2-166/11

Справа № 2/508/41/2012

РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

13 квітня 2012 року Ворошиловський районний суд м.Донецька у складі:

головуючого - судді Бухтіярової І.О.,

при секретарі - Галич Л.В., Кобець А.І.,

з участю -прокурора Зозулі Н.В., Мехур В.П.,

з участю -позивача ОСОБА_1, представників позивача адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_4, представників відповідача ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника 3-ї особи ОСОБА_7 -ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління МВС України в Донецькій області, Головного Управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, третя особа ОСОБА_7 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 22.01.2010 року з даним позовом до відповідачів про захист честі та гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на наступні обставини:

11 вересня 2009 року заступник начальника управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_7 на брифінгу для журналістів стосовно дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 01.09.2009 року, в результаті якої постраждала 47-річна ОСОБА_9, мешканка с. Георгіївка Донецької області, від наїзду міліцейського автомобіля «Жигулі 2107», державний НОМЕР_1 (сині номери), за кермом якого був 26-річний оперуповноважений кримінального розшуку Мар'їнського районного відділення міліції С. Криштопа, заявив: «Правозащитник ОСОБА_1, ранее судимый, решил попиариться на горе этих людей».

Звертає увагу на те, що він ніколи не був засуджений, під судом та слідством не перебував. На протязі тривалого часу, а саме з 21.01.1995 року по теперішній час перебуває на посаді голови Незалежної профспілки шахтарів Донбасу, входить до складу Координаційної ради з надзвичайних ситуацій при Кабінеті Міністрів України. Розповсюдження зазначеної вище інформації призвело до того, що його співробітники, знайомі та керівники питають його про те, чи справді він був засуджений і чому він приховую цей факт із своєї біографії? У зв'язку з чим йому доводиться при кожному питанні про себе чи був він засуджений, виправдовуватися, казати, що сказане про нього є неправдою і він ніколи не скоював аніяких злочинів. А чи кожен повірить його словам, а не словам цілого полковника міліції, який виступив з екранів телевізорів. Чому він повинен страждати від того, що полковник міліції ОСОБА_7 розповсюдив про нього недостовірну, негативну, образливу інформацію.

Очевидно, що відомості наведенні та поширенні на брифінгу щодо його моральних, професійних якостей є негативними, образливими, принизливими та такими, що не відповідають дійсності, то в цілому завдає непоправної шкоди його діловій репутації.

Стверджує, що розповсюджена відповідачем інформація є недостовірною, її поширення ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію. На підставі цього він вимагає, щоб вищезазначена інформація була спростована у такий точно спосіб, яким була поширена та вимагає офіційного вибачення відповідача за вчинення ним неправомірних дій.

Статтею 3 Конституції України честь і гідність людини визначаються вищими соціальними цінностями.

Відповідно до статей 21, 28, 32 Конституції України, статей 272, 275, 297, 299 Цивільного кодексу України, статті 48 Закону України «Про інформацію» він має право на повагу до своєї честі, гідності та ділової репутації, які є недоторканими, і для захисту яких він звернувся із позовом до суду.

Згідно зі статтею 269 Цивільного кодексу України він не може бути позбавлений цих прав або відмовитися від них.

Очевидно, що розповсюджена відповідачем вищезазначена інформація про нього є негативною, тому що наявність у біографії такого факту кримінальної судимості не прикрашає будь-яку людину. Частиною 3 статті 277 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію недостовірності поширюваної негативної інформації про фізичну особу, а саме: «Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного». Так, полковник міліції ОСОБА_7 не надав доказів в обгрунтування своїх слів, а тому його висловлювання є безпідставними, суб'єктивними, недостовірними та необгрунтованими.

Застосовуючи обман, відповідач намагається переконати значну кількість громадян в корисливих мотивах його діяльності щодо надання допомоги ОСОБА_9, яка є його рідною сестрою, хвилюванні про її стан здоров'я та про хід розслідування кримінальної справи, яку порушено за фактом ДТП згідно ст. 286 КК України, та намагається переконати в невиновності ОСОБА_11 у ДТП шляхом розголошення відомостей, які складають тайну слідства, та шляхом подання недостовірної та неправдивої інформації, порочащої його честь, гідність та ділову репутацію та честь та гідність ОСОБА_9 та її сім'ї. На підтвердження цього є зафіксований на відео виступ полковника міліції ОСОБА_7, в якому він ображає не тільки його, а насамперед, потерпілу ОСОБА_9 та членів її сім'ї.

06.12.2009 року о 08 годині ранку його сестра ОСОБА_9 не приходячи до тями після наїзду міліцейської машини померла, залишивши на цьому світі сиротами п'ятеро діточок, двоє із яких малолітні школяри.

У правовій державі, якою має бути Україна, це має наслідком зміну морального ставлення суспільства до нього: з позитивного або нейтрального -на негативне, тому що наявність судимості свідчить про те, що людина скоїла кримінальний злочин.

Відповідно до статті 32 Конституції України, статті 280 Цивільного кодексу України, статті 49 Закону України «Про інформацію» він має право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої йому збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної і наклепницької інформації про нього і порушенням у такий спосіб його права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, на їх недоторканість. Згідно пункту 4 статті 32 Конституції України, статті 277 Цивільного кодексу України він також має право на спростування недостовірної інформації про себе і вилучення такої інформації.

Честь і гідність -особисті немайнові блага, які виступають об'єктами особистого немайнового права на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК Україии). Особливість такого права полягає в тому, що відповідно до ст. 3 Конституції України честь і гідність людини визнаються вищими соціальними цінностями. Честь включає в себе принаймні дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну. Під об'єктивною стороною честі слід розуміти оціночну категорію, яка направлена від суспільства до особистості. Така оцінка є постійною та здебільшого об'єктивною, оскільки поки існує колектив (суспільство), його члени, взаємодіючи між собою, будуть підлягати певній оцінці з боку інших осіб. Джерелом такої оцінки є соціально значущі факти (інформація) про конкретні дії особи та її поведінку в цілому.

В словнику української мови наклеп визначений як неправда, поширювана з метою знеславити, зганьбити, заплямувати кого -, що-небудь; поширення неправдивих відомостей. Поширена відповідачем вищезазначена недостовірна негативна інформація про нього становить саме наклеп.

Вважає, що йому заподіяна моральна шкода у розмірі 50 000,00 гривень.

Просив суд визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію, відомості, що були поширені відповідачем на брифінг у 11.09.2009 року; визнати наклепом дії відповідача з поширення інформації відносно нього у брифінгу 11.09.2009 року; зобов'язати відповідача спростувати відомості, поширені ним 11.09.2009 року у той же спосіб, яким було здійснено розповсюдження відомостей, шляхом вибачення відповідача переді ним ОСОБА_1; витрати пов'язані зі спростуванням відомостей поширених відповідачем 11 вересня 2009 року у засобах масової інформації покласти на відповідача; с тягнути з відповідача на його користь витрати на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, понесенні ним та інші витрати, пов'язанні з розглядом даної справи у розмірі 2530,00 гривень; зобов'язати відповідача сплатити на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 гривень; стягнути з відповідача на його користь витрати понесені ним на правову допомогу у розмірі 5000,00 гривень.

30.07.2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з уточнюючої позовною заявою, в якій зазначив, що відповідно до ст. 56 Конституції України «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної га моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень»у зв'язку з чим просив визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію, відомості, що були поширені відповідачем ГУ МВС України в Донецькій області на брифінгу 11.09.2009 року; визнати наклепом дії відповідача ГУ МВС України в Донецькій області з поширення інформації відносно нього на брифінгу 11.09.2009 року; зобов'язати відповідача ГУ МВС України в Донецькій області спростувати відомості, поширені ним 11.09.2009 року у той же спосіб, яким було здійснено розповсюдження відомостей, шляхом вибачення відповідача ГУ МВС України в Донецькій області перед ним ОСОБА_1; витрати пов'язані зі спростуванням відомостей поширених відповідачем ГУ МВС України в Донецькій області 11 вересня 2009 року у засобах масової інформації покласти на відповідача ГУ МВС України в Донецькій області; стягнути з держави Україна через Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 50 000,00 гривень, витрати понесені на правову допомогу в розмірі 5000,00 гривень, витрати на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пов'язанні з розглядом даної справи в розмірі 2620,00 гривень.

17.01.2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з уточнюючої позовною заявою, в якій зазначив, чому саме 50 000,00 гривень він вважає необхідним стягнути у відшкодування моральної шкоди. Пояснив, що у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього відповідача ГУ МВС України в Донецькій області, яка виразилася у поширенні недостовірної інформації щодо нього на брифінгу 11.09.2009 року, він відчував негативні емоції, почуття та переживання. Задля того, щоб хоча б частково урівноважити ті негативні почуття та емоції, які він відчував у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього відповідача ГУ МВС України в Донецькій області, позитивними, на гроші стягнуті на його користь у відшкодування моральної шкоди він би міг придбати деякі матеріальні блага, що в свою чергу принесе йому частку позитивних емоцій та почуттів та просив визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію, відомості, що були поширені відповідачем ГУ МВС України в Донецькій області на брифінгу 11.09.2009 року; визнати наклепом дії відповідача ГУ МВС України в Донецькій області з поширення інформації відносно нього на брифінгу 11.09.2009 року; зобов'язати відповідача ГУ МВС України в Донецькій області спростувати відомості, поширені ним 11.09.2009 року у той же спосіб, яким було здійснено розповсюдження відомостей, шляхом вибачення відповідача ГУ МВС України в Донецькій області перед ним ОСОБА_1; витрати пов'язані зі спростуванням відомостей поширених відповідачем ГУ МВС України в Донецькій області 11 вересня 2009 року у засобах масової інформації покласти на відповідача ГУ МВС України в Донецькій області; стягнути з держави Україна через Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 50 000,00 гривень, витрати понесені на правову допомогу в розмірі 5000,00 гривень, витрати на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пов'язанні з розглядом даної справи в розмірі 2620,00 гривень.

21.10.2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з уточнюючої позовною заявою, в якій просив Пункт 1 резолютивної частини уточненої позовної заяви викласти у такій редакції: «Визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять його честь та гідність, ділову репутацію відомості, що були поширені відповідачем ГУ МВС України в Донецькій на брифінгу 11.09.2009 року стосовно нього, а саме, висловлювання: «...Правозащитники, по-моему, ОСОБА_1. Да? Ранее осужденный, который решил попиариться на горе этих людей».». Інші позовні вимоги залишив без змін.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримував позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представника позивача -адвокат ОСОБА_2, діючий на підставі договору, підтримував позовні вимоги, просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача -адвокат ОСОБА_3, діюча на підставі договору, підтримувала позовні вимоги, просила позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ГУ МВС України в Донецькій області -ОСОБА_4, діюча на підставі довіреності, позов не визнала та пояснила, що позивачем на підтвердження своїх вимог надано до суду дві газети з авторськими статтями журналістів ОСОБА_12 і ОСОБА_13 та диск з аудіо записом уривків розмови невідомого чоловіка. Вважає позивачем не надано жодного доказу вини ОСОБА_7 чи ГУМВС України в Донецькій області, оскільки надані матеріали не являються доказами та не містять фактичних даних. Викладені у позові доводи носять суб'єктивний і оціночний характер та нічим не підтверджуються. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності шкода, заподіяна особі, підлягає'відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв'язок га є вина зазначеної особи у заподіянні шкоди. При відсутності хоча б однієї з вказаних умов на особу не може бути покладено зобов'язання по відшкодуванню шкоди. До того ж на позивача покладається обов'язок доказу факту розповсюдження відомостей, що порочать його особою, до якої пред'явлено позов. З наданих до суду матеріалів не вбачається вини ГУМВС України в Донецькій області та ОСОБА_7

Просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ГУ Державіної казначейської служби України в Донецькій області -ОСОБА_5, діюча на підставі довіреності, позов не визнала та пояснила, що вони вважають, що Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області безпідставно залучено до участі по справі у якості відповідача. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 48 Бюджетного кодексу України та п. 1 ч. 4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, Державне казначейство України здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, не може надати будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору. Позивач також не вказує на орган Державного казначейства України як на порушника своїх прав. Отже, відсутні законні підстави для залучення Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області у якості відповідача. Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», передбачені загальнодержавні видатки лише на відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів. Тобто, в даному випадку видатків на відшкодування шкоди, завданої органами державної влади або їх посадовими чи службовими особами із зазначених у позові підстав не передбачено. Таким чином, дії ГУ МВС України в Донецькій області відносно позивача згідно Закону не є підставою для відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету. Згідно із статтею 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади»органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування, яке здійснюється в межах коштів, передбачених на утримання органів державної влади Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Тому, за наявності правових підстав кошти підлягають відшкодуванню безпосередньо з органу, діями якого завдано шкоду оскільки всі бюджетні організації фінансуються з державного бюджету і кошти на їхніх рахунках є саме державними. З позовної заяви вбачається, що шкода завдана ГУ МВС України в Донецькій області. Отже, оскільки відповідач є бюджетною установою та утримується за рахунок бюджетних коштів, то шкоду та судові витрати, у разі задоволення позову, має відшкодовувати ГУ МВС України в Донецькій області за рахунок бюджетних коштів, виділених на їх утримання.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини останнього в її заподіянні, з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань (пункт 5 Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Позивач повинен був обґрунтувати з чого він виходить при оцінці заподіяної йому шкоди. Заявник повинен надати до суду обгрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути. Крім того, позивач просить стягнути з держави через Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області 5000,00 гривень компенсації за оплату правової допомоги. Проте, суду необхідно врахувати, що відповідно до ст. 17 та ст. 34 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури та Кабінетом Міністрів України від 01.10.1999 року в угоді про надання правової допомоги мають чітко і недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат приймає доручення клієнта, у тому числі зміст доручення, види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням цього доручення, порядок їх погашення та визначений їх обсяг. Позивачем копій документів про надання юридичних послуг не надано. Разом з цим, згідно Постанови КМУ від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільної справи, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, не повинна перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 % розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день. З урахування зазначеного, вбачається, що розмір витрат на оплату правової допомоги, зазначений позивачем, завищений і такий, що не ґрунтується на законі та не підтверджений належними доказами.

Просила у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ГУ Державіної казначейської служби України в Донецькій області -ОСОБА_6, діюча на підставі довіреності, позов не визнала та просила у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник 3-ої особи ОСОБА_7 -ОСОБА_8, діючий на підставі довіреності, позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_7 ніякої інформації, яка ганьбить честь, гідність, достоїнство позивача та його ділову репутацію він не розповсюджував та на брифінгу не озвучував. Надані позивачем матеріли у якості доказів вважає неналежними та недопустимими в якості доказів, оскільки ОСОБА_7 до даних газетних публікацій ніякого відношення не має, їх автором або співавтором не є. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 270 ЦК України та відповідно до Конституції України фізична особа має право на повагу до гідності та честі.

Відповідно до ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Разом з тим, відомості, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію повинні містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя; стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації, а саме інтимної сфери, професійної діяльності; містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі; передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного звязку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи , а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем на підтвердження своїх вимог надано до суду дві копії витягів з газет з авторськими статтями журналістів ОСОБА_12 і ОСОБА_13 та диск з аудіо записом уривків розмови невідомого чоловіка.

Так, автором статті «Друг, мы тебе даем 50 тысяч гривен, и не лезь, куда не надо. У тебя же дети…», яка була опублікована в газеті «Факты»від 17.09.2009 року є ОСОБА_12, а автором статті «Без вины посрамленные…»опублікованої в газеті «Голос Донбасса»від 25.02.2010 року є ОСОБА_13.

ОСОБА_7 автором або співавтором даних публікацій не є.

На наданому позивачем аудіо запису є розмова невідомого чоловіка, та такі висловлювання: «...Правозащитники, по-моему, ОСОБА_1. Да? Ранее осужденный, который решил попиариться на горе этих людей».».

Заявник не надав доказів суду, що таке висловлювання як, «...Правозащитники, по-моему, ОСОБА_1.Да?, стосується саме його - ОСОБА_1, а не когось іншого, і що це висловлювання ганьбить честь та ділову репутацію саме позивача і спричинило йому моральну шкоду.

Суд, вважає, що позивачем не надано жодного доказу вини ОСОБА_7 чи ГУМВС України в Донецькій області, оскільки надані матеріали не являються доказами та не містять фактичних даних.

Викладені у позові доводи носять суб'єктивний і оціночний характер та нічим не підтверджуються.

З наданих до суду матеріалів не вбачається вини ГУМВС України в Донецькій області та ОСОБА_7

Оскільки відсутні підстави щодо задоволення позовних вимог щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, тому не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення моральної шкоди.

На підставі ст. ст. 277, 280, 297, 299 ЦК України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління МВС України в Донецькій області, Головного Управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, третя особа ОСОБА_7 про:

- визнання недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, відомості, що були поширені Головним Управлінням МВС України в Донецькій області на брифінгу 11.09.2009 року, а саме «...Правозащитники, по-моему, ОСОБА_1. Да? Ранее осужденный, который решил попиариться на горе этих людей» - відмовити;

- визнання наклепом дії Головного Управління МВС України в Донецькій області з поширення інформації відносно ОСОБА_1 у брифінгу 11.09.2009 року -відмовити;

- зобов'язання Головного Управління МВС України в Донецькій області спростувати відомості, поширені ним 11.09.2009 року, у той ж спосіб, яким було здійснено розповсюдження відомостей, шляхом вибачення Відповідача переді ним ОСОБА_1 -відмовити;

- стягнення з держави Україна через Головне Управління Державної казначейської служби України в Донецькій області відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 50000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень, витрати понесені на правову допомогу в розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) гривень, витрати на оплату державного мита та витрати ні інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пов'язанні з розглядом даної справі у розмірі 2620,00 (дві тисячі шістсот двадцять) гривень -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Донецький апеляційний суд через даний суд протягом 10 днів після проголошення рішення.

Суддя Ворошиловського районного суду

м. Донецька І.О. Бухтіярова