справа № 2-197/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

2011 року липня шостого дня     Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря –                                                                       Кір’ян М. Ю.,

з участю                                                          позивача                      ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди, –

встановив:

Відповідач проти позову заперечень не надав, будучи повідомленим про час і місце розгляду справи відповідно до ст. 77 ЦПК України належним чином, в судове засідання не з’явився, причин не повідомив, свого представника до суду не направив, про розгляд справи в його відсутність не клопотав, на підставі чого з урахуванням письмової згоди позивача відповідно до ст. 224 ЦПК України справа підлягає розглядові судом з ухваленням цього рішення заочно.

Позивач в судовому засіданні виклала доводи позовної заяви, з поданням якої пред’явлений у червні 2007 року через суд позов про захист права на повагу до її гідності та честі з підстав зведення відповідачем наклепу в залі засідань суду під час розв’язання іншого спору за участі позивача, що полягав в повідомленні ганебних припущень про позивача щодо переслідування нею ОСОБА_3, тобто в розповсюдженні чуток, що видані відповідачем за реальну дійсність, чим наніс їй образу з спричиненням моральної шкоди, розмір якої позивача оцінила в 1 700 гривень. Наголосила, що приводом до таких дій відповідача стали особисті неприязні стосунки між ними, що склалися на ґрунті почуття помсти позивачу відповідачем. Стверджувала, що у зв’язку з розповсюдженням відповідачем такої інформації вона пережила нервовий стрес і втратила нормальний сон протягом п’яти днів у березні 2007 року.

Свідок ОСОБА_4, яка, будучи повіреною у справах позивача, представляла її інтереси, на допиті під присягою, пояснила суду, що дійсно у позивача і відповідача склалися неприязні стосунки, і відповідач давав свідчення в судді проти позивача образливого характеру, після яких позивач дуже сильно переживала, нервувала.

Суд, вислухавши пояснення позивача, допитавши свідка, дослідивши зібрані речові і письмові докази, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

06.03.2007 біля 17 год. 50 хв. в м. Дніпропетровську в залі засідань Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська відповідач ОСОБА_2 з мотивів упередженого ставлення до позивача використав чутки про особисті стосунки позивача і ОСОБА_3, повідомивши присутнім про переслідування останнього позивачем ОСОБА_1 з домаганням і використанням нею непристойних образ, як про аморальний вчинок позивача, чим одночасно надав оцінку особистим якостям позивача як розбещеної і сварливої особи, що з огляду на її вік і рід діяльності в галузі педагогіки у вищій школі зганьбило позивача, принизивши її честь і гідність.

Суд дійшов своїх висновків, оцінивши показання свідка про особисті стосунки, які вона спостерігала до зустрічі сторін в суді, в сукупності з аудіозаписом допиту відповідача в якості свідка на засіданні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в частині зроблених відповідачем припущень з приводу домагань і переслідувань позивачем ОСОБА_3 з натяками на інтимний характер стосунків та в частині визнання ним того, що відомості про переслідування, образи, телефонні дзвінки на кафедру та інше мали характер чуток, поширених серед викладачів кафедри Національного гірничого університету, на якій тривалий час працювали позивач і ОСОБА_3

З поданого позивачем листа завідувача кафедри НГУ від 05.04.2007 вбачається, що під час роботи ОСОБА_3 на кафедру будь-які дзвінки, в тому числі анонімні, з образливими чіпляннями до нього, брутальною лайкою на його адресу, що мали б характер дрібного хуліганства, не поступали.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а так само і ст. 34 Конституції України передбачають, що кожна людина має право на свободу вираження поглядів, змістом чого є свобода дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Європейський Суд з прав людини відзначив, що таке право в демократичному суспільстві не може бути абсолютним, через що зазначені статті надають Державі певну свободу розсуду втручання у здійснення цього права задля захисту прав інших людей, зокрема, коли таке втручання здійснюється на підставі та в порядку визначеному законом.

Відповідно до ст.ст. 269, 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, недоторканість ділової репутації, що відносяться до абсолютних особистих немайнових прав, які згідно з ст. 275 ЦК України підлягають захисту способом адекватним порушенню з тим, що б такий спосіб правового захисту був ефективним. За визначенням ст. 471 Закону України «Про інформацію»за висловлювання оціночних суджень, правдивість яких не може бути ані доведена, ані спростована, ніхто не може притягатися до відповідальності, за винятком образи чи наклепу.

Суд, розв’язуючи спір, у цій справі з огляду на роз’яснення Пленуму Верховного Суду України в п. 17 постанови № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»виходить з того, що він в силу ст. 124 Конституції України не вправі вдаватися в оцінку повідомлених в залі засідань свідком відомостей на предмет їх правдивості, що б не порушити заборони повторної переоцінки доказів, але цим не виключається розв’язання спору з приводу захисту поваги до честі і гідності від поширення відомостей, які не були доказами у справі й не могли ними бути, маючи ознаки образи приватній особі, межі критики поведінки якої є найвужчими в розумінні ч. 2 ст. 10 зазначеної Конвенції.

Звідси, суд звертає увагу на те, що після декриміналізації образи і наклепу, юридичний склад яких був розкритий Пленумом Верховного Суду України в п. 11 постанови № 7 від 28.09.1990 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій», ці порушення склали форми дифамації як цивільно-правового делікту.

З’ясовані обставини переконують суд у використанні відповідачем для своїх висловлених в залі суду припущень про аморальні вчинки позивача чуток, які не мали схожості та численності на стільки, що б їх не можна було вважати брехнею, а тому, слідуючи a contrrario тлумаченню Європейського Суду з прав людини в рішенні від 25.06.1992 у справі «Торґейр Торґейрсон проти Ісландії», відповідач не проявив необхідної сумлінності в одержанні відомостей, внаслідок чого з огляду на їх зміст і загальний контекст подій, в якому такі вислови пролунали, надав непристойну оцінку особистим якостям позивача публічно в формі, що суперечить прийнятому спілкуванню між людьми.

Таким чином, право позивача за ст. 297 ЦК України на повагу її честі і гідності порушено внаслідок нанесення образи, що з необхідністю спричинило закономірні душевні переживання позивача, на підставі чого підлягає захисту згідно з ст.ст. 275, 1167 цього Кодексу з присудженням справедливої компенсації на засадах справедливості, добросовісності і розумності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд зважує на тривалість душевних страждань, їх глибину та суть, вплив на загальний соматичний стан, короткочасність втрати здорового сну, вік позивача та рід її діяльності, які визначають характер сприйняття нею нанесеної образи, а також на те, що позивач має відчути допомогу адекватну немайновим втратам, понесеним у зв’язку з посиленим психоемоційним навантаженням через пережиті хвилювання в обстановці судового процесу, що в цій справі має істотне значення. У зв’язку з цим, не переслідуючи метою кару правопорушника, що не властиво цивільному (приватному) праву, а слідуючи виконанню завдання відновити правове становище позивача, суд вважає доведеним згідно з ст. 23 ЦК України відшкодування завданої моральної шкоди на суму 1 000 гривень.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 209, 214-215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1  задовільнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 1 000 гривень відшкодування моральної шкоди.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 відшкодування судового збору в сумі 34 гривні та оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на суму 30 гривень.

ОСОБА_2 має право подати до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем отримання його копії.

Рішення підлягає оскарженню до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а так само прокурором і відсутніми в засіданні заінтересованим особами –з наступного за днем вручення його копії.

Суддя