УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 0611/1-152/2011
Стаття ч.1 ст.121 КК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2012 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого – судді Жизнєвського Ю.В.,
суддів: Фоміна Ю.В., Михайловського В.І.,
з участю прокурора Сидоренка О.П.,
потерпілого ОСОБА_1,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляцією захисника – адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2011 року, яким
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, з середньо - спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, відповідно до ст.89 КК України не судимого,
засуджено за ч.1 ст.121 КК України на 5 років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу останньому до набрання вироком законної сили – підписка про невиїзд, - залишено без змін.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 779 грн. 33 коп. матеріальної шкоди і 15000 грн. моральної шкоди.
Згідно вироку суду першої інстанції, 25 листопада 2010 року близько 2 години 30 хвилин в м.Коростишів поблизу 5 під’їзду будинку АДРЕСА_2, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, після спільного вживання спиртного, на ґрунті раптово виниклих неприязнених відносин, відбувся конфлікт, в ході якого у ОСОБА_3 виник умисел на заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, умисно наніс три удари лезом канцелярського ножа, яке тримав у правій руці, по обличчю та правій нозі ОСОБА_1 в результаті чого останній отримав тілесне ушкодження у вигляді двох різаних ран на правому стегні та наскрізної різаної рани на лівій половині обличчя від лівої підочної ділянки з переходом на щоку, носо-губний трикутник, над верхньою губою зліва до червоної смужки її справа на рівні 1,2 правих зубів верхньої щелепи, які в момент спричинення не викликали небезпеки для життя і відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. На місці загоєння рани на обличчі, утвореної від дій ОСОБА_3, у ОСОБА_1 сформувався деформуючий рубець, який є невиправним без хірургічного втручання і за своїми наслідками згідно наказу МОЗ України №6 від 17.01.1995 року розцінюється як знівечення обличчя і відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.
На даний вирок захисником-адвокатом ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 подано апеляцію, в якій він просить:
1. Вирок Коростишівського районного суду від 12 грудня 2011 року відносно ОСОБА_3 скасувати, а провадження по справі закрити за відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ст.121 ч.1 КК України.
2. В разі, коли апеляційний суд не знайде підстав для скасування даного вироку, застосувати відносно ОСОБА_3 ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.
В обгрунтування доводів апеляції захисник зазначив, що даний вирок незаконний через однобічність та неповноту досудового і судового слідства, не відповідають висновки суду фактичним обставинам справи, а також істотно порушений кримінально-процесуальний кодекс.
Так, перший абзац вироку майже слово в слово переписаний з обвинувального висновку, що свідчить про формальність проведеного судового слідства. В основу доказів при винесенні вироку суду взяв не покази потерпілого, його підзахисного та свідків, дані ними в судовому засіданні, а покази останніх, та інші письмові докази, викладені в обвинувального висновку, тому виніс вирок з обвинувальним ухилом, у повній відповідності з обвинувальним висновком, а не на підставі добутих у суді доказів.
На досудовому слідстві і в суді потерпілий ОСОБА_1 заявляв, що вони дружили з ОСОБА_3, в його руці він леза не бачив, що його підзахисний був адекватним, удару йому не наносив і він ударів не відчував. На запитання прокурора, чому він стверджує, що його побив ОСОБА_3, потерпілий ОСОБА_1 відповів, що він подумав, оскільки ще до бійки бачив у руці підсуднього лезо і він розмахував рукою, то й він припустив, що його останній і порізав. Тобто, в основу вироку покладено не відображення реальних подій, а припущення потерпілого про обставини злочину. Про те, що ОСОБА_3 розмахував рукою на рівні ніг, потерпілий не заявляв ні на досудовому слідстві, ні в суді, що свідчить про те, що рани на ногах потерпілого завдані не його підзахисним, а іншою особою. Проте суд, при постановленні вироку, обмежився фабулою обвинувального висновку без врахування і аналізу цих конкретних пояснень.
Основним і незаінтересованим свідком по даній справі є ОСОБА_4, на показання якого суд послався у вироку, що його показами підтверджується вина його підзахисного. Між тим, на досудовому слідстві і в суді цей свідок показав, що він під час сварки стояв між підсуднім і потерпілим і бачив як першим наніс удар потерпілий.
Суд у своєму вироку хоча і визнав, що першим наніс удар не його підзахисний, а потерпілий, але своїх висновків щодо правомірності дій підсудного, якби вони мали місце, в даній ситуації не зробив.
Суд безпідставно відхилив його посилання на наявність в матеріалах кримінальної справи первинної заяви потерпілого (а.с.4), який просив отримання тілесного ушкодження, - порізу обличчя, не розглядати, як отриманого внаслідок власної необережності, посилаючись на те, що по даному факту матеріали виділені в окреме провадження.
Цей факт не може розглядатися окремо, так як він має істотне значення для встановлення невинності його підзахисного, бо ж потерпілий сказав неправду, що даної заяви він не писав і де вона взялася, він не знає. Проте, що вищевказана заява написана власноручно ОСОБА_1 і ним підписана, стверджується висновком спеціаліста, який долучено до справи на вимогу суду. В цій ситуації потерпілого належало за законом притягти до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві свідчення, чого суд не зробив, а його покази в цілому не могли бути належними доказами вини ОСОБА_3
При обранні міри покарання ОСОБА_3 суд взагалі не врахував його молодий вік, те, що він не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та в органах міліції. Суд також не врахував, що бійку ініціював і перший ударив підсудного саме потерпілий, який істотно переважає у фізичному розвитку від його підзахисного і був також у нетверезому стані, агресивно себе поводив відносно ОСОБА_3
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, засудженого ОСОБА_3, який підтримав подану апеляцію, перевіривши справу та обговоривши доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає.
Висновок суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_3 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_1 є обґрунтованим, правильним і відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується сукупністю досліджених в ході судового слідства доказів.
В судовому засіданні були допитані підсудний, потерпілий, свідки по справі, досліджені всі матеріали даної кримінальної справи, розглянуті всі заявлені учасниками процесу клопотання у відповідності до норм чинного законодавства, а тому твердження захисника не відповідає дійсності. Крім того, при постановленні вироку суд не може вийти за межі пред’явленого обвинувачення.
Після виготовлення і підписання протоколу судового засідання будь-хто із учасників процесу його не оскаржував, зауважень, змін до нього за їх клопотанням не вносилось.
В ході досудового слідства і в суді потерпілий вказував, що саме ОСОБА_3 наніс йому тілесні ушкодження. Свідок ОСОБА_5 показав, що підсудний в день бійки з ОСОБА_1 брав у нього лезо для канцелярського ножа. Де отримав тілесні ушкодження ОСОБА_1, пояснити не може, так як на місці бійки було темно.
Щодо належності і допустимості доказів по справі, то судом була дана відповідна оцінка кожному із них, зокрема, заяві потерпілого ОСОБА_1, на яку посилається захист.
При обранні міри та виду покарання судом було враховано ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_3 злочину, який відноситься до категорії тяжких, особу підсудного, який раніше притягався до кримінальної відповідальності, не розкаявся, будь-яку допомогу потерпілому не надавав, шкоду не відшкодував, обтяжуючу відповідальність обставину – вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння, молодий вік підсудного, а тому і призначив мінімальне, передбачене санкцією статті 121 ч.1 КК України, покарання.
За наведених обставин колегія суддів не встановила підстав для задоволення апеляції, а саме скасування вироку суду першої інстанції і закриття провадження в справі за відсутності в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ст.121 ч.1 КК України.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію захисника – адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2011 року щодо останнього – без зміни.
Судді: