Справа № 2-297/11 Головуючий у 1 інстанції:Самрук Ф.В.

Провадження № 22-ц/0390/742/2012 Категорія:31 Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Свистун О В

суддів - Завидовської-Марчук О.Г., Осіпука В.В.,

при секретарі Галицькій І.П.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Наконечного В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання про стягнення моральної шкоди, завданої злочином

за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та в?ідповідача Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання на рішення Старовижів?ського районного суду від 07 березня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 вказує на незаконність рішення суду із-за невідповідності висновків суду обставинам справи, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції головний лікар Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання також подав апеляційну скаргу, в якій вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Рішенням Старовижівського районного суду від 07 березня 2012 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання на користь ОСОБА_1 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином. Стягнуто судові витрати в дохід держави.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що при визначені розміру моральної шкоди суд не врахував строки розслідування та розгляду справи, не зважив, що батьки втратили свою дитину через халатність лікаря.

Головний лікар Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання просить суд звернути увагу на порушення судом норм процесуального права при розгляді справи. Вважає, що суд не правильно застосував норми матеріального права. Крім того, вказує, що позивач пропустив строки звернення до суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених, а апеляційну скаргу головного лікаря заперечив, просив відхилити.

Представник Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання Наконечний В.Г. апеляційну скаргу медичного об'єднання підтримав з підстав у ній зазначених, а апеляційну скаргу позивача заперечив та просив її відхилити.

Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4, працюючи в Ковельській центральній районній лікарні на посаді лікаря інфекціоніста інфекційного відділення, 30 червня 2010 року вироком Турійського районного суду була засуджена за ч.1 ст. 139 КК України, оскільки не надала без поважних причин допомогу хворому, будучи медичним працівником, який зобов'язаний згідно з установленими правилами, надавати таку допомогу, завідомо знаючи, що це може мати тяжкі наслідки для хворого. Ковельська ЦРЛ не є юридичною особою, оскільки є складовою Ковельського МТМО, а тому ухвалою суду замінено відповідача на належного. Так як засуджена ОСОБА_4 скоїла злочин, перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем, отже відповідач повинен нести відповідальність перед потерпілим, позивачем по даній справі.

Заслухавши доповідача, позивача ОСОБА_1, представника відповідача Наконечного В.Г., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 з 06 жовтня 1981 року обіймала посаду лікаря інфекціоніста Ковельської ЦРЛ, а з 11 серпня 2003 року виконувала обов'язки завідувача інфекційного відділення цієї ж лікарні, тобто перебувала у трудових відносинах з Ковельською ЦРЛ, яка є складовою Ковельського МТМО. З вироку Турійського районного суду Волинської області від 30 червня 2010 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 було констатовано смерть ОСОБА_5, 2001 року народження, що підтверджується свідоцтвом про її смерть НОМЕР_1 від 01 вересня 2003 року, яка настала внаслідок вчинення ОСОБА_4 злочину за ч. 1. ст. 139 КК України.

Судом першої інстанції встановлено, що під час розгляду кримінальної справи потерпілі з позовом про стягнення моральної шкоди не зверталися, оскільки мали намір звернутися окремо в цивільному порядку після розгляду кримінальної справи.

Відповідно до ст. 440-1 ЦК України ( в ред. 1963 р) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Як слідує з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п.8 - за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання ним трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах. Пунктом 9 цієї ж постанови зазначено обставини, які необхідно враховувати при визначенні розміру моральної шкоди. Згідно з п. 16 цієї ж постанови до вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав) строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК не поширюються.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати моральну шкоди позивачу та при визначенні розміру моральної шкоди врахував всі вимоги матеріального права. Крім того, врахував межі розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги позивача колегія суддів не вбачає.

Судом першої інстанції встановлено, що спірні правовідносини виникли на час дії ЦК УРСР 1963 року, а тому до вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав застосовуються норми матеріального права, які діяли на час даних правовідносин.

Тому покликання відповідача, що не правильно застосовані норми матеріального права не заслуговують на увагу, оскільки застосовані норми матеріального права, які діяли на час виниклих правовідносин. Слід зазначити, що й норми матеріального права в редакції 2004 року передбачають такі ж підстави та вимоги.

Доводи відповідача, що ст. 258 ЦК України (в ред.. 2004 року) передбачають три роки позовної давності (загальні строки позовної давності) не можна брати до уваги, оскільки ст. 268 цього ж Кодексу встановлено вимоги, на які позовна давність не поширюється. А саме з набранням чинності ЦК України 2004 року згідно п. 3 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Однак, відповідач на ці вимоги не звертає своєї уваги в своїй апеляційній скарзі. Отже, доводи відповідача в цій частині суперечать вищезазначеним нормам матеріального права.

Покликання відповідача, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню, не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

В судовому засіданні було встановлено, що копії вироку суду та ухвал (а.с. 85-94) було приєднано до матеріалів цивільної справи 14 лютого 2012 року, а не після судових дебатів.

Отже, підстав для скасування рішення суду першої інстанції з підстав наведених в апеляційній скарзі відповідача не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі необхідні в даному випадку обставини справи, дав їм вірну юридичну оцінку та вірно визначив розмір відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання - відхилити.

Рішення Старовижівського районного суду від 07 березня 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді