17.04.2012
Справа № 22ц-2190/1200/2012 Головуючий в І інстанції:
Іванищук А.А.
Категорія: 52 Доповідач: Майданік В.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2012 року квітня місяця 17 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого: Орловської Н.В.,
суддів: Кутурланової О.В.,
Майданіка В.В.
при секретарі Шаповаловій К.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, діючого в інтересах ОСОБА_4, на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 17 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" (третя особа –ОСОБА_5) про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИЛА:
06 грудня 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" (далі –відповідач, Товариство) про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої позовні вимоги позивач неодноразово уточнював, остаточно просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що наказом керівника Товариства №85К від 22.11.2011 року його було звільнено з посади помічника Голови правління підприємства на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату. При звільненні його було повідомлено лише за декілька днів, а не за два місяці, іншої роботи не запропоновано, що вважає порушенням ч.3 ст.32, п.1, 2 і 6 ст.40 КЗпП України. Крім того, вважає, що відповідно чинного законодавства він має переважне право залишитись на даній посаді, оскільки пропрацював на даному підприємстві більше 20 років.
Рішенням суду від 17 лютого 2012 року в задоволенні позову було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, діючий в інтересах ОСОБА_4, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права. Зокрема, зазначив, що не можна погодитись з висновком суду про законність звільнення позивача через написання ним 22.11.2011 року заяви про своє звільнення, оскільки суд не врахував те, що відповідачем порушено строки повідомлення позивача про звільнення його з роботи, не досліджено переважне право позивача на залишення на роботі у відповідності до п.3 ст.42 КЗпП України та переведення його на іншу роботу. Крім того, зазначив, що суд не з’ясував чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з подання позивачем 22.11.2011 року заяви про своє звільнення з роботи без двохмісячного відпрацювання, що свідчить про його звільнення з дотриманням норм трудового законодавства.
Однак, до такого висновку суд дійшов при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, та неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, що згідно з вимогами п.п.1 та 4 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
Згідно з наказом від 06.09.2007 року №64к позивач був переведений з 06.09.2007 року на посаду помічника голови правління ПАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів" (а.с.68).
Наказом Голови правління Товариства №363 від 14.11.2011 року на підставі діючого колективного договору, у зв’язку з змінами в організації виробництва і праці, зменшення обсягів робіт та збитковою роботою підрозділів комбінату виключено із штатного розкладу з 14 листопада 2011 року наступні посади: помічник Голови правління –1шт.од.; заступник Голови правління з економічного аналізу –1 шт.од.; майстер дільниці –1шт.од.; майстер виробничої дільниці на вул.Ливарна, 18 –1шт.од. (а.с.21).
Згідно копії відомості попередження працівників Товариства про майбутнє звільнення - позивач 21.11.2011 року був попереджений про звільнення через два місяці з дати попередження. Пропозиції по працевлаштуванню на Товаристві не надавались (а.с.22).
22.11.2011 року ОСОБА_4 власноруч написав та подав Голові правління Товариства заяву, в якій просив звільнити його у зв’язку з скороченням штату без двохмісячного відпрацювання 22.11.2011 року з виплатою вихідної допомоги згідно КЗпП України (а.с.23).
Наказом від 22.11.2011 року позивача було звільнено з роботи з 22.11.2011 року у зв’язку з скороченням штату, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку на підставі наказу №363 від 14.11.2011 року та заяви ОСОБА_4 (ст.40 п.1 КЗпП України) (а.с.4).
Згідно з п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року (з наступними змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів" - судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може
мати місце лише при взаємній згоді про це власника або
уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).
Згідно п.19 вказаної постанови: розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачу пропонувалася інша робота на підприємстві, що він відмовився від переведення на іншу роботу або що відповідач не мав можливості перевести його з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві.
Не зважаючи на заяву позивача від 22.11.2011 року трудовий договір між сторонами не було припинено за п.1 ст.36 КЗпП України, оскільки не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.
Цей договір припинено саме за п.1 ст.40 вказаного Кодексу, однак з порушенням процедури, що є підставою для поновлення позивача на роботі.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; вказаний орган одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
При розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про середню заробітну плату остання для позивача становить 3880грн.32коп. (а.с.55).
Такий її розмір зазначено відповідачем і в доповненні до його заперечень проти позову (а.с.54).
Середньоденна заробітна плата становить 180грн.48коп. (а.с.54).
Її розмір зазначений у вказаному доповненні відповідача до його заперечень проти позову і обрахована згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 з наступними змінами.
Число робочих днів за час вимушеного прогулу складає 105 (з 23 листопада 2011 року по 17 квітня 2012 року включно).
Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 11390грн.40коп. (108грн.48коп. х 105).
Враховуючи, що при звільненні позивача йому було сплачено вихідну допомогу в розмірі 3885грн.48коп., то вказана сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на 3885грн.48коп., тобто становить 7504грн.92коп.
Таким чином, вказана сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7504грн.92коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових сум.
Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає за можливе не покладати на керівника відповідача обов’язку покрити шкоду, завдану підприємству у зв’язку з оплатою позивачеві часу вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Отже, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 423грн.45коп. (з урахуванням необхідності сплати судового збору як за подання позовної заяви, так і за подання апеляційної скарги на судове рішення).
Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, ст.ст.40 п.1, 235 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати (з наступними змінами), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, п.п.8 і 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року (з наступними змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів", колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, діючого в інтересах ОСОБА_4, задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 17 лютого 2012 року скасувати, постановити нове рішення.
Позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" (третя особа –ОСОБА_5) про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Поновити ОСОБА_4 на роботі в публічному акціонерному товаристві "Херсонський комбінат хлібопродуктів" на посаді помічника голови правління з 23 листопада 2011 року.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7504грн.92коп. за вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов’язкових сум. Зобов’язати публічне акціонерне товариство "Херсонський комбінат хлібопродуктів" при виконанні судового рішення нарахувати та утримати з нарахованої суми 7504грн.92коп. податок з доходів фізичних осіб та інші обов’язкові суми.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" на користь держави судовий збір в розмірі 423грн.45коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий:
Судді: