АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого -судді Пилипчук Н.П.,

суддів Трішкової І.Ю., Кірсанової Л.І.,

при секретарі Асєєвій В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2011 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання майна належного ОСОБА_2 спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину майна, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з вересня 2001 року по січень 2002 року вона та відповідач знаходились в зареєстрованому шлюбі, формально розлучилися, однак фактично по грудень 2009 року продовжували мешкати спільно, підтримуючи шлюбні відносини, від яких у ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина. Вважає, що вона має право на Ѕ частку майна, що було набуте за період спільного життя. Після уточнення позовних вимог, остаточно просила встановити факт перебування у фактичних шлюбних відносинах її і відповідача з 2002 року по грудень 2009 року, визнати за нею право на Ѕ частку майна набутого за час спільного проживання, в порядку поділа майна визнати за нею право власності на житлове приміщення першого поверху загальною площею 83,4 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 на житлову будівлю літ. «А-1»загальною площею 268,9 кв.м. та на прибудову площею 98 кв м, що розташовані у будинку АДРЕСА_1 на нежитлову будівлю літ. «Б-1»загальною площею 133 кв.м. у будинку АДРЕСА_2 на автомобіль Фольксваген 2007 року випуску чорного кольору; у власності відповідача залишити житловий будинок АДРЕСА_3 загальною площею 277,1 кв.м., нежитлову будівлю літ. «А-4»загальною площею 381,9 кв м у будинку АДРЕСА_2, на житлову будівлю літ. «А1»загальною площею 378 кв.м. у АДРЕСА_5 0,5 га землі на якій розташовано недобудовану житлову будівлю площею 700 кв.м., гараж площею 100 кв.м., що розташовані у АДРЕСА_4 транспортні засоби: автомобіль «ВАЗ 2106»1981 року випуску, автомобіль «КРАЗ 8138»1992 року випуску, автомобіль «МАЗ 8925»1983 року випуску, автомобіль «МАЗ 500 А»1975 року випуску.

Відповідач проти позову заперечував, вказував, що короткий період часу знаходився у шлюбі з позивачкою, визнає що є батьком їх дитини, надавав сину допомогу, цікавився його вихованням, однак наполягає, що їх з позивачкою відносини після розірвання шлюбу не були такими, як у подружжя.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене судове рішення, та ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права. Наполягає, що проживала однією сім'єю з відповідачем і після розірвання їх шлюбу, в результаті чого 07 жовтня 2003 року у них народився син ОСОБА_3. Посилається на ті самі обставини, якими обґрунтовувала свої позовні вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходились у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 2001 року по 19 січня 2002 року, шлюб було розірвано добровільно в органах РАГСу, про що було видано відповідне свідоцтво. 07 жовтня 2003 року у сторін народився син ОСОБА_3.

Позивач наполягає, що спільною сумісною власністю її та відповідача є наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_3 загальною площею 277,1 кв.м., нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 83,4 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 нежитлова будівля літ. «Б-1»загальною площею 139,3 кв.м. у будинку АДРЕСА_2, нежитлова будівля літ. «А-4»загальною площею 381,9 кв м у будинку АДРЕСА_2, житлову будівлю літ. «А1»загальною площею 378 кв.м. у АДРЕСА_5 квартира АДРЕСА_2 житлова будівля літ. «А-1»загальною площею 268,9 кв.м. та прибудова площею 98 кв. м., що розташовані у будинку АДРЕСА_1 0,5 га землі, недобудована житлова будівля площею 700 кв.м., гараж площею 100 кв.м., що розташовані у АДРЕСА_4 автомобіль Фольксваген 2007 року випуску чорного кольору, автомобіль «ВАЗ 2106»1981 року випуску, автомобіль «КРАЗ 8138»1992 року випуску, автомобіль «МАЗ 8925»1983 року випуску, автомобіль «МАЗ 500 А»1975 року випуску.

Згідно ч. 1 ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв до 01.01.2004 року, та за змістом ст. 57 СК України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар, є власністю кожного з них.

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль «ВАЗ 2106»1981 року випуску був зареєстрований за відповідачем у 1982 році, тобто до шлюбу з позивачкою; житлову будівлю літ. «А-1»у АДРЕСА_5 житловий будинок АДРЕСА_3, земельну ділянку АДРЕСА_6 нежитлову будівлю літ. «А-1»у будинку АДРЕСА_2 -позивач набув на підставі договорів дарування, тому зазначене майно у будь-якому разі не може вважатися спільною сумісною власністю сторін.

ОСОБА_1 просить встановити юридичний факт того, що вона та ОСОБА_2 з січня 2002 року по грудень 2009 року перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Статтею 256 ЦПК України передбачено встановлення фактів, що мають юридичне значення, п. 5 ч. 1 цієї статті зокрема встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Норми права, що поширюють на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі, правовий режим майна подружжя набули законної сили з 01.01.2004 року. Таким чином, факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без шлюбу міг би мати юридичне значення лише щодо правовідносин, які мали місце з 01.01.2004 року.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 19.01.2002 року по 01.01.2004 року ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу придбав житлову будівлю літ. «А-1»загальною площею 268,9 кв.м. та прибудову площею 98 кв. м., що розташовані у будинку АДРЕСА_1 земельну ділянку 0,176 га та недобудовану житлову будівлю що розташовані у АДРЕСА_4 автомобіль «МАЗ 8925»1983 року випуску. Право спільної сумісної власності сторін на це майно не могло б бути визнано навіть і у разі доведеності факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без шлюбу, оскільки такий правовий режим не був передбачений законодавством, що діяло на час придбання цього майна.

Згідно довідки КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 29.07.2010 р., право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 9-1 -:-9-8 в літ. „А-3" загальною площею 83,4 кв.м. по АДРЕСА_1 зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 26.07.2004 р. виданого Ленінською районною в м. Харкові радою; нежитлова будівля літ. „Б-І" загальною площею 139,3 кв.м. по АДРЕСА_2 - на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2004 р. посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом ХМНО, р № 852; квартира АДРЕСА_2 - на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2010 р. посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом ХМНО, р. № 712.

З повідомлення УДАІ ГУ МВС України в Харківській області № 5376 від 27.07.2010 року вбачається, що 18.07.2007 року МРЕВ № 1 ГУМВСУ м. Харкова при видачі дубліката свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу було здійснено перереєстрацію транспортного засобу «КРАЗ 8138», 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1. На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 з 05.07.2006 року зареєстрований власником автомобіля «МАЗ 500 А»1975 року. Як транспортний засіб привезений з-за кордону з 28.11.2007 року за ОСОБА_2 зареєстрований автомобіль Volkswagen Touareg 2007 року випуску.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.2 ст. 59, ч.1, ч.4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судова колегія вважає, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених нею вимог, доводи відповідача не спростувала.

Відповідач наполягає, що перебував у шлюбі з ОСОБА_1 не тривалий час, після розлучення однією сім*єю з позивачкою не проживав. Визнає, що є батьком дитини, яку ОСОБА_1 народила ІНФОРМАЦІЯ_2 Зазначає, що надавав дитині утримання, дозволив сину, а разом із ним і ОСОБА_1 мешкати у належному йому будинку, однак сам мешкав в іншому належному йому приміщенні. ОСОБА_2 заперечує проти того, що після розірвання шлюбу у нього з ОСОБА_1 були відносини що притаманні подружжю, що ці відносини мали зміст сімейних, заперечує проти наявності у них спільного бюджету, взаємного піклування. Наполягає, що в період з грудня 2001 року по квітень 2009 року мав фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_6

Народження у сторін дитини 07 жовтня 2003 року не є безумовним доказом наявності у між ними шлюбних стосунків у період, у який такі стосунки мали б юридичне значення. Сторони були зареєстровані за різними адресами. Той факт, що дитина сторін та ОСОБА_1 з дозволу ОСОБА_2 певний час мешкали у будинку, що належав відповідачу, також не характеризує відносини сторін, як такі, що притаманні подружжю.

Суд обґрунтовано надав критичну оцінку поясненням свідків що були допитані в судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки вони є або родичами або близькими знайомими сторін і можуть підтвердити лише короткочасні моменти, а не спільне життя подружжя. Фото та відеозаписи, що досліджувались судом також не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час проживали однією сім'єю, мали стосунки, що притаманні подружжю.

Судом першої інстанції правильно досліджені і оцінені обставини по справі, надані сторонами докази. Доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

В силу ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -