АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 1990/22-ц-503/12Головуючий у 1-й інстанції Тиха І.М.
Категорія -30Доповідач - Жолудько Л.Д.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 квітня 2012 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Жолудько Л.Д.
суддів - Костів О. З., Кузьми Р. М.,
при секретарі - Семяоніді В.А.
з участю представника ОСОБА_1 ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення збитків,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення збитків, заподіяних працівником внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків, упущеної вигоди та моральної шкоди.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 лютого 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення збитків відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Апелянт зазначає, що рішення прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, ряд його висновків не відповідає обставинам справи. Зокрема, судом першої інстанції не прийнято до уваги встановленого факту виникнення з вини ОСОБА_3 прямої дійсної шкоди, неналежне виконання останньою функціональних обов'язків працівника, що є підставою для покладення на неї повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну власнику.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1, зіславшись на доводи, викладені в ній, просить її задовольнити.
Судом установлено, що 04 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено трудовий договір, за яким відповідачка була прийнята на роботу на посаду касира.
Того ж дня із ОСОБА_3 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність касира, відповідно до якого відповідачка зобов'язувалась нести повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених їй матеріальних цінностей і у встановленому законом порядку відповідати за їх збереження.
Основним видом діяльності приватного підприємця ОСОБА_1 є гуртово-роздрібна торгівля промисловими товарами (автозапчастинами). Відпуск товару згідно з реєстром накладних проводився разовим покупцям за готівку.
Згідно з актами КРУ в Тернопільській області за № 15-21/145 від 02.09.2009 року та за № 15-21/196 від 13 листопада 2009 року позапланових ревізій окремих питань фінансово-господарської діяльності ПП ОСОБА_1 за період з 02.01.2008 року по 11.07.2009 року встановлено, що касові операції велися трьома касирами, а реалізація товарів та отримання грошової виручки разовим покупцям проводилася п'ятьма касирами, а ревізія реалізації товарів та отримання грошової виручки разовим покупцям проводилася лише в касира ОСОБА_3, а тому документально підтвердити недостачу грошових коштів у касі приватного підприємця ОСОБА_1 та в результаті чого вона утворилася неможливо.
17 липня 2009 року постановою слідчого СВ Тернопільського МВ УМВСУ в Тернопільській області було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ст.191 ч.5 КК України за фактом привласнення чужого майна, яке їм було ввірене, вчинене в особливо великих розмірах.
16 листопада 2009 року та 22 червня 2010 постановами старшого слідчого ОВС СУ УМВСУ в Тернопільській області закрито вищезазначену кримінальну справу за відсутністю в діях підозрюваних складу злочину.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до вимог п. 6 ст.ст. 9, 13 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" № 265 від 06.07.1995 року не веде реєстратори розрахункових операцій, що унеможливлює документальне підтвердження недостачі грошових коштів у касі підприємця на загальну суму 405035, 81 грн.
Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід відхилити.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту недостачі товарно-матеріальних цінностей та конкретну особу, яка її вчинила. Крім того, ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з приватним підприємцем ОСОБА_1, а тому він, як фізична особа, не мав права звертатись до суду з позовом про стягнення збитків, заподіяних суб'єкту підприємницької діяльності.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає встановленим обставинам і вимогам закону.
В силу вимог ст. 11, 10, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 130 ч. 1, 134 п.1 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно із п.п. 4.8 Положення "Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 зі внесеними змінами, касир несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. Касиру забороняється передовіряти виконання дорученої йому роботи іншим особам.
Пленум Верховного суду України в п. 3 Постанови "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29.12.1992 року роз'яснює, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КзпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.
Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.
Виходячи із установлених судом обставин і наведених вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до мотивованого висновку про відсутність допустимих доказів на підтвердження факту і причин нестачі грошових коштів у касі приватного підприємця ОСОБА_1, а також осіб, винних у виникненні нестачі.
Суд підставно не прийняв до уваги висновок судової бухгалтерської експертизи НДЕКЦ УМВСУ в Тернопільській області за № 6-848/09 від 5.10.2009 року, яким документально підтверджено нестачу коштів у касі ОСОБА_3 відповідно до акту ревізії за № 15-21/145 від 02.09.2009 року на загальну суму 387569,09 грн., оскільки в згаданому акті ревізії зазначено, що касові операції велися трьома касирами, а ревізія реалізації товарів та отримання грошової виручки разовим покупцям проводилася лише в касира ОСОБА_3, а тому документально підтвердити недостачу грошових коштів у касі приватного підприємця ОСОБА_1 та в результаті чого вона утворилася неможливо.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307,ч.1,п.1; 308; 313; 314; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.02.2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області Л.Д. Жолудько