Справа № 22-ц/2690/452/12
Головуючий у I інстанції: Гайдук С.В.
Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Заришняк Г.М., Білич І.М.
при секретарі Кононенко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2011р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-банк", ОСОБА_5, ОСОБА_6
про визнання договору поруки недійсним,
встановила:
позивачі звернулися до суду з позовом про визнання недійсним та розірвання договору поруки від 17 січня 2007р., посилаючись на те, що вказаний договір підписаний у забезпечення зобов'язання за рамковою угодою, яка датована 17 січня 2008р., тобто через рік після підписання договору поруки.
Крім того, позивач ОСОБА_4 зазначала, що вона договір поруки не підписувала та не видавала довіреність будь якому у тому числі і ОСОБА_6, яка підписала договір поруки від її імені за довіреністю, яка була ніби то видана 14 січня 2008р.
Позивач ОСОБА_2 посилається на те, що він, як чоловік ОСОБА_4, не надавав письмової згоди на підписання його дружиною договору поруки.
Рішенням суду від 01 грудня 2011р. у задоволенні позову відмовлено.
Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове про визнання договору поруки недійсним.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування обставин, що мають значення для розгляду справи, а саме, що позивач ОСОБА_2 не надавав згоди своїй дружині на укладення договору поруки, що є обов'язковим відповідно до вимог ст. 65 СК України.
Позивачкою ОСОБА_4 рішення суду не оскаржується.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 17 лютого 2008р. між ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_5 було укладено договір про надання траншу № SMERS00552 та відкрито кредитну лінію на 48683 доларів США на 180 місяців зі сплатою 14% річних.
Також 17 січня 2008р. між ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_5 була укладена рамкова угода № SMERS00552, якою визначений загальний розмір кредитного продукту у 500 000 доларів США.
У забезпечення даного договору, між ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_4, від імені якої діяла ОСОБА_6, був укладений договір поруки № SMERS00552/2, який датований 17 січня 2007р.
- 2 -
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, заявлених ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що укладення договору поруки не є розпорядженням майном подружжя, тому на його підписання не потрібна письмова згода другого подружжя.
Колегія суддів вважає, що вказані висновки суду відповідають нормам матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Частиною 2 даної норми передбачено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її , його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Пунктом 1.1. спірного договору поруки визначено, що сторони договору встановили, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_5, які виникають з умов рамкової угоди № SMERS00552 від 17 січня 2008р., в повному обсязі цих зобов'язань, незалежно від отримання або неотримання вимоги кредитора про погашення кредитного договору.
Таким чином, договір поруки не є розпорядженням майном подружжя, тому для його укладення одним із подружжям не потрібна згода другого подружжя.
Посилання апелянта на те, що на виконання договору поруки державною виконавчою службою було описано їх спільне, як подружжя, майно, тому фактично договір поруки є розпорядженням майном подружжя, колегія суддів вважає безпідставними, так як сам по собі договір поруки не передбачає можливість реалізації майна поручителя, однак невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань може бути підставою для прийняття мір для примусового зобов'язання поручителя виконати взяті на себе зобов'язання.
Оскільки рішення суду позивачкою ОСОБА_4 не оскаржено, представник ОСОБА_2 не має повноважень на оскарження рішення суду в частині позовних вимог, заявлених ОСОБА_4, а позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтувалися тільки на порушенні сімейного законодавства при укладенні договору поруки, колегія суддів не має законних підстав для перегляду рішення суду у повному обсязі.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального права, при його постановленні не було допущено порушенням норм процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2011р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді