ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2012 р. Справа № 5023/7505/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

судді Васищака І.М.,

судді Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Харківської області від 08.11.2011р. та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012р.

у справі № 5023/7505/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

3-тя особа Южноукраїнська об'єднана податкова інспекція Миколаївської області

про виконання договірних зобов'язань,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

від 3-тьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" і просив суд стягнути з останнього 41 878,25 грн. заборгованості з орендної плати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором оренди від 25.10.2004р., з урахуванням внесених до нього змін, щодо сплати у період з грудня 2008р. по 25.10.2009р. орендних платежів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.11.2011р. (суддя Бринцев О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012р. (головуючий, суддя Шепітько І.І., судді Пелипенко Н.М., Медуниця О.Є.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що між СПД ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір оренди нежитлового приміщення від 25.10.2004р., за умовами якого відповідачу передано у тимчасове користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 135,7 кв.м.

19 лютого 2008 року між СПД ОСОБА_2 та позивачем укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого право власності на орендоване приміщення перейшло до позивача.

У зв'язку із зміною власника орендованого приміщення, 23.05.2008р. між позивачем та відповідачем укладено договір про внесення змін №1 до договору оренди від 25.10.2004р.

Відповідно до п.1.5. договору оренди, строк оренди приміщення складає 5 років з моменту передачі відповідачу приміщення за актом прийому-передачі та діє по 25 жовтня 2009 року.

Згідно п.9.1. договору, він укладений строком на 5 років з моменту його нотаріального посвідчення і до закінчення строку оренди за даним договором, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Пунктом 3.1. договору оренди, з урахуванням змін №2 від 23.05.2008р., встановлено, що, починаючи з 01 червня 2008р. за орендоване приміщення відповідач сплачує орендну плату з розрахунку 145,5 грн. за 1 кв.м. без ПДВ в місяць. Загальна сума орендної плати за червень 2008 р. складає 19744,35 грн. без ПДВ, що дорівнює еквіваленту 4071,00 дол. США по курсу НБУ станом на 23 травня 2008 року і не може бути меншою вказаного еквіваленту на дату сплати орендної плати.

Пунктом 4 договору про внесення змін №2 від 23.05.2008р. визначено, що у зв'язку з істотною зміною податкового статусу орендодавця сторони домовились про внесення змін у пункт 8.4. договору оренди, виклавши його в новій редакції, в якому зазначили, що відповідно до вимог підпункту 11.2.3. пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємців", орендар підтверджує, що є платником податку на прибуток з підприємств на загальних підставах, передбачених Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а орендодавець підтверджує, що він має статус платника єдиного податку.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що починаючи з грудня 2008р. відповідач сплачував орендну плату у розмірах менших ніж передбачено умовами договору оренди, у зв'язку з чим з грудня 2008р. по 25 жовтня 2009р. у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 41 878,25 грн.

Судами встановлено, що листом №98 від 10.02.2009р. відповідач повідомив позивача про необхідність надати йому копію Свідоцтва про сплату єдиного податку на 2009 рік та зазначив, що у випадку, якщо такого документу у відповідача не буде, то останній, як податковий агент, на вимогу ст.ст.7, 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" перерахування орендної плати буде здійснювати з утриманням та сплатою до державного бюджету відповідачем від імені позивача та за його рахунок податку на доходи фізичних осіб -15 % від об'єкта оподаткування (т.1 а.с.70).

Позивач на запит відповідача Свідоцтва про сплату єдиного податку не надав.

Листом від 05.07.2011р. відповідач повідомив позивача про те, що у зв'язку з ненаданням ним Свідоцтва про сплату єдиного податку на 2009, 2010 роки, перерахування орендної плати у 2009-2010 роках здійснювалося відповідачем з утриманням податку з фізичних осіб (т.1 а.с.36).

Судами з'ясовано, що за період з грудня 2008 року по жовтень 2009р. (період, за який позивач просить стягнути заборгованість по орендній платі), орендна плата сплачувалась відповідачем з утриманням 15% податку на доходи фізичних осіб, у відповідності до підпункту 8.1.2. ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оскільки позивачем не було надано Свідоцтва про сплату єдиного податку.

Як вірно зазначено судами, за умовами укладеного сторонами договору оренди відповідач був податковим агентом позивача.

Відповідно до підпункту 1.15 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно ст.7 названого Закону, ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.4 цієї статті.

Підпунктом 8.1.1. ст.8 Закону передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно підпункту 8.1.2. ст.8 Закону, податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Дохід від надання нерухомості в оренду (суборенду) є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб відповідно до п. 9.1 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", згідно з яким податковим агентом платника податку - орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду нерухомого майна (житла, будівель, споруд та землі), є орендар.

Згідно підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 цього ж Закону, оподаткування доходів, зокрема, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань з урахуванням норм цього пункту.

Відповідно до листа ДПА України від 01.09.2006р. №9732/6/17-0716 до спеціального законодавства належить спеціальна система оподаткування, запроваджена Указом Президента України від 03.07.98р. №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", та звичайна (загальна) система оподаткування, чинна відповідно до розділу IV Декрету КМУ від 26.12.1992 року №13-92.

В силу статей 2, 6 названого Указу, дохід, отриманий від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включається до складу сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань платника єдиного податку. Платник єдиного податку не є платником податку з доходів фізичних осіб саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, дохід від якої обкладається єдиним податком.

Отже, з доходу, отриманого суб'єктом підприємницької діяльності, яким є позивач, у межах здійснення власної підприємницької діяльності, законодавчі та методологічні підстави для утримання податку з такого доходу у джерела виплати - податкового агента (АТ "УкрСиббанк") відсутні лише у разі сплати позивачем єдиного податку.

Як визначено Державною податковою адміністрацією України у листі від 06.02.2007 року №2174/7/17-0717, підприємство при укладанні господарських договорів з фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності для уникнення подвійного оподаткування їх доходів, одержаних від провадження цієї діяльності, та з метою наявності достатніх підстав для неутримання податку з доходів фізичних осіб у джерела виплати доходів таким фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, має одержати у останніх копії Свідоцтва про реєстрацію підприємницької діяльності, Свідоцтва про сплату єдиного податку, фіксованого патенту, платіжних документів про сплату фіксованого податку або авансових платежів податку з доходів фізичних осіб та пред'являти зазначені документи на вимогу працівників податкової служби під час проведення перевірок.

Згідно Наказу ДПА України від 29.10.1999р. №599 "Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі" зі змінами, внесеними згідно з наказами ДПА №521 від 28.12.2001р. та №92 від 16.02.2004р., Свідоцтво про сплату єдиного податку видається на зазначений в заяві термін, але в межах календарного року. Свідоцтво про сплату єдиного податку є доказом того, що підприємцем сплачено єдиний податок і на податковому агенті не лежить відповідальність за дотримання та виконання законодавства про оподаткування.

Оскільки позивачем не було надано відповідачу, як податковому агенту, Свідоцтво про сплату єдиного податку, як того вимагає спеціальне законодавство про оподаткування та умови укладеного між сторонами договору оренди, то суди двох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач правомірно за період з грудня 2008р. по жовтень 2009 року у відповідності до підпункту 8.1.2 ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" сплачував позивачу орендну плату з утриманням 15% податку на доходи фізичних осіб.

Посилання скаржника на те, що ним 20.03.2009р. було отримано Свідоцтво про сплату єдиного податку з терміном дії з 01.04.2009р. по 31.12.2009р., у зв'язку з чим, на його думку, є неправомірною відмова у задоволенні позову в частині стягнення орендної плати за вказаний період, колегія суддів відхиляє, оскільки у матеріалах справи відсутні докази надання позивачем відповідачу Свідоцтва про сплату єдиного податку після його отримання 20.03.2009р. у Южноукраїнської ОДПІ Миколаївської області.

Встановлені судами двох інстанцій обставини справи доводять, що відповідач не є таким, що порушив своє зобов'язання щодо сплати орендних платежів у розумінні ст.ст.526, 610, 762 ЦК України, і свідчать про те, що подвійне оподаткування доходів позивача, одержаних ним у спірний період від надання нерухомості в оренду, є наслідком недодержання самим позивачем вимог спеціального законодавства про оподаткування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку, дійшли правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалили судові акти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 08.11.2011р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012р. у справі №5023/7505/11 -без змін.

Головуючий, суддя Кузьменко М.В.

Суддя Васищак І.М.

Суддя Палій В.М.