Справа №22-ц-910/12 20.03.2012 20.03.2012 20.03.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1490/910/12 року Головуючий 1 інстанції Патрик Ю.Ю. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
У Х В А Л А
20 березня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В. та Шолох З.Л.,
із секретарем судового засідання Крамаренко Л.С.,
з участю:
третьої особи – ОСОБА_2
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ухвалу Єланецького районного суду Миколаївської області від 6 квітня 2010 року, постановлену за поданням начальника відділу державної виконавчої служби Єланецького районного управління юстиції (далі ВДВС Єланецького РУЮ) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, та виділу її в натурі, -
у с т а н о в и л а :
19 березня 2010 року начальник ВДВС Єланецького РУЮ звернувся до Єланецького районного суду Миколаївської області із зазначеним поданням, яке обґрунтовував наступним.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2007 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у відшкодування майнової та моральної шкоди, а також витрат на явку останнього до суду, стягнуто 6 177 гривень 41 копійку.
Рішення набуло чинності і перейшло на стадію примусового виконання, яке з 10 серпня 2009 року на підставі виконавчого листа від 24 липня 2009 року здійснює ВДВС Єланецького РУЮ.
Проте, через брак у боржника коштів та майна, що належало б йому особисто, рішення залишається невиконаним.
В той же час, виходом за місцем проживання боржника встановлено, що той сумісно зі своєю колишньою дружиною в період шлюбу набули у спільну сумісну власність будинок АДРЕСА_1, де проживають разом і зараз, не дивлячись на розлучення, яке взяли у 27 жовтня 2009 року, та автомобіль ВАЗ 21013, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати назване майно спільною сумісною власністю подружжя, визначити в ньому частку боржника та виділити цю частку в натурі.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 квітня 2010 року в задоволені подання відмовлено за його недоведеністю.
ОСОБА_3 подав на цю ухвалу апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати і постановити нову ухвалу, якою визначити частку боржника у майні, яким той володіє спільно з колишньою дружиною.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену ухвалу суду 1 інстанції скасувати, оскільки суд постановив її без додержання норм матеріального й процесуального права, і постановити нову ухвалу – про часткове задоволення подання.
Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів обставинам, зазначених у поданні немає, а тому у його задоволенні слід відмовити.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області з таким не погоджується, вважає висновки суду щодо результату вирішення справи, вважає помилковими, необґрунтованими й незаконними.
Так, згідно із статтями 1 – 5, 11-1, 24, 25, 50, 52, 57 Закону України “Про виконавче провадження” (надалі Закон) виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) і являє собою сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у названому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених згаданим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до нього, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених Законом, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами.
Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
За заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення і на підставі виконавчого документа, державний виконавець відкриває виконавче провадження.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених названим Законом.
У разі ненадання боржником у названі вище строки документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення, яке здійснюється шляхом:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені судовим рішенням.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.
Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.
У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця в порядку ст. 379 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні відділу ДВС Єланецького РУЮ знаходиться виконавчий лист, виданий 24 липня 2009 року Бобринецьким районним судом Кіровоградської області на виконання його ж рішення від 12 березня 2009 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у відшкодування майнової та моральної шкоди, а також витрат на явку останнього до суду, 6 177 гривень 41 копійку.
Зазначене рішення суду боржником не виконується, оскільки у боржника немає майна та коштів, якими б він володів особисто.
В той же час, виходом за місцем проживання боржника встановлено, що той сумісно зі своєю колишньою дружиною в період шлюбу набули у спільну сумісну власність будинок АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ 21013, реєстраційний номер НОМЕР_1, якими володіють і зараз.
Доказів такому у справі достатньо і цього ж не заперечувала у судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2
За таких обставин, державний виконавець, в межах своїх повноважень, зобов’язаний був звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному, з його колишньою дружиною, майні, а суд – його задовольнити.
Оскільки останній такого не вчинив, то частку слід визначити ухвалою апеляційної інстанції і вона, відповідно до ст. ст. 60, 70 СК України, є рівною, частці його колишньої дружини.
Що ж до вимоги виконавця про визнання, окремим пунктом рішення, будинку та автомобіля сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4, то вона не може бути задоволена, оскільки закон не передбачає такого способу захисту права.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, з застосуванням передбачених законом способів.
За наведеного, названа вимога, як така, що не є позовною, не підлягає окремому вирішенню, з викладенням висновку щодо неї в резолютивній частині судового рішення.
Що ж до вимоги виконавця про реальний виділ частки із спільного майна, то вона не може бути задоволена, оскільки ініціатор даної справи не є тією особою, яка за законом може такого вимагати.
Так, за ст. ст. 366, 371 ЦК України, кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій чи спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, може пред’явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
Таким чином, названими статтями визначено, що суб’єктом звернення до суду з названою вимогою є кредитор, таке звернення необхідно для вирішення існуючого спору, а, відповідно, воно повинно проводиться шляхом пред’явлення позову у порядку позовного провадження, а не за поданням державного виконавця.
Останній же, за ст. 379 ЦПК України, має право лише на звернення до суду з вимогою про визначення частки в об’єкті спільної власності, що той і вчинив, звернувшись до суду з даним поданням.
Керуючись ст. 303, 312, 313-315, 379 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Єланецького районного суду Миколаївської області від 6 квітня 2010 року скасувати і постановити нову ухвалу, якою подання начальника відділу державної виконавчої служби Єланецького районного управління юстиції про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою – задовольнити.
Визначити, що частка майна ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1 та в автомобілі ВАЗ-21-13, 1981 року випуску, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, якими він володіє спільно з ОСОБА_2, становить 1/2 частину від вказаного будинку та автомобіля.
У вимозі про виділ у натурі частки ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1 відмовити за необґрунтованістю.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді