ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоЄлфімова О.В.,

суддівКрещенка А.М., Шибко Л.В.

за участю прокурора Опанасюка О.В.,

засудженогоОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 3 квітня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 30 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 2 лютого 2011 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз - 05.05.2003 року за

ч. 5 ст. 185, ст. 71 КК України на 7 років 3 місяці позбавлення волі,

засуджено за ст. 391 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Калуського міського суду Івано-Франківської області від 05.05.2003 року, остаточно ОСОБА_1. визначено покарання на строк 2 роки 10 днів позбавлення волі.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з 01.03.2010 року.

У вироку вирішено долю речових доказів по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 2 лютого 2011 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1., визнаний винним та засуджений за те, що відбуваючи покарання у виді позбавлення волі в Замковій виправній колонії № 58, постановою начальника цієї установи від 23 червня 2008 року, був підданий стягненню у виді переведення до приміщення одиночної камери строком на три місяці. Після чого, на протязі вересня-листопада 2008 року та січня-лютого 2009 року, на шлях виправлення не став, та вчинив злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань.

Так, ОСОБА_1., за порушення режиму відбування покарання, був підданий дисциплінарним стягненням: 27 вересня 2008 року у виді оголошення суворої догани; 1 листопада 2008 року у виді поміщення в карцер строком на 15 діб; 21 січня 2009 року у виді поміщення в карцер строком на 9 діб; 27 січня 2009 року у виді оголошення догани; 5 лютого 2009 року у виді позачергового чергування, однак в цей день біля 12 години відкрито, демонстративно, в категоричній формі безпричинно відмовився від позачергового чергування.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1. порушує питання про скасування судових рішень щодо нього та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним, на його думку, застосуванням кримінального закону та істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримку касаційної скарги, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Винуватість засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ст.391 КК України, підтверджена сукупністю зібраних у справі доказів, що правильно оцінені та обгрунтовано покладені судом в основу вироку. За встановлених судом обставин суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за цим законом.

Зокрема, ці висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи: копією вироку, за яким ОСОБА_1 відбував покарання у виді позбавлення волі; матеріалами про порушення режиму утримання та постановами про накладення дисциплінарних стягнень на ОСОБА_1; медичними довідками про стан здоров'я ОСОБА_1, який не забороняв йому виконувати роботи при позачерговому чергуванні; матеріалами перевірки за скаргами засудженого із яких вбачається, що жодна постанова про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 скасована не була і ця обставина підтверджена засудженим у судовому засіданні касаційної інстанції.

Цим та іншим перевіреним та дослідженим у судовому засіданні доказам місцевий суд дав належну оцінку в їх сукупності і прийшов до обґрунтованого висновку про доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст.391 КК України, а саме у злісній непокорі законним вимогам адміністрації установи виконання покарань особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу(одиночної камери).

Під час перегляду справи суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляції засудженого, які за змістом перекликаються з доводами касаційної скарги, й з наведенням ґрунтовних мотивів визнав їх безпідставними. Ухвала відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Тому, підстав вважати ОСОБА_1 необґрунтовано засудженим за ст.391 КК України, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обране ОСОБА_1. покарання, колегія суддів, визнає необхідним і достатнім для його виправлення, а тому призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України. При призначенні засудженому покарання суди врахували ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу підсудного, який неодноразово судимий, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Твердження засудженого про порушення його права на захист є безпідставним, оскільки він, відмовившись від призначеного йому судом адвоката ОСОБА_2., заявив клопотання перед судом про допуск до участі у справі в якості адвоката його сестри ОСОБА_3. Суд це клопотання задовольнив, ОСОБА_3. до участі у справі в якості захисника допустив.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування судових рішень по справі, не виявлено.

Керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 30 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 2 лютого 2011 року - без зміни.

С у д д і:

О.Єлфімов А.Крещенко Л.Шибко