ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "11" квітня 2012 р.                                                                                    Справа № 5023/7476/11  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс"

на                         постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2012р.

у справі        господарського суду Харківської області № 5023/7476/11

за позовом   Концерну "Техвоєнсервіс"

до                      Державного підприємства "126 Харківський автомобільний ремонтний

завод"

за участю            Військової прокуратури Харківського гарнізону

про                        стягнення коштів,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 –довіреність у справі,

від відповідача: ОСОБА_2 –довіреність у справі,

від Генеральної прокуратури України: Яговдік С.М. –прокурор відділу,

ВСТАНОВИВ:

Концерн "Техвоєнсервіс" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "126 Харківський автомобільний ремонтний завод" і просив суд, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнути з останнього 609 220,0 грн. основного боргу, 168 654,45 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем, який є учасником Концерну "Техвоєнсервіс", свого зобов'язання щодо сплати 2% внесків на утримання Концерну за  період ІІ-ге півріччя 2008р. по І-й квартал 2011р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.10.2011р. (суддя Ольшанченко В.І.) позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача заборгованість зі сплати внесків за період з 3-го кварталу 2008р. по 1-й квартал 2011р. у сумі 609 220,0 грн., інфляційні за період з жовтня 2008р. по липень 2011 р. у сумі 168 654,45 грн. з мотивів доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2012р. (головуючий, суддя В.О.Фоміна, судді Т.В.Кравець, О.О.Крестьянінов) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю позивачем наявністю у відповідача обов'язку здійснювати відрахування (внески).

Не погоджуючись з  постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник Генеральної прокуратури України свою позицію щодо вимог заявленої касаційної скарги не висловив, їх розгляд залишив  на розсуд суду.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акту, знаходить касаційну скаргу такою, що  підлягає  задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що Концерн (позивач) є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності, створеним на підставі наказу Міністра оборони України №309 від 07.06.2005р., і належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Відповідно до пункту 1.4 статуту Концерну, зареєстрованого Солом’янською районною у місті Києві державною адміністрацією 12.05.2006р., до його складу входять підприємства - учасники, у тому числі Державне підприємство "126 Харківський автомобільний ремонтний завод" (відповідач).

Згідно положень ст.ст.118, 120, 123 Господарського кодексу України, об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств є юридичною особою. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

Пункт 7.4. статуту Концерну передбачає, що джерелами формування майна Концерну є, між іншим, внески учасників.

Згідно пунктів 8.2., 8.3, 8.4 статуту Концерну, джерелами формування фінансових ресурсів Концерну є безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження, включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити, а також відрахування учасників та інші джерела. Витрати на утримання Концерну покриваються за рахунок доходу, одержаного в результаті його самостійної господарської діяльності та відрахувань від чистого доходу учасників. Джерелом коштів на оплату праці концерну є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності та відрахувань від доходів учасників.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 статуту Концерну, управління його оперативною діяльністю здійснює правління Концерну і генеральний директор Концерну. Рішення правління Концерну з питань, віднесених статутом до його компетенції, приймаються простою більшістю голосів і вводяться в дію наказами (іншим розпорядчим документом) генерального директора. Правління на своїх засіданнях, зокрема, затверджує за поданням генерального директора Концерну пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання Концерну та на провадження ним статутної діяльності.

Наказом генерального директора Концерну №220-АГД від 26.10.2007р.  введено в дію рішення Правління Концерну №7 від 25.10.2007р., відповідно до пункту  10 якого, учасники Концерну  взяли на себе зобов'язання забезпечити щоквартальну сплату внесків у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період. Вказане рішення підписано керівниками учасників Концерну без зауважень та заперечень, у тому числі від імені відповідача директором Фотченковим О.Д.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про виникнення у відповідача зобов'язання щодо сплати позивачу внесків  у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період внаслідок підписання  відповідачем без зауважень і заперечень рішення Правління Концерну №7 від 25.10.2007р.  

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Судом першої інстанції встановлено, що 2% від суми чистого доходу, отриманого відповідачем у спірний період, становить 609 220,0 грн.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, останнім днем строку сплати відповідачем внесків є останній день кварталу, наступного за звітним. Невиконання відповідачем вказаного зобов'язання у строк, встановлений п.10 рішення Правління №7 від 25.10.2007р., тягне наслідки, передбачені за прострочення виконання грошового зобов'язання, визначені ч.2 ст.625 ЦК України.

Враховуючи встановлений судом першої інстанції факт наявності у відповідача обов'язку здійснювати відрахування (внески) на користь Концерну, невиконання цього зобов'язання,  колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції  про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позову.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах,  й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для його скасування.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс" задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2012р. у справі №5023/7476/11 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2011р.

Головуючий, суддя                                                            Кузьменко М.В.

Суддя                                                                                Васищак І.М.

Суддя                                                                                Палій В.М.