АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
___________________________________________________________________________________________________
Провадження № 22ц/2090/76/2012
Справа № 2-260/11 Головуючий 1-інстанції –Аркатова К.В.
Категорія –договірні , житлові Доповідач –Зазулинська Т.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.
суддів колегії - КРУГОВОЇ С.С., ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.
при секретарі - Шпарага О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 липня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи –приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу –ОСОБА_6, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_7 про встановлення факту спільного проживання, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання права власності на частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа –ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,-
в с т а н о в и л а :
У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом, в якому просила:
- встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_5 з грудня 1992 року по 09 лютого 2001 року;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_816 жовтня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6;
- визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 як на частку в спільній сумісній власності подружжя;
- анулювати правову реєстрацію на квартиру АДРЕСА_2 (2) в місті Харкові в КП «ХМБТІ»на ім»я ОСОБА_4;
Витребувати від КП «ХМБТІ»копію оспорюваного договору купівлі-продажу від 16.10.2008 року.
Судові витрати просила стягнути на її користь з відповідача ОСОБА_5
У обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що з відповідачем ОСОБА_5 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 21 липня 1979 року, мають сина ОСОБА_9, !980 року народження.
У 1992 році шлюб між нею і ОСОБА_5 був розірваний, але його розірвання по суті було фіктивним і було необхідним для вирішення житлової проблеми сім»ї . У тому ж 1992 році нею сумісно з ОСОБА_5 було прийнято рішення про купівлю у Україно-Амерікано-Англійського спільного підприємства «САБ»у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1.
Квартира призначалась для спільного проживання їх сім»ї, при цьому кошти за квартиру протягом 1992-1993 р.р. вносились в основному нею, оскільки її заробітки значно перевищували заробітки ОСОБА_5
Після формального розірвання шлюбу вони не припиняли подружніх стосунків, вели спільне господарство мали єдиний бюджет, виховували сина.
28.12.1993 року на ім»я ОСОБА_5 за нотаріально посвідченим договором була придбана квартира АДРЕСА_1, в якій з серпня 1994 року вона оселилася разом з ним і сином. ОСОБА_5 зареєструвався в квартирі з 22.03.1996 року, вона з 01.08 1997 року, іншого житла вони не мали.
09 02. 2001 року вони з ОСОБА_5 зареєстрували шлюб в органах РАЦСУ, у травні 2009 року цей шлюб було розірвано, а 22.05.2009 року вона дізналась, що без її відома та згоди їхню спільну квартиру
16.10.2008 року ОСОБА_5 переоформив за договором купівлі-продажу на свою сестру ОСОБА_4, хоча при цьому сторони цього договору не мали на меті створення юридичних наслідків і будь яких дій щодо виконання удаваного правочину не здійснювали.
ОСОБА_4 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_7 , в якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою та зобов»язати Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб зняти їх з реєстрації за адресою спірної квартири. Вимоги обґрунтовувала тим, що набула право власності на цю квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2008 року, але в ній залишаються зареєстрованими відповідачі, які в квартирі не проживають, а вона несе витрати на оплату житлово-комунальних послуг, що нараховуються на зареєстрованих осіб.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 липня 2011 року позов ОСОБА_3 залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказане рішення як необґрунтоване , необ»єктивне та таке, що постановлено з порушеннями норм матеріального і процесуального права. і ухвалити нове про задоволення її позову і відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4
При цьому посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, безпідставне визнання встановленими обставин, які не були доведені.
Вказує також на те, що суд вирішив питання про права та обов»язки осіб, які до участі в с праві не залучались.
Апеляційна скарга ОСОБА_3 прийнята до розгляду апеляційним судом в частині, що стосується її інтересів, оскільки повноважень на оскарження цього рішення в інтересах ОСОБА_7 на час подання апеляційної скарги вона не мала.
ОСОБА_7 особисто рішення суду не оскаржив, з клопотанням про поновлення строку на його апеляційне оскарження не звертався. В з»в’язку з наведеним рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_7 апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідь судді; пояснення осіб, що з»явилися до суду апеляційної інстанції; перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, судова колегія доходить висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Спірною є двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_3, право власності на яку за ОСОБА_5 було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу між ним, як покупцем, та Україно-Американо-Англійським спільним підприємством «САБ» ( далі СП «САБ»від 28.12.1993 року, посвідченого старшим державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори.
Продаж вчинено за 4 402 400 крб., які СП «САБ» отримало від покупця повністю ще до підписання цього договору.
За договором купівлі-продажу від 16.10.2008 року , укладеним між ОСОБА_5 як продавцем і ОСОБА_8, як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 право власності на вказану квартиру набула ОСОБА_4
Відповідно до п.1 розд. У11 Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України , цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набуття ним чинності. Ці права і обов’язки, визначаються на підставах, передбачених СК України, у тому числі й положення ч.1 ст. 74 цього Кодексу.
В зв»язку з наведеним , під час вирішення позову про визнання права власності на майно, набуте чоловіком та жінкою під час спільного проживання без укладення шлюбу, суду слід враховувати час виникнення таких відносин.
У випадку, коли такі відносини виникли до 01 січня 2004 року, тобто до набуття чинності СК України спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу ( ст.. 16 Закону України «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб і сім»ю України ( 1970 року); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї чи майно, що є у власності осіб, яке ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім’ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю, згідно з п.1 ст. 17, ст 18, п.2 ст. 17 Закону України «Про власність»( що був чинним станом на 1992-1993р.р.); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані під час приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім’ї наймача у їх спільну сумісну власність відповідно до ст.. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
У інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не був визначений і учасники спільної власності під час придбання майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створені спільної власності, що викладено в роз’ясненні п.5 постанови № 20 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».
Статею 44 КпШС було визначено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.
Згідно ч.2 ст..28 цього Кодексу суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Таким чином, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 01 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.
Отже, права і обов»язки щодо спірного майна виникають в момент його придбання, тому правовий режим майна, придбаного у 1993 році і правовідносини сторін із приводу нього не можуть регулюватися нормами СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
З матеріалів справи убачається, що актовий запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 у Книзі розірвань шлюбів Фрунзенським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управляння юстиції зроблено 04 травня 1993 року.
Проте, з рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 08.12 1992 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу убачається, що шлюб між нею і ОСОБА_5 ОСОБА_3 просила розірвати, посилаючись на те, що шлюбно-сімейні відносини між ними припинені з 1992 року, не ведеться спільне господарство, відсутній спільний бюджет і відповідач з початку 1992 року проживає з іншою родиною.
Задовольняючи її позов суд виходив з доведеності вказаних обставин, про що і зазначив в своєму рішенні.
Згідно з вимогами ч.3 ст.10, ч.ч. 1 та 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень , крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній с праві, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно договору позики від 02.08.1993 року СП «САБ» як позикодавець, передав ОСОБА_5 як позичальнику у власність 1 500 000 крб., які останній зобов»язався використати за цільовим призначенням –для придбання двокімнатної ізольованої квартири.
Надані позивачкою квитанції за період вересень 1992- березень 1993 року не є доказами її участі у набутті права власності на спірну квартиру, оскільки свідчать про те, що кошти в якості внесків (авансу) за квартиру приймалися СП «САБ»саме від ОСОБА_5
Довідкою СП «САБ»від 24.08.1993 року за № 41 також підтверджено, що ОСОБА_5 здійснив оплату в сумі 3 277 200 крб. вартості двокімнатної квартири загальною площею 54,62 кв.м. в будинку № 3 по вул.Авіаційній і йому надається право на заселення квартири № 20 після здачі будинку до експлуатації.
Рішенням виконкому Фрунзенської районної ради народних депутатів міста Харкова від 21.01.1997 року з числа службових була виключена квартира № 112 у будинку № 260 по Салтівському шосе в місті Харкові з визнанням наймачем цього житла ОСОБА_3 За даними КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»право власності на цю квартиру в порядку приватизації набули ОСОБА_3 та ОСОБА_7, а від них воно перейшло до ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу від 05.05.1997 року.
Наведене свідчить, що спірну квартиру АДРЕСА_1 не можна вважати спільною сумісною власністю подружжя і всупереч своєму процесуальному обов»язку ОСОБА_3 не довела суду, що між нею та ОСОБА_5 існувала домовленість про створення спільної сумісної чи часткової власності і вона брала особисту участь у набутті цього майна, тому підстави для задоволення її вимог про визнання права власності на частину цієї квартири.
Оскільки ОСОБА_3 не довела свого права власності на будь-яку частину квартири АДРЕСА_4, відсутні підстави вважати що договором купівлі-продажу від 16 жовтня 2008 року укладеним між ОСОБА_5 і ОСОБА_8, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6, порушені її права., тому вказаний договір не може бути визнаним недійсним з вказаних підстав.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку судова колегія встановила наступне.
Звернувшись з вказаним позовом до ОСОБА_3 ОСОБА_4 посилалась на те, що після набуття нею права власності на квартиру АДРЕСА_4 в ній залишаються зареєстрованими у тому числі колишня дружина ОСОБА_5, яка фактично в цій квартирі не проживає.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 суд всупереч вимогам ст..213 ЦПК України не встановив фактичних обставин справи та правовідносин сторін, які випливають з цих обставин.
Згідно договору найму, укладеному 29 липня 1997 року між ТОВ власників квартир «Сабовец»«Наймодавцем»в особі ОСОБА_7.і ОСОБА_3 ( наймачем) і посвідченому головою правління ТВК «Сабовец» наймодавець надав наймачу у безстрокове користування спірну квартиру.
ОСОБА_3, ОСОБА_5 і повноважний представник ОСОБА_4 визнали, що саме вказаний договір був підставою реєстрації відповідачки ОСОБА_3 в спірній квартирі і що вказаний договір не розривався і після реєстрації шлюбу між ОСОБА_5 і ОСОБА_3
Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню ( ч.1 ст.61 ЦПК).
Спір в частині позовних вимог ОСОБА_4 за зустрічним позовом вирішено судом на підставі ст. ст.168,170 ЖК України.
Проте, відповідно до ст. 170 ЖК України при переході права власності на житловий будинок ( частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи, договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо ж договір найму укладено без зазначення в ньому строку, то новий власник вправі вимагати його розірвання у випадку і в порядку, передбачених ст. 168 цього Кодексу.
У разі припинення договору найму житлового приміщення в будинку або квартирі, що належить громадянину на праві приватної власності, наймач і особи, що проживають разом з ним, зобов»язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмови –підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення ( ст..169 ЖК України)
Між тим, вимог про розірвання договору найму з підстав, передбачених ст..168 ЖК України ОСОБА_4 до ОСОБА_3 не заявляла. Будь яких доказів того, що договір найму відповідачкою спірної квартири припинився у зв»язку з добровільним виселенням її з цього житлового приміщення суду не надала.
Неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи і неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відповідно до п.п 1 і 4 ч.1 і ч.3 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Керуючись ст..ст.303,304, ч.1ст.307,ст..ст.308,309,313,314,316,319,324 ЦПК України судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 липня 2011 року в частині вирішення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку скасувати і у задоволенні цих вимог відмовити.
Рішення в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи –приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу –ОСОБА_6, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_7 про встановлення факту спільного проживання, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання права власності на частину квартири залишити без змін.
В частині вирішення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на рішення апе6ляційнрого суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя -
Судді колегії –