Головуючий у першій інстанції КОВЕРЗНЕВ В.О.

Доповідач - ГУБАР B.C.

Справа № 22ц-1334/2006 Категорія - цивільна

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2006 року                                                                                                      м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді:   ІВАНЕНКО Л.В.,

суддів:   ГУБАР B.C., ШЕМЕЦЬ Н.В. при секретарі:   ПАЦ Т.М.

за участю:   Адвоката ОСОБА_1., представника Державного Казначейства України Пророченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 червня 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до держави Україна в особі Міністерства оборони України, Державного казначейства України, третя особа - Міністерство фінансів України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди , -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2006 р.ОСОБА_2. звернувся до суду з цим позовом та просив зобов'язати державу Україну в особі її установи Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату відшкодувати йому 5млн.грн. моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов"язаним з проходженням ним строкової служби в 1993-1994 роках у Збройних Силах України, та матеріальну шкоду 9468 грн. 12 коп., витрачених ним на лікування, в якому він має постійну необхідність з причини наявного ушкодження здоров"я.

В квітні 2006 р. позивач уточнив позовні вимоги і просив зобов'язати державу Україну в особі Міністерства Оборони України та Державного казначейства України відшкодувати йому вищезазначену моральну та матеріальну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в листопаді 1993 року він був призваний Чернігівським міським військоматом для проходження строкової служби в Збройних Силах України та направлений до військової частини А 0337 Одеського військового округу, де й проходив службу. У березні 1994 р. позивач був комісований і звільнений від подальшого проходження служби з причини загального захворювання, нібито пов'язаного з розладом його психіки. Проте, даний висновок військово-лікарської комісії щодо стану його психічного здоров"я та наявності загального захворювання був сфальсифікований і в подальшому повністю спростований та встановлено наявність захворювання, пов"язаного з проходженням військової служби. Після цього позивач неодноразово проходив лікування в медичних установах з діагнозом ревматоїдний поліартрит і пов'язаними   з   ними   хворобами.   Внаслідок   захворювання,   пов"язаного   з

проходженням військової служби, він став інвалідом першої групи, відчуває постійний сильний фізичний біль через хворобу; не може працювати , оскільки втратив 90% професійної працездатності внаслідок хвороби; за висновком МСЕК потребує стороннього догляду. На своє лікування витрачає багато коштів, його пенсії інваліда не вистачає навіть на ліки, тому фактично він перебуває на утриманні своїх батьків, які отримують пенсії у невеликих розмірах. Також вказує на те, що в зв'язку з хворими руками не може виконувати будь-яку роботу, навіть їсти, постійно відчуває нестерпний біль і прикований до ліжка, самостійно обслуговувати себе не може; позбавлений можливості влаштувати особисте життя і мати дітей та надавати допомогу батькам. Такі обставини завдають йому постійних моральних страждань.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 серпня 2006 р. позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користьОСОБА_2. 9396 грн. 12 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 20000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього 29396 грн. 12 коп..

В апеляційній скарзіОСОБА_2. просить рішення змінити в частині покладення обов"язку на відповідача - державу України в особі Міністерства України і Державного казначейства України відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 5 млн. грн.., посилаючись на те, що судом не надано належної оцінки його душевним та фізичним стражданням, які він має протягом 12 років та змушений переносити сильний фізичний біль, яким супроводжується його хвороба ревматоїдний поліартрит з повільно прогресуючою течією; він у віці 31 року прикований до ліжка та в зв'язку з відсутністю в будинку ліфта відірваний від світу, і перспективи покращення його стану здоров"я та одужання відсутні; він залишається один на один з прогресуючою хворобою без засобів до існування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 під час проходження строкової військової служби з листопада 1993 р. по березень 1994 р. з вини держави України в особі Міністерства оборони України, заподіяна шкода у вигляді ушкодження здоров'я, пов"язаного з проходженням військової служби, внаслідок чого він став інвалідом 1 групи з втратою 90% професійної працездатності, має діагноз: «Ревматоїдний артрит, акт. П, суглобова форма, прогресуюча течія, НФС 1-П ст.», який пов'язаний з проходженням військової служби.

Даний висновок суду ніким зі сторін по справі не оскаржується і не оспорюється і відповідає обставинам справи, які повно встановлені і всебічно досліджені судом.

Також ніким зі сторін не оскаржується рішення суду щодо стягнення на користь ОСОБА_19396 грн. 12 коп. матеріальної шкоди, яка полягає у витраті грошових коштів на придбання лікарських засобів та оплати за медичні послуги.Суд першої інстанції вірно визав, що ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, проте з розміром її відшкодування, визначеним судом у сумі 20000 грн., апеляційний суд погодитись не може і, погоджуючись з доводами апеляційної скарги, вважає його заниженим, виходячи з обставин справи.

Зокрема, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Виходячи з викладеного та з наявних у справі доказів, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 в 1993-1994 роках у віці 18 років, виконуючи громадський обов'язок по проходженню строкової військової служби, отримав ушкодження здоров'я, пов"язане з проходженням військової служби, внаслідок чого йому була встановлена І група інвалідності, хоча при звільенні з військової служби у березні 1994 р. висновком 15 військової лікарської комісії йому було без будь-яких підстав встановлено наявність розладів психіки та загального захворювання і протягом 12 років позивач докладав чималих зусиль, щоб встановити дійсну причину дострокового звільнення зі служби. Апеляційний суд приймає до уваги, що внаслідок отриманої хвороби, яка має прогресуючу течію,ОСОБА_2. прикований до ліжка, позбавлений можливості самостійно рухатися, постійно на протязі 12 років відчуває фізичний біль, потребує стороннього догляду і внаслідок цього не може влаштувати особисте життя, не може працювати і утримувати себе, маючи невелику пенсію та перебуваючи на утриманні батьків-пенсіонерів, і взагалі у віці 31 року втратив надії на майбутнє.

А тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості,враховуючи обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з визначенням моральної шкоди у розмірі 50000 грн. Розмір матеріальної шкоди, спричиненої позивачеві, слід визначити у сумі 9396 грн. 12 коп., що підтверджено наявними у справі доказами.

Відповідно до ст.З Коституції України людина, її життя і здоров"я визнані в Україні найвищою соціальною цінністю і держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Як встановлено судом, на даний час військова частина № А 0337 Одеського військового округу, де проходив службуОСОБА_2., розформована, тому, відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого розпорядженням Президента України № 201/92-рп від 17.12.92. з наступними змінами і доповненнями, ст.ст. 1,2,3, ч.З п.а ст.26, ст.ст.42,43 Закону України „Про загальний військовий обов"язок і військову службу" № 2232-ХИ від 25.03.92. з наступними змінами і доповненнями, ст.ст.2,3,4ч.1 п.5 ст.8, п.1 ст.П, ст.17 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 2012.91. № 2011-XII з наступними змінами і доповненнями, матеріальну та моральну шкоду, спричинену позивачеві ушкодженням здоров"я, пов"язаним з проходженням строкової віськової служби, належить стягнути з Міністерства оборони України.

Керуючись ст.ст15,16.23 ЦК України, ст.ст.303,304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 червня 2006 року скасувати.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 9396 грн. 12 коп. та моральну шкоду у сумі 50000 гривень, а всього - 59396 грн. 12 коп. (п'ятдесят дев"ять тисяч триста дев"яносто шість гривень 12 коп.).

В задоволенні решти позову ОСОБА_2 відмовити.Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.