Справа № 22-ц-616/12 13.03.2012 13.03.2012 13.03.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1490/616/12 Головуючий у І інстанції Тихонова Н.С.
Категорія – 27 Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
13 березня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В. та Локтіонової О.В.,
із секретарем судового засідання – Скопенко В.М.,
без участі сторін,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заочне рішення місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2011 року, ухваленого у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави і надання повноважень на реалізацію цього майна, -
у с т а н о в и л а :
28 липня 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк) пред’явило зазначений позов до ОСОБА_2, який обґрунтовував наступним.
19 червня 2007 року він, в простій письмовій формі, уклав з ОСОБА_2 кредитний договір №NKGDAU00220132, за умовами якого надав, а позичальник взяв і використав цільово, грошові кошти у розмірі 13 298,54 доларів США під зворотне зобов’язання останнього повернути їх частинами до 18 червня 2014 року, зі сплатою процентів за користування ними у розмірі 1,00 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Наряду з цим, сторони передбачили, що порушення позичальником виписаних умов, дає Банку право нараховувати пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення і вимагати від позичальника дострокового виконання кредитного зобов’язання.
На забезпечення виконання названого кредитного договору, між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави рухомого майна, а саме, належного позичальнику автомобіля ЗАЗ-DAEWOO Lanos TF69Y, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.
Не дивлячись на належну договірну поведінку Банку, відповідач взятого на себе обов’язку не виконував, в зв’язку з чим, станом на 15.06.2011 року виникла заборгованість у сумі 13 347,99 доларів США, що еквівалентно 106 383 гривням 48 копійкам, з яких:
· 8 805,38 доларів США – заборгованість за кредитом;
· 2787,24 долари США – заборгованість за процентами за користування кредитом;
· 299,64 долари США – заборгованість з комісії за користування кредитом;
· 1 455,73 долари США –пені.
Не змінили його позадоговірної поведінки ні неодноразові нагадування Банком про необхідність виконання в повному обсязі зобов’язання, ні нарахована за порушення умов кредитного договору неустойка.
Посилаючись на вказані обставини, Банк просив суд:
· в рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на заставлене майно, шляхом продажу ним автомобіля з можливістю укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ, з наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу;
· покласти на відповідача обов’язок передати йому технічний паспорт та ключі від автомобілю, а у разі втрати чи пошкодження технічного паспорту - зобов’язати третю особу відновити втрачені документи;
· провести розподіл судових витрат.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2011 року позов Банку задоволено частково, звернуто стягнення на предмет застави, в задоволенні інших вимогах – відмовлено за їх безпідставністю.
Банк подав на це заочне рішення апеляційну скаргу, в якій просить його, в частині відмови в наданні повноважень щодо реалізації майна, скасувати і в цій частині ухвалити нове – про задоволення його вимог у повному обсязі.
Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду, в частині визначення способу звернення стягнення на предмет застави, скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким названу вимогу задовольнити частково. В іншій частині рішення залишити без зміни.
Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд 1 інстанції виходив з того, що у справі є докази підставності звернення стягнення на заставлений автомобіль, а тому у цій частині вимогу слід задовольнити, проте у нього немає повноважень надати Банку права укласти договір купівлі-продажу заставленого автомобіля з третьою особою покупцем та вчинити від імені заставодавця певні реєстраційні процедури, а за такого – в решті вимог слід відмовити.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи (крім висновку щодо можливості застосування бажаного Банком способу звернення стягнення) вважає вірними, обґрунтованими й законними.
Що ж до висновку суду щодо застосування способу звернення стягнення, то суд допустився помилки і її слід виправити рішенням колегії суддів.
Так, відповідно до ст.ст. 572, 590, 1050, 1054 ЦК України, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу», ст. 25-26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та підпунктів 15.7.1., 15.7.2., 15.7.3., 15,8., пунктів 23- 27 Договору застави, укладеного сторонами - в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави на підстави рішення суду.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із таких законів є Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статтями 23-26 якого передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із названим Законом.
Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.
Обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:
1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;
2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;
3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;
4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 названогоого Закону;
5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;
6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.
Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.
Обтяжувач має право на власний розсуд, а у разі звернення стягнення на предмет застави за судовим рішенням – і суд, обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:
1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому названим Законом;
2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;
3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;
4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.
З виписаного випливає висновок про те, що у разі порушення зобов’язання забезпеченого заставою, заставодержатель має право звернути до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави і на свій розсуд вибрати спосіб звернення, в тому числі і шляхом продажу ним предмета обтяження через укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.
Як вбачається з матеріалів справи 19 червня 2007 року між Банком (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір №NKGDAU00220132, за умовами якого Банк надав, а позичальник взяв і використав цільово, грошові кошти у розмірі 13 298,54 доларів США під зворотне зобов’язання останнього повернути їх частинами до 18 червня 2014 року, зі сплатою процентів за користування ними у розмірі 1,00 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
На забезпечення виконання названого кредитного договору, між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави рухомого майна, а саме, належного позичальнику автомобіля ЗАЗ-DAEWOO Lanos TF69Y, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.
Пунктом 24 названого договору сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет застави за вибором Банку здійснюється з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів, передбачених названим пунктом. Один з них є продаж заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця.
Не дивлячись на належну договірну поведінку Банку, відповідач взятого на себе обов’язку не виконував, в зв’язку з чим, станом на 15.06.2011 року, виникла заборгованість за кредитом у розмірі 13 347,99 доларів США, що еквівалентно 106 383 гривням 48 копійкам, з яких:
· 8 805,38 доларів США – заборгованість за кредитом;
· 2787,24 долари США – заборгованість за процентами за користування кредитом;
· 299,64 долари США – заборгованість з комісії за користування кредитом;
· 1 455,73 долари США –пені, яку позичальник відмовляється сплатити добровільно.
Повідомлення про борг і необхідність його погашення та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, які Банк надсилав відповідачеві, позитивного результату не мали.
У зв’язку з цим, Банк просив суд звернути стягнення на заставлений автомобіль, шляхом укладення ним договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.
Така його воля була для суду обов’язкова, оскільки доказів наявності перешкод для застосування такого способу звернення стягнення у справі немає.
Однак суд не взяв до уваги зазначені норми закону та фактичні обставини і безпідставно у вимозі відмовив.
За такого допущена помилка підлягає виправленню рішенням апеляційного суду.
Що стосується інших позовних вимог Банку – про надання права позивачеві на зняття заставленого автомобіля з обліку в органах ДАІ, надання Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, покладення на відповідача обов’язку передати позивачеві технічний паспорт та ключі від автомобілю, а у разі втрати чи пошкодження технічного паспорту зобов’язати третю особу відновити втрачені документи, розподілити судові витрати, то суд обґрунтовано відмовив в їх задоволенні оскільки такий спосіб захисту прав Банку у спірних правовідносинах не передбачений законами, що регулюють спірні правовідносини.
Керуючись ст. ст.303, 307, 309, 314-316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2011 року в частині вирішення вимоги Банку про звернення стягнення на заставлене майно скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення – про часткове задоволення названої вимоги.
На погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ “ПриватБанк” за кредитним договором № NKGDAU00220132 від 19 червня 2007 року у розмірі 13 347, 99 доларів США, що еквівалентно 106 383 гривням 48 копійкам, з яких:
· 8 805,38 доларів США, що еквівалентно 70 178 гривням 87 копійкам, – заборгованість за кредитом;
· 2 787,24 долари США, що еквівалентно 22 214 гривням 31 копійкам, – заборгованість за процентами за користування кредитом;
· 299,64 долари США, що еквівалентно 2 388 гривням 13 копійкам, – заборгованість з комісії за користування кредитом;
· 1 455,73 долари США, що еквівалентно 11 602 гривням 17 копійкам –пеня,
звернути стягнення на належний ОСОБА_2 на праві власності і переданий ним в заставу автомобіль ЗАЗ-DAEWOO Lanos TF69Y, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, шляхом продажу названого автомобіля публічним акціонерним товариством КБ “ПриватБанк” через укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Судді: