У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
5 червня 2008 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Григоренка М.П.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
апелянта та її представника
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 11 лютого 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 11 лютого 2008 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням - чотирикімнатною квартирою АДРЕСА_1.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивачка вказувала, що відповідач не проживає у спірній квартирі з 1989 року. З того часу змінився її власник, і з 2 червня 1999 року вона набула право власності на це помешкання. Відповідач до членів її сім*ї ніколи не належав, а був членом сім*ї попереднього власника квартири. Ніяких договорів з нею не укладав. Своє право користування спірним житловим приміщенням втратив після того, як змінився власник житла.
Оскільки місцевий суд при вирішенні спору на ці обставини належної уваги не звернув, позивачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що пред*являючи позов до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою, ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач у спірному помешканні не проживає понад 6 місяців, і при цьому посилалася на ст. ст. 71, 72 та 163 ЖК України (а. с. 1а, 84, 119).
Відмовляючи позивачці у задоволенні цих її позовних вимог, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідач вселився у спірну квартиру у 1961 році як член сім*ї її колишнього наймача ОСОБА_3, який був його батьком.
В лютому 1991 року спірна квартира наймачем ОСОБА_3 була викуплена у Рівненської міської ради, а після його смерті у 1992 році стала власністю його дружини - ОСОБА_4, матері відповідача. З лютого 1991 року, тобто з часу набуття наймачем ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, і до вибуття у 1998 році з неї у зв*язку з виїздом за кордон ОСОБА_2 користувався вказаним житлом на правах члена сім*ї власника.
Посилання позивачки на те, що відповідач продовжував зберігати правовий статус члена сім*ї наймача спірного житлового приміщення після його викупу ОСОБА_3, не ґрунтується на законі, оскільки з часу набуття колишнім наймачем квартири ОСОБА_3 права власності на квартиру, договір найму житлового приміщення припинився. ОСОБА_3 набув правового статусу власника житла, а його син ОСОБА_2 став користуватися квартирою як член сім*ї спочатку ОСОБА_3, а пізніше ОСОБА_4
В червні 1999 року ОСОБА_4 спірну квартиру подарувала позивачці ОСОБА_1, яка, як її власник, договору найму житла із відповідачем не укладала.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право користування належною їй на праві приватної власності спірною квартирою як наймач цього житлового приміщення з посиланням на ст. 71, 72, 163 ЖК України, тобто норми, які регулюють відносини, що випливають з договору найму житлового приміщення, є безпідставними, оскільки відповідач наймачем житлового приміщення, власником якого є позивачка, не являється.
Позовних вимог іншого характеру, в т. ч. із посиланням на правила ст. 156 ЖК України та ст. 48 раніше чинного Закону України «Про власність», про що йдеться у поданій позивачкою апеляційній скарзі, ОСОБА_1 до відповідача в судовому порядку не заявлялося.
У зв"язку з викладеним колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, повно і всебічно з”ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 11 лютого 2008 року залишити без зміни.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: