Справа № 22-6769/07 Головуючий в 1 інстанції: Поліщук Н.В.
Доповідач : Желепа О.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2007 року колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого: Желепи О.В.
Суддів: Столбун В.М. , Олійник А.С.
При секретарі: Голуб К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ріщення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-тя особа: Київське міське управління юстиції про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, відшкодування моральної шкоди, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явились в судове засіданнія, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
встановила:
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_3, 3-я особа Київське міське управління юстиції про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, який обґрунтовували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер син позивачів ОСОБА_4, якому належала квартираАДРЕСА_1 . Вказали, що відповідачка (онука позивачів) запропонувала відмовитись від належних їм обов'язкових часток у спадщині, що складає 2/3 частини зазначеної квартири, взамін на надання необхідної допомоги та догляду. В листопаді 2003 року позивачі відмовились від своїх часток у спадщині, після чого відповідачка змінила своє ставлення до позивачів, відмовлялась спілкуватись та надавати допомогу.
Посилаючись на зазначене, просили постановити рішення, яким визнати Свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1, видане Державною нотаріальною конторою №11 на ім'я ОСОБА_3, частково недійсним та визнати за позивачами право на спадкування 2/3 частин вказаної квартири.
В подальшому позивачі доповнили свої позовні вимоги та просили також стягнути з відповідачки 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що дії відповідачки призвели до глибоких моральних страждань, позивачі після пережитого знаходяться в стані постійного емоційного напруження. Вказали також, що при здійсненні угоди щодо відмови від. своїх обов'язкових часток у спадщині, крім обману, мав місце збіг тяжких обставин, який полягає в смерті єдиного сина.
Справа розглядалась судами неодноразово.
2
Останнім рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просили про його скасування та ухвалення нового рішення.
В скарзі зазначали, що вони відмовились від своїх часток в спадщині на користь онуки, оскільки вони їй довіряли, а тому не могли допустити, що вона припинить з ними своє спілкування, після того як отримає спадщину. Крім того вказували на те, що суд не звернув увагу, що втрата сина для них була тяжкою обставиною, під впливом якої вони відмовились від спадщини. Суд не допитав всіх свідків з боку відповідачки та безпідставно відмовив їм в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не довели суду, що вони відмовились від своїх часток в спадщині в наслідок обману з боку відповідачки та збігу тяжких обставин, а також внаслідок помилки.
Колегія суддів з такими висновками погоджується в повній мірі, так як вони відповідають встановленим обставинам справи та вимогам Закону.
Відповідно до ст. 56 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) угода може бути визнана судом недійсною як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, за позовом сторони, що діяла під впливом помилки. Помилка - це таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. При цьому, правила ст. 56 ЦК не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.
Відповідно до ст. 57 ЦК України (1963) року угода також може бути визнана недійсною, якщо вона укладена внаслідок обману та збігу тяжких обставин.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер син позивачів та батько відповідачки ОСОБА_4 (а.с.66). Відповідно до даних Свідоцтва про право власності на житло, ОСОБА_4 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1, яку він заповідав 05 грудня 1995 року відповідачці ОСОБА_3 (а.с.69, 73, 36).
20 листопада 2003 року позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була подана зава до Київської Державної нотаріальної контори №11, в якій вони зазначили, що не претендують на отримання обов'язкової частини у спадщині, зміст заповіту їм відомий.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в позовній заяві, позивачі зазначили, що відмовитись від обов'язкових часток просила онука та обіцяла за ними доглядати та допомагати.
Разом з тим, в суді першої інстанції позивачка ОСОБА_1 пояснила, що рішення про відмову від обов'язкових часток нею та її чоловіком було прийнято самостійно, угоди про допомогу не було, вони бажали лише нормального ставлення до себе, оскільки до написання заяви вони постійно спілкувались, самі надавали відповідачці допомогу, а після оформлення спадщини відповідачка заявила, що вони їй не потрібні.
Зі змісту апеляційної скарги, також вбачається, що позивачі, відмовились від сіадєї долі в спадщині на користь своєї онуки, оскільки довіряли їй і надіялись на те, що пока буде до них добре ставитись та допомагати їм.
3
Таким чином, суд першої інстанції, дав вірну оцінку поясненням сторін, та дійшов до правильного висновку, що на час відмови від спадщини, позивачі це робили свідомо і добровільно, а коли стосунки з онукою змінились подали позов до суду.
Доказів на підтвердження того, що онука обіцяла позивачів утримувати суду надано не було.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5 лише підтвердили, що онука перестала спілкуватись з позивачами та стала до них погано відноситись, але свідки не давали жодних пояснень з приводу того, що їм відомо, що онука вмовляла позивачів відмовитись від спадщини взамін на догляд.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що зі слів ОСОБА_1 дізналась, що вони відмовились від своїх часток на користь ОСОБА_3 Вказала, що ОСОБА_3 завжди перебувала в тяжкому матеріальному становищі.
Таким чином, судом не встановлено, що мало місце умисне введення в оману позивачів шляхом повідомлення відомостей , що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, які мають істотне значення для угоди, що укладається.
В суді першої інстанції позивачка ОСОБА_1 підтвердила, що рішення про відмову від обов'язкових часток було прийнято позивачами особисто, без будь-яких домовленостей або застережень з боку відповідачки. Вказані пояснення позивачки повністю узгоджуються з даними показів свідків, відповідачки, а також іншими доказами по справі.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що не були допитані всі свідки, яких заявляла відповідачка на обсяг процесуальних прав позивачів не впливають.
Що стосується доводів скарги в частині, того, що вони відмовились від спадщини внаслідок збігу тяжких обставин, якою є смерть єдиного сина, то в цій частині суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що наявність цієї обставини не може бути підставою для задоволення позову, так як сама по собі смерть сина не означає, що позивачі були змушені відмовитись від своїх часток у спадщині. Крім того з часу смерті сина до часу написання позивачами заяви про відмову пройшло майже п'ять місяців.
З пояснень сторін та свідків не вбачається, що позивачі були вимушені укласти угоду на вкрай невигідних для себе умовах та збіг тяжких обставин має безпосередній зв'язок з їх волевиявленням.
Доводи апеляційної скарги в частині неправомірної відмови в позові про відшкодування моральної шкоди, також не приймаються до уваги, тому що моральна шкода - це втрати немайнового характеру, яких позивач зазнав внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії відповідача. Як загальна умова цивільно-правової відповідальності законодавством передбачений зв'язок між протиправною поведінкою та наслідками.
Оскільки судом не було встановлено будь-якої протиправної поведінки в діях відповідачки, в задоволенні позову про відшкодування шкоди, відмовлено правильно .
Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для даної справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Суд при винесенні рішення правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу.
4
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 307, 308, 313, п.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Киэва від 15 червня 2007 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.