Справа №22-ц-1400 2006 р. Головуючий у 1 -й інстанції Ясинок М.М.
Категорія 33 Суддя-доповідач Батюк А.В.
РІШЕННЯ іменем України
11 жовтня 2006 року м. Суми
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Шевченка В.А.,
суддів - Батюка А.В., Лузан Л.В.,
при секретарі судового засідання - Кияненко Н.М.,
та осіб, які беруть участь у справі - позивача ОСОБА_1., представника позивача -ОСОБА_2., представника ВАТ "Сумський промпроект" - Безпалька М.В., представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника Жовтневої селищної ради - Ігнатьєва І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 07 серпня 2006 року
у справі за позовом ОСОБА_1 відкритого акціонерного товариства "Сумський промпроект", ОСОБА_3 , Жовтневої селищної ради про визнання акта про погодження та закріплення меж земельної ділянки і державного акта на право приватної власності на землю незаконними,
встановила:
У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 березня 1998 року представником Білопільського райземвідділу та начальником польової партії ВАТ "Сумський промпроект" було складено акт погодження та закріплення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_3, що мешкає у АДРЕСА_1, яка є його сусідкою. ОСОБА_1 не підписав акт узгодження меж.
Рішенням виконкому Жовтневої селищної ради від 17 червня 1998 року НОМЕР_1 ОСОБА_3 було видано державний акт про право приватної власності на землю.
Просив визнати вказані акти недійсними та незаконними.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 07 серпня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1. на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1. 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
При цьому в скарзі вказувалось, що суд неправильно встановив обставини справи, що допущені технічні помилки в актах погодження меж тягнуть недійсність цього акту та державного акту на право приватної власності на землю. Невірно судом вирішено питання за судові витрати.
Вислухавши позивача ОСОБА_1 та його представника, які підтримали вимоги апеляційної скарги, представників відповідачів, які просили залишити рішення суду без зміни, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині вирішення питань про судові витрати.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу від 03 січня 1989 року ОСОБА_1 купив у свого сина будинок з господарськими будовами, який розташований на земельній ділянці 0,25 га. Вказаний будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 29).
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 12 серпня 1993 року встановлено, що розташування та розмір земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 відповідає плану та правоустановлюючим документам (а. с. 29-30).
Відповідно до державного акту НОМЕР_2 на право приватної власності на землю від 06 серпня 1998 року, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2939 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8), що не суперечить вимогам ст. 23 ЗК України (1990 р.).
Перед цим, 18 березня 1998 року представником Білопільського райвідділу земресурсів селищним землевпорядником Пігулем В.І. у присутності начальника польової партії ВАТ "Сумський промпроект" Безпалька М.В., голови селищної ради Твердохліба Є.П., землевласника ОСОБА_3 та суміжного землевласника ОСОБА_5. склали акт про те, що проведено в натурі погодження існуючих меж земельної ділянки переданої у приватну власність ОСОБА_3 для індивідуального житлового будівництва та ведення особистого підсобного господарства (а. с. 7). ОСОБА_1, як суміжний землевласник не підписав зазначений акт.
Відповідно до п. 1.7. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 15 квітня 1993 року №28, на земельні ділянки, якими користуються громадяни, державні акти виготовляються після визначення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) і складання плану земельної ділянки.
Виходячи зі змісту п. 1.10. зазначеної Інструкції до технічної документації при складанні державних актів відноситься і план земельної ділянки, складений за результатами обміру, та матеріали погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі і землекористувачами.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог і цей висновок суду не спростовується доводами апеляційної скарги.
Виходячи з матеріалів справи, були всі підстави для видачі ОСОБА_3 державного акту на право приватної власності на землю, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не дав дозволу на погодження меж, як суміжний землекористувач.
У цьому випадку матеріалами погодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 з суміжним землекористувачем ОСОБА_1 були рішення Білопільського районного суду від 12 серпня 1993 року (а. с. 29-30) та ухвала Сумського обласного суду (а. с. 31-32), по яких було встановлено, що межі землекористування ОСОБА_1. із земельною ділянкою ОСОБА_3 не порушені, право ОСОБА_1. як землекористувача не було порушено.
Межі та розміри земельної ділянки ОСОБА_3, які були виявлені і закріплені в плані земельної ділянки за результатами обміру 18 березня 1998 року відповідали встановленим у судовому рішенні.
Крім цього, у травні 2006 року комісією Жовтневої селищної ради були перевірені на місцевості межі та розміри земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1. і розбіжностей в розмірах, зазначених в рішенні суду, в плані на земельну ділянку від 8 березня 1998 року, який був однією з підстав для видачі Державного акту на право приватної власності на землю від 06 серпня 1998 року та у зазначеному Державному акті, не було встановлено.
З цього слідує, що складанням земельного плану від 18 березня 1998 року та видачею Державного акту на ім'я ОСОБА_3 не були порушені права ОСОБА_1., як землекористувача.
Не можна погодитись з доводами апелянта про те, що права позивача, як землекористувача порушені розбіжностями в розмірах довжини лінії між поворотними точками 394 та 381, які є спільними по межі між садибами ОСОБА_3 та ОСОБА_5. й вбачається з планів їх земельних ділянок, складених 18 березня 1998 року (а. с. 7; 11).
У плані земельної ділянки ОСОБА_3 довжина лінії між цими поворотними точками зазначена як 114,09 (а. с. 7), а в плані ОСОБА_5. як 109,19 (а. с. 11).
Зазначені поворотні точки не є спільними по межі між садибами ОСОБА_3 й ОСОБА_1.
Допущена технічна неточність у 1998 року у вказаних розмірах, до цього часу не порушила ніяк права ОСОБА_1. як землекористувача проти чого не заперечують сторони і підтвердив апелянт у судовому засіданні апеляційного суду.
На думку представника позивача ОСОБА_1. - ОСОБА_2. ці розбіжності можуть вплинути на право землекористування ОСОБА_1. у майбутньому.
При таких обставинах, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині вирішення спору про відмову у визнанні незаконними акту про погодження та закріплення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_3 та Державного акта на право приватної власності на землю виданого на ім'я ОСОБА_3 узгоджується з доказами наявними у справі й відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни або скасування в цій частині не вбачається.
У той же час, вирішуючи питання про судові витрати суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
Судом було стягнуто з ОСОБА_1. 8 грн. 50 коп. судового збору в доход держави, що суперечить п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", де зазначено, що інваліди другої групи, яким є позивач, звільняються від сплати державного мита (а. с. 6).
У цьому випадку витрати пов'язані з оплатою судового збору необхідно віднести на рахунок держави згідно ч. 4 ст. 88 ЦПК України.
У суду не було підстав стягувати з ОСОБА_1. 7 грн. 50 коп. оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, оскільки ці витрати ним були оплачені по квитанції НОМЕР_3 (а. с. 2).
У зв'язку з цим рішення суду в частині стягнення з позивача судових витрат необхідно змінити згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 07 серпня 2006 року в даній справі в частині вирішення питання про судові витрати змінити.
Витрати ОСОБА_1 по оплаті судового збору в сумі 8 грн. 50 коп. віднести на рахунок держави.
Виключити з резолютивної частини рішення вказівку про стягнення з ОСОБА_1 7 грн. 50 коп. оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді