КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2012 № 48/402

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Корсакової Г.В.

Рєпіної Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 - представник за дов. №21/02-01 від 05.01.2012р.;

від відповідача ОСОБА_3 - представник за дов. №2119-НЮ від 30.085.2011р.;

ОСОБА_4 - представник за дов. №1403-НЮ від 12.04.2012р.;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест"

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 07.11.2011р.

справа №48/402 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест"

Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про визнання пунктів додаткових угод недійсними

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест" (далі - позивач) в серпні 2011 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі відповідач) про визнання недійсним пункту 4 додаткової угоди №4 від 25.06.2010р. до договору оренди вантажних вагонів №007 від 22.05.2009р. та пункт 4 додаткової угоди № 4 від 25.06.2010р. до договору оренди вантажних вагонів №010 від 06.07.2009р. Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2011р. у справі №48/402 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2011р. у справі №48/402 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним у зв'язку з їх вчиненням під впливом тяжкої обставини, пункт 4 додаткової угоди № 4 від 25.06.2010р. до договору оренди вантажних вагонів №007 від 22.ю05.2009р. та пункт 4 додаткової угоди № 4 від 25.06..2010р. до договору оренди вантажних вагонів №010 від 06.07.2009р.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012р. у справі №48/402 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/11 від 26.03.2012р. „Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з виробничою необхідністю (перебуванням судді Рєпіної Л.О. на лікарняному) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 48/402 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Корсакова Г.В., Авдєєва П.В.

Представники сторін в засідання Київського апеляційного господарського суду 26.03.2012р. не з'явилися, були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012р. та поштовими повідомленнями №33408402, №33408399.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/11 від 18.04.2012р. „Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з виробничою необхідністю (виходом судді Рєпіної Л.О. з лікарняного, яка входить до постійного складу колегії) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 48/402 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Корсакова Г.В., Рєпіна Л.О.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 18.04.2012р. відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2011р. по справі №48/402 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2012р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 22.05.2009 р. по 05.11.2009 р. між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) були укладені договори оренди вантажних вагонів №007, №010, №011, №012, №015, №018, №020, №023, №024, №031 (далі -договори), предметом яких відповідно до умов договору є зобов'язання орендодавця передати, а орендаря прийняти в тимчасове користування вагони інвентарного парку Укрзалізниці приписані до станції Дарниця Південно-Західної залізниці. (п. 1.1 договрів).

Відповідно до п. 2.1 договорів право користування рухомими складами настає на підставі цих договорів, які укладено з телеграфними розпорядженнями Укрзалізниці одночасно із підписанням сторонами акта прийому-передачі вказаних в договорах вагонів на станції їх приписки ст. Дарниця Південно-Західної залізниці. Акти підписуються керівниками орендаря, станції і пункту технічного обслуговування вагонів (ПТО) і завіряються печатками станції та підприємства і є невід'ємною частиною цих договорів.

Згідно п. 2.4 договорів, передача вантажних вагонів в оренду не дає орендарю права власності. Власником залишається держава в особі Укрзалізниці, а орендар користується ними протягом строку оренди. Орендовані вагони повинні експлуатуватися тільки орендарем. Передача їх іншим юридичним або фізичним особам не допускається.

Відповідно до п. 3.1 договорів орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786, та складає 10% від річної вартості вагону з ПДВ. Для щомісячного нарахування орендної плати орендодавець повідомляє станцію приписки телеграфною вказівкою про тарифну ставку оренди.

Розмір орендної плати може бути переглянутий в разі зміні методики їх розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України (п. 3.2 договорів).

Згідно п. 4.7 договорів орендар зобов'язаний не передавати орендоване майно у користування третім особам.

Відповідно до п. 8.7 договорів шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням орендованим рухомим складом, відшкодовується орендарем на загальних підставах.

Договори діють з моменту їх підписання по 31.12.2009 р. ( п. 9.1 договорів).

Згідно п. 9.2 договорів умови договорів зберігають силу протягом всього строку дії. Зміни умов договорів, можуть вноситись за взаємною згодою сторін, що оформлюються додатковими угодами.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідачем відповідно до вищезазначених договорів було передано позивачу в тимчасове платне користування вагони інвентарного парку Укрзалізниці приписані до станції Дарниця Південно-Західної залізниці загальною кількістю 400 вагонів, а саме 200 напіввагонів та 200 цистерн для світлих та темних нафтопродуктів.

12.01.2010 р. телеграфним повідомленням №43-1-3/34 відповідач повідомив позивача про можливість пролонгації договорів до 31.12.2010 р., а також довів до відома останнього, що на підставі розпорядження Укрзалізниці від 31.12.2009 р. №ЦЗЕ-11/1986 з 01.01.2010 р. встановлюється оренда ставка для цистерн і напіввагонів у всіх видах сполучень у розмірі 60% від вартості орендованого майна, яка визначена шляхом проведення незалежної оцінки вагонів.

Відповідно до п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України до основних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору. Суть принципу свободи договору полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента й визначенні умов договору, у виявленні волі на вступ у договірні відносини, у виборі форми договору. Свобода договору проявляється також у праві сторін за своєю згодою змінювати розривати або продовжувати дію укладеного ними договору.

Листом №1 від 04.01.2010 р. направленим на адресу відповідача, позивач повідомив останнього про неможливість користування об'єктом оренди, у зв'язку із підвищенням орендної плати до 60% вартості орендованого майна, яка визначена шляхом проведення незалежної оцінки вагонів і як наслідок, орендар буде змушений повернути майно із орендного користування.

20.01.2010 р. позивач звернувся до відповідача з листом №05, в якому зазначив, що об'єкти оренди договорів (200 цистерн та 200 напіввагонів) знаходяться у міжнародному сполученні на підставі зовнішньоекономічних договорів, а оскільки відповідно умов вказаних зовнішньоекономічних договорів позивач не має можливості збільшити ставки контрагентам, а також не має можливості повернути майно з оренди на протязі 2 місяців, позивач просив відповідача продовжити дію орендних ставок у розмірі 10% від вартості орендованого майна до 01.04.2010 р.

01.04.2010 р. позивач направив на адресу відповідача лист №01/04, в якому зазначив, що підвищення орендної ставки до 60% від вартості орендованого майна суперечить існуючим ринковим цінам, правилам договірних відносин та антимонопольному законодавству, у зв'язку з чим позивач просив відповідача розглянути та скоригувати ставки орендної плати на користування орендованим майном.

25.06.2010 р. на підставі телеграфних розпоряджень Укрзалізниці від 31.12.2009 р. №ЦЗЕ-11/1986 та від 30.03.2010 р. ЦЗМ-14/258 сторони уклали додаткову угоду №4 до договору оренди вантажних вагонів №007 від 22.05.2009 р., відповідно до якої: п. 1 сторони змінили 3-й абзац п. 1.1 договору та виклали його в наступній редакції: "В оренді перебувають вагони, перелік яких наведено у додатку №1, який являється невід'ємною частиною даного договору оренди. Дані вагони передані в оренду на підставі актів форми ДУ-6 до договорів оренди №007 від 22.05.2009 р., №018 від 31.08.2009 р., №020 від 08.09.2009 р., №023 від 17.09.2009 р., №024 від 15.10.2009 р., №031 від 05.11.2009 р."; п. 2 сторони домовились про доповнення п. 2.1 договору новим абзацом, а саме: "Право користування рухомим складом настає на підставі укладених раніше договорів оренди №007 від 22.05.2009 р., №018 від 31.08.2009 р., №020 від 08.09.2009 р., №023 від 17.09.2009 р., №024 від 15.10.2009 р., №031 від 05.11.2009 р. і об'єднаних у один договір №007 від 22.05.2009 р."; п. 4 сторони узгодили викласти п. 3.1 договору у наступній редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786, та складає 60% від вартості орендованого майна, яка визначена шляхом проведення незалежної оцінки вагонів."; п. 5 сторонами викладено п. 9.1 договору у новій редакції: "Цей договір діє з моменту підписання для вагонів акту форми ДУ-6 до 01.08.2010 р."; п. 7 визначено, що укладені раніше договори оренди №018 від 31.08.2009 р., №020 від 08.09.2009 р., №023 від 17.09.2009 р., №024 від 15.10.2009 р., №031 від 05.11.2009 р. об'єднано у один договір оренди №007 від 22.05.2009 р., залишивши для орендованих вагонів початком оренди дату підписання актів форми ДУ-6"; п. 8 встановлено, що додаткова угода набирає чинності з 01.07.2010 р. і є невід'ємною частиною договору №007 від 22.05.2009 р.

25.06.2010 р. на підставі телеграфних розпоряджень Укрзалізниці від 31.12.2009 р. №ЦЗЕ-11/1986 та від 30.03.2010 р. ЦЗМ-14/258 сторони уклали додаткову угоду №4 до договору оренди вантажних вагонів №010 від 06.07.2009 р., відповідно до якої: п. 1 сторони змінили 3-й абзац п. 1.1 договору та виклали його в наступній: "В оренді перебувають вагони, перелік яких наведено у додатку №1, який являється невід'ємною частиною даного договору оренди. Дані вагони передані в оренду на підставі актів форми ДУ-6 до договорів оренди №010 від 06.07.2009 р., №011 від 07.07.2009 р., №012 від 14.07.2009 р., №015 від 22.07.2009 р.; п. 2 сторони домовились про доповнення п. 2.1 договору новим абзацом, а саме: "Право користування рухомим складом настає на підставі укладених раніше договорів оренди №010 від 06.07.2009 р., №011 від 07.07.2009 р., №012 від 14.07.2009 р., №015 від 22.07.2009 р. і об'єднаних у один договір №010 від 06.07.2009 р."; п. 4 сторони узгодили викласти п. 3.1 договору у наступній редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786, та складає 60% від вартості орендованого майна, яка визначена шляхом проведення незалежної оцінки вагонів."; п. 5 сторонами викладено п. 9.1 договору у новій редакції: "Цей договір діє з моменту підписання для вагонів акту форми ДУ-6 до 01.08.2010 р."; п. 7 визначено, що укладені раніше договори оренди №011 від 07.07.2009 р., №012 від 14.07.2009 р., №015 від 22.07.2009 р. об'єднано у один договір оренди №010 від 06.07.2009 р., залишивши для орендованих вагонів початком оренди дату підписання актів форми ДУ-6"; п. 8 встановлено, що додаткова угода набирає чинності з 01.07.2010 р. і є невід'ємною частиною договору №010 від 06.07.2009 р.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки про загальний розмір нарахованої та сплаченої орендної плати за користування вагонами Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Трансбудінвест" у період з липня 2010 року по червень 2011 року відповідачем було нараховано оренду плату за користування спірними вагонами у розмірі 9 082 186,18 грн., а відповідачем в свою чергу було сплачено 3 354 633,22 грн.

Додатково слід відзначити, що орендна ставка на рівні 60% була застосована лише після підписання скаржником вказаного вище додатку, а саме з 01.07.2010р.

Пунктом 1 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, що і було здійснено позивачем та відповідачем.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта, що Південно-західна залізниця не мала достатніх підстав для встановлення орендної плати на рівні 60% від вартості орендованого майна.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта, що п. 4 додаткової угоди №4 від 25.06.2010 р. до договору оренди вантажних вагонів №007 від 22.05.2009 р. та п. 4 додаткової угоди №4 від 25.06.2010 р. до договору оренди вантажних вагонів №010 від 06.07.2009 р. було укладено за наявності тяжких обставин, а саме існування його договірних зобов'язань перед Дочірнім підприємством "Трансгарант-Україна", Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецвагон Транс лізинг" та Компанією "Transter LTD", що виникли за договорами надання послуг №172/06-09 від 18.06.2009 р., №15/062009 від 01.08.2009 р. та №Ц-01/09-10 від 28.12.2009 р. відповідно, предметом яких є надання позивачем наведеним особам в користування 400 вагонів (200 цистерн та 200 напіввагонів), що отримані в оренду від відповідача згідно договорів, а не підписання ним спірних пунктів додаткових угоди №4 від 25.06.2010 р. призвело б до невиконання або неналежного виконання його господарських зобов'язань перед наведеними особами на підставі вказаних договорів, та як наслідок призвело б до загрози банкрутства, з огляду на наступне.

Так, спірні договори є договорами оренди державного майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У відповідності до ч. 1 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

З огляду на викладені норми вбачається, що орендар має право на передання об'єкту оренди в суборенду, якщо інше не встановлено відповідним договором оренди.

Пунктом 2.4 договорів встановлено, що передача вантажних вагонів в оренду не дає орендарю права власності. Власником залишається держава в особі Укрзалізниці, а орендар користується ними протягом строку оренди. Орендовані вагони повинні експлуатуватися тільки орендарем. Передача їх іншим юридичним або фізичним особам не допускається.

Тобто, сторонами в договорах було погоджено відсутність права у орендаря на передачу об'єкту оренди (400 вагонів (200 цистерн та 200 напіввагонів) в суборенду.

В той же час, позивачем всупереч встановленої заборони було укладено з Дочірнім підприємством "Трансгарант-Україна", Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецвагон Транс лізинг" та Компанією "Transter LTD" договори надання послуг №172/06-09 від 18.06.2009 р., №15/062009 від 01.08.2009 р. та №Ц-01/09-10 від 28.12.2009 р. відповідно, за яким було передано останнім в користування отримані від відповідача за договорами вагони.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було грубо порушено умови договорів щодо заборони на передачу спірних вагонів в суборенду, а відтак підстави вважати наявність будь-яких зобов'язань позивача за договорами надання послуг №172/06-09 від 18.06.2009 р., №15/062009 від 01.08.2009 р. та №Ц-01/09-10 від 28.12.2009 р. тяжкими обставинами, що зумовили укладання спірних додаткових угод відсутні.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що за змістом п. 9.4 договору надання послуг №172/06-09 від 18.06.2009 р., п. 9.4 договору надання послуг №15/062009 від 01.08.2009 р. та п. 7.5 договору надання послуг №Ц-01/09-10 від 28.12.2009 р. передбачено право позивача на розірвання таких договорів за власною ініціативою за умови повідомлення іншої сторони за 30 календарних днів до бажаної дати розірвання.

Також, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали останньому, у випадку незгоди із підвищення орендної ставки за договорами, реалізувати передбачене договорами надання послуг №172/06-09 від 18.06.2009 р., №15/062009 від 01.08.2009 р. та №Ц-01/09-10 від 28.12.2009 р. право на їх одностороннє розірвання, за наслідком чого повернути спірні вагони відповідачу, а відтак твердження позивача, що укладання спірних пунктів здійснено з метою недопущення негативних економічних наслідків, пов'язаних із невиконанням його зобов'язань за договорами надання послуг №172/06-09 від 18.06.2009 р., №15/062009 від 01.08.2009 р. та №Ц-01/09-10 від 28.12.2009 р. є безпідставними.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. (далі -постанова Пленуму) визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Підставою позову є укладання правочину під впливом тяжкої обставини, а тому підлягають застосуванню в т.ч. приписи ст. 233 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Пунктом 23 постанови Пленуму передбачено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тобто, для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

З огляду на викладене, позивачем не доведено існування тяжких обставин (їх крайньої форми) з якими приписи статті 233 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання п. 4 додаткової угоди №4 від 25.06.2010 р. до договору оренди вантажних вагонів №007 від 22.05.2009 р. та п. 4 додаткової угоди №4 від 25.06.2010 р. до договору оренди вантажних вагонів №010 від 06.07.2009 р. недійсними.

Стосовно твердження позивача про укладання спірних пунктів додаткових угод №4 від 25.06.2010 р. на вкрай невигідних умовах Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача про погодження розміру орендної плати за договорами не свідчить про існування вкрай невигідних умов, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Положеннями п. 3.1 договорів сторонами погоджено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786.

Відповідно до п. 7 Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 (в редакції, діючій на момент укладення спірних угод), розмір річної орендної плати у разі оренди окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого майна) встановлюється за згодою сторін, але не менш як 10 відсотків вартості орендованого майна, а у разі коли орендарем є суб'єкт малого підприємництва - не менш як 7 відсотки вартості орендованого майна. Орендодавець може здійснювати незалежну оцінку майна, що передається в оренду.

З огляду на природу спірних правовідносин та наведені положення вбачається, що розмір орендної плати за користування спірними вагонами встановлюється за згодою сторін та не може бути меншим ніж 10% відсотків вартості таких вагонів, а тому погодження сторонами за власною волею розміру орендної плати за договором, який складає 60% відсотків від вартості спірних вагонів є правомірним, що підтверджується судовими рішеннями у справах господарського суду міста Києва №4/221 та №7/213.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Трансбудінвест", залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2011р. у справі №48/402 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 48/402 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Корсакова Г.В.

Рєпіна Л.О.