У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О.,

Дербенцевої Т.П., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Довжанська Гірська рада Дрогобицького району Львівської області, про визнання права власності на будинок, усунення перешкод у користуванні будинком та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Довжанської Гірської ради Дрогобицького району Львівської області, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права власності на будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 1 квітня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у 1960 році, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі зi ОСОБА_6, вона за власні кошти власними зусиллями збудувала житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1. У процесі розгляду справи позивач уточнив вимоги позову, зазначивши, що у 1960 роцi подружжям ОСОБА_6 на видiленiй під будівництво земельній ділянці АДРЕСА_1 власними зусиллями та за власні кошти були збудовані дерев'яний житловий будинок лiт. «А-l», дерев'яний сарай лiт. «Б», колодязь лiт. "К", дерев'яна огорожа лiт. "1". Після цього позивачка стала проживати у вищевказаному житловому будинку як його власник, у зв'язку з чим була зареєстрована в негосподарській книзі №2 за 1961-1963 роки пос. Довге Гірське Дрогобицького району Львівської області в якості голови двору. Згодом позивачку переведено на роботу в іншу місцевість, через що вона була вимушена змінити своє постійне місце проживання i в даний час постійно проживає у м. Золочів Львівської області.

У 1979 poцi компетентними органами влади у зв'язку з будівництвом

Стрийського водосховища було прийнято рішення про винесення належного позивачу житлового будинку i господарських будівель iз зони затоплення Стрийського водосховища, при цьому за період з червня 1980 року до грудня 1991 року включно для вказаного відселення було нараховано радянськими карбованцями компенсацію у розмiрi 11 538 крб. 65 коп., яких ні позивач, ні члени її сім'ї не отримували. За час вiдсутностi позивача у вищевказаному житловому будинку з її відома та її на це згоди тимчасово

почали проживати вiдповiдачi, подружжя ОСОБА_4, котрі є родичами чоловіка позивача, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер i при житті він ніколи не ставив питання про виділення йому частки у спільному майні подружжя, через що вказаний житловий будинок з господарськими будівлями не набули статусу спадкового майна після

смерті ОСОБА_3 З огляду на це позивач, починаючи з 1960 року до березня 2009 року, впродовж останніх 49 років добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірним житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, що належить їй на праві приватної власності з підстав, передбачених ст.ст. 328, 331 ЦК України. Незважаючи на це вiдповiдачi, подружжя ОСОБА_4, маючи інше придатне для

проживання житло та будучи зареєстрованими за іншою адресою,

безпідставно та всупереч вимогам закону заперечують право власності позивача на вищевказаний житловий будинок та господарські будiвлi, чинять перешкоди у користуванні належним їй нерухомим майном, а тому позивач просить визнати право власності на вказаний вище житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, зобов'язати не чинити перешкод у користуванні належним їй нерухомим майном шляхом виселення зі спірного житлового будинку.

Не погоджуючись з позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на нерухоме майно. У обґрунтування позову посилається на те, що з 1989 року разом iз сім'єю проживає в АДРЕСА_1, який розташований на земельній дiлянцi площею близько 2300 кв.м. На цій земельній дiлянцi знаходяться також господарські споруди: літня кухня, стайня, сарай, два погреби, огорожа, колодязь. Маючи потребу в житлі вони вселилися в будинок у 1989 році, оскільки будинок був вільним. Попередні мешканці будинку залишили його через те, що їхнє село підлягало відселенню у зв'язку з будівництвом гідротехнічної споруди на рiчцi Стрий. Весь цей час їхня сім'я відкрито та добросовісно володіла цим будинком з господарськими будівлями і спорудами, вони оплачували вiдповiднi податки, платежі за комунальні послуги, здійснювали страхування будинку. За час проживання в спірному будинку позивачі істотно його покращили, здійснили ремонт будинку, реконструкцію, здійснили самочинне будівництво з метою його подальшого узаконення, про що ніхто не заперечував, оскільки на час вселення вiн був у занедбаному стані. Сільська рада с. Довге Гірське визнала за позивачем право користування земельною ділянкою, нараховуючи їй земельні платежі. Із наведених підстав позивачка просила визнати за нею право власності на самочинно-збудоване майно, яке знаходиться по АДРЕСА_2

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 1 квітня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухвалених судових рішень першої й апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 15 червня 2010 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22 листопада 2010 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України», п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до вимог ст. 344 ЦК України набувальна давність на нерухоме майно виникає у випадку, якщо особа добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років.

Частиною 3 статті 376 ЦК України передбачено, що на вимогу користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ст. 90 ЗК Української РСР на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі. Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу.

Статтею 101 ЗК Української РСР передбачено, що усі землі в межах селища перебувають у віданні селищних Рад народних депутатів. Положення статті 84, частини першої і частини третьої статті 85, статей 86, 87, 89-98 цього Кодексу поширюються на землі населених пунктів, віднесених у відповідності з законодавством Української РСР до категорії селищ міського типу.

У відповідності до вимог ст. 171 ЖК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, у разі знесення жилих будинків, що є в приватній власності громадян, у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб зазначеним громадянам, членам їх сімей, а також іншим громадянам, які постійно проживають у цих будинках, надаються за встановленими нормами квартири в будинках державного або громадського житлового фонду. Крім того, власникам жилих будинків на їх вибір або сплачується вартість будинків, будівель та пристроїв, що зносяться, або надається право використати матеріали від розбирання цих будинків, будівель та пристроїв за своїм розсудом. За бажанням громадян виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів забезпечують їм (замість надання квартир) можливість позачергового вступу до членів житлово-будівельних кооперативів і одержання в них квартир.

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 збудовано подружжям ОСОБА_3 у 1960 році на виділеній на підставі рішення Підбужської районної ради №371 від 28 листопада 1957 року земельній ділянці.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 5 вересня 1979 року №440 «Про будівництво водоймища на річці Стрий у Львівській області» в Довге підлягало затопленню, у тому числі житлові будинки та господарські будівлі, серед яких був будинок АДРЕСА_2

Спірний будинок було оцінено на суму 11 538, 65 крб. і ОСОБА_3 - чоловік позивача отримав 10 800 крб., але знесення будівель та переселення населення у подальшому не відбулось.

Також судом встановлено, що виплачуючи ОСОБА_3 грошову компенсацію за житловий будинок, який повинен був бути знесений, держава виконала зобов'язання, що стосувалось компенсації та відшкодування збитків і шкоди за порушення прав власника житла відповідно до вимог ст. 171 ЖК України.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що хоча знесення спірного будинку не відбулось, відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на вказане нерухоме майно.

У 1989 році подружжя ОСОБА_4 вселилось у спірний будинок, що не заперечувалось сторонами в справі.

Виходячи з підстав, передбачених ст. 376 ЦК України, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки, як встановив суд, ОСОБА_5 до Довжанської Гірської сільської ради з питанням про узаконення самочинного будівництва не зверталась, рішення сільської ради про що відсутнє.

Отже, суди першої й апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, правильно застосували норму закону, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, надали оцінку доказам, що свідчить про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального закону.

Відповідно до вимог 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 1 квітня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.С. Олійник

Судді:В.І. Амелін

Т.П. Дербенцева

С.О. Карпенко

О.В. Ступак