Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Судова палата з цивільних справ
Україна, 69000, м.Запоріжжя, пр.Леніна,162
Суддя 1-ї інстанції Троценко Т.А. Суддя доповідач Бондар М.С.
17 квітня 2012 року Справа № 22-1642\12
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючий - суддя: Бондар М.С. судді: Поляков О.З., Кухар С.В.
секретар - Волчанова І.М.
при участі: прокурора - адвоката -
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за
апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів" про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
в с т а н о в и л а :
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів" (далі-Товариство) з позовом про стягнення заробітної плати, посилаючись на те, що з 01 березня 2007 року по 07 липня 2011 року працював на підприємстві відповідача на посаді водія.
В період роботи весь час роботи підприємство неодноразово направляла його у відпустки без збереження заробітної плати. Так, це було з 17.11.2008 року по 31.12.2008 року (31 робочий день), з січня 2009 року по 17 березня 2009 року та з жовтня по грудень цього ж року (118 робочих дня), з січня 2010 року по 17 березня 2010 року і з жовтня 2010 року по грудень 2010 року (97 робочих дні), з січня 2011 року по 15 березня 2011 року (49 робочих днів).
На його думку мав місце простій з вини адміністрації, який має бути оплачений у відповідності з вимогами ст.113 КЗпП України із розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду, що за весь вказаний період часу складає 23 600 грн.. Тому просив позов задовольнити у цій сумі з одночасним стягненням середнього заробітку за затримку розрахунку у розмірі 9 440 грн..
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів" на користь позивача присуджена заробітна плата в сумі 26 300 грн. Решта вимог залишена без задоволення.
В апеляційній скарзі Товариство просило, по-перше, скасувати судове рішення, посилаючись на його необгрунтованність і незаконність, по–друге, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, стверджуючи на тому, що накази про надання працівникові відпусток без збереження заробітної плати останнім у передбачені законом строки не оспорювалися і ніким не скасовувалися, а тому висновок суду про те, що мав місце простій з вини адміністрації не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.309 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення в зв’язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
У ст. 34 КЗпП України визначається поняття "простій" як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
За ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.
З цього випливає, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов’язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст.113 КЗпП України.
Таким чином, вирішуючи спір про оплату простою, суд мав би визначати факт простою та наявність чи відсутність вини працівника в цьому.
Разом з тим рішення суду першої інстанції не містить будь-яких доказів щодо факту простою на підприємстві відповідача.
Із матеріалів справи убачається, що позивач з 01 березня 2007 року по 07 липня 2011 року працював на підприємстві відповідача на посаді водія.
За повідомленнями територіальної державної інспекції праці у Запорізькій області від 15.01.2011 року за №75 у зв’язку з відсутністю гірської маси для виробництва гранітної продукції на Андровській дільниці працівникам було надано відпустку без збереження заробітної плати з 12 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 17 січня 2009 року по 17 березня 2009 року (а.с.33-34). Будь-яких інших даних про невихід позивача на роботу і його причини у листопаді-грудні 2008 року і січні-березні 2011 року матеріали справи не містять (а.с.34).
Видається, що фактично у відповідача мав місце простій не з вини працівника, який має бути оплачений у відповідності зі ст.113 КЗпП України, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що накази про надання позивачеві відпустки без збереження заробітної плати останнім в передбаченому законом порядку не оскаржувалися і ніким не скасовувалися.
В зазначений період часу позивач на роботу не виконував і не виходив. Неробочі дні в цей період використовував на власний розсуд, а отже фактично погодився з наданою йому відпусткою.
За таких обставин достатніх підстав для стягнення з відповідача на підставі ст.113 КЗпП України на користь позивача 23 600 грн. за період відсутності на робочому місці і знаходження у відпустці без збереження заробітної плати суд першої інстанції не мав, а тому судове рішення в оскаржуваній частині відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового –про відмову у позові.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів" задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2011 року у цій справі в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів" на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 23 600 грн. за час простою, держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення скасувати і ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів" заробітної плати за час вимушеного простою залишити без задоволення.
Решту рішення залишити без змін.
Рішення судової колегії може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: Судді: