АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №  11/1690/232/2012           

Категорія ст.121 ч.2 КК України  Т.З.                                        Головуючий по 1-й інстанції Левицька Т.В.                                                        

Суддя-доповідач:  Голубенко В. Л.          

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

22 березня 2012 року                                                                                           м.Полтава

 Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого       Голубенко Н.В.,

суддів:                 Герасименко В.М., Корсун О.М.,

при секретарі   Погорілій Ю.І.,                                        

за участю:

         прокурора      Расюка В.В.,

         захисника- адвоката ОСОБА_2,

        засудженого ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляціями прокурора Глобинського району, засудженого ОСОБА_3  на вирок Глобинського районного суду Полтавської області  від 18 листопада 2011 року.

          Цим вироком:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Обознівка Глобинського району Полтавської області, українець, громадянин України, не одружений, має на утриманні одну неповнолітню дитину, освіта середня, працював до затримання фрезерувальником на Кременчуцькому вагонобудівельнму заводі, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає АДРЕСА_2, раніше судимий;

-          19.10.2007 року Глобинським районним судом        Полтавської області  за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки,-

засуджений за ч.2  ст. 121 КК України на 8 років 6 місяців  позбавлення  волі.                         На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Глобинського районного суду Полтавської області від 19.10.2007 року у вигляді 6 місяців позбавлення волі і визначено остаточне покарання 9 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_4 на відшкодування шкоди: матеріальної - 2560 грн., моральної- 50 000 грн.

Відповідно до вимог ст. 81 КПК України вирішено питання про долю речових доказів.

          За вироком суду, ОСОБА_3 визнаний  винним  у  вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України  за  таких обставин.

23 січня 2010 року близько 18 години  під час розпиття спиртних напоїв в квартирі, за місцем проживання засудженого, розташованої по АДРЕСА_1 між  ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 раптово виникла сварка на грунті  особистих неприязних стосунків.

В ході якої ОСОБА_3 умисно наніс ОСОБА_5, котрий  сидів у кріслі, один удар ногою в грудну клітину, від чого ОСОБА_5  відхилився назад. Після чого останній  схватив ОСОБА_3 за тулуб і вони впали на підлогу,  де  ОСОБА_3  наніс ОСОБА_5 декілька ударів   руками по обличчю та в груди, а потім піднявшись, наніс  кілька ударів ногами, взутими у взуття по голові ОСОБА_5, внаслідок чого  спричинив тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно – мозкової травми, що викликала крововилив в м’які покрови голови з боку їх внутрішньої поверхні в лобно-тім’яно-скроневій області справа, крововиливу під тверду мозкову оболонку в тім’яно-скроневій області правої півкулі головного мозку з переходом на основу мозку, крововиливу під м’яку мозкову оболонку правої півкулі головного мозку, в речовину головного мозку, синців навколо правого ока з переходом в лобно – скроневу область, на правій щоці, які  є прижиттєвими, про що свідчить їх характер, утворилися близько 12-13 діб до настання смерті і можуть відповідати тяжким тілесним ушкодженням, як небезпечним для життя у момент спричинення.            

Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року в приміщенні 3-ї міської лікарні м. Кременчука, куди був доставлений 24.01.2010 року.

           Між отриманими тілесними ушкодженнями  у вигляді закритої-черепно-мозкової травми і настанням смерті існує прямий причинно-наслідковий зв'язок.

          В апеляції прокурор порушує питання про скасування вироку суду з підстав невідповідності  призначеного покарання  тяжкості злочину та особі засудженого. Просить визнати його винним за ч.2 ст. 121 КК України та призначити покарання у вигляді 10 років позбавлення волі.

Засуджений ставить питання в апеляції про скасування вироку в зв’язку з однобічністю досудового слідства, невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, що, на його думку, дає підстави для  направлення справи на додаткове розслідування для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6

В обґрунтування принесеної апеляції вказує, що внаслідок отриманої в дитинстві травми  - неправильно зрослий перелом кісток, деформації тазу з незначним порушенням функцій, він неспроможний нанести потерпілому  такі тілесні ушкодження, що призвели до його смерті. Апелянт зазначає, що тілесні ушкодження, виявлені в потерпілого спричинив ОСОБА_6 У цьому зв’язку посилається  на наявні  у того пошкодження на пальці руки та вказує, що у вироку не дано оцінки цим  поясненням ОСОБА_6

Стверджує, що судом не взято до уваги, що ОСОБА_7  перебуває в дружніх стосунках з ОСОБА_6, що до арешту апелянт  працював фрезерувальником на Кременчуцькому вагонобудівельнму заводі.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, прокурора Расюка В.В.,   який не підтримав апеляцію принесену прокурором району, пояснення засудженого та в його інтересах адвоката-захисника ОСОБА_2 на підтримання апеляції ОСОБА_3, та їх  заперечення проти апеляції прокурора, провівши часткове судове слідство, допитавши судово- медичного експерта, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені в апеляціях, не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.          

Сформульовані у вироку висновки про винність  засудженого в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що  спричинило  смерть  потерпілого, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені дослідженими в судовому засіданні  і викладеними у вироку  доказами, яким  суд  дав  об’єктивну оцінку в їх сукупності та взаємозв’язку.

           Мотивуючи  висновки про винність  засудженого ОСОБА_3  в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що  спричинило  смерть  потерпілого, суд обґрунтовано послався на показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7,  які дали детальні свідчення щодо часу, місця, способу скоєння злочину, вказавши, що ОСОБА_3 наніс декілька ударів кулаками та один удар ногою в праву частину голови потерпілого ( а. с. 212-216, 239-242, т. 3 ). Незначні розбіжності в їх показаннях є неістотними та не впливають на  доведеність вини ОСОБА_3 у вчинені злочину.

             Достовірність цих показань підтверджується даними, які містяться у протоколах  відтворення обстановки та обставин події злочину як із свідками, так і з засудженим, а також у висновках  судово – медичної та додаткових судово – медичних експертиз ( а. с. 94, 102, 110, т. 2 ).

          Враховуючи наведене й  те,  що показання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по суті відповідали іншим  об’єктивним доказам, рішення суду  про покладення їх в основу вироку є обґрунтованим.

Так, з  протоколів очних ставок від 24 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_3 та  ОСОБА_7 вбачається узгодженність їхніх показань щодо механізму, кількості, локалізації нанесенних тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5, а також  ким наносилися удари, зокрема,  декілька ударів кулаками та один удар ногою в праву частину голови потерпілому  наніс ОСОБА_3.(а.с.99-100, 97-98,т.1).

Звертає увагу те, що  аналогічні показання давав ОСОБА_3 під час відтворення обстановки та обставин події злочину від 25 лютого 2010 року   в умовах очевидності та відсутності будь-якого впливу на нього ( а.с. 109-115,т.1 з фототаблицями до нього).

         Показання засудженого зводилися до того,  що саме від його неодноразових  ударів  ногою та кулаками по голові  настала смерть потерпілого. Вони відповідають об’єктивним даним, отриманим при судово-медичній експертизі ОСОБА_5.(а.с.204,т.2).

Наведені пояснення збігаються як з первинними поясненнями самого ОСОБА_3, так і ОСОБА_7  від 25 січня 2010 року(а.с.25,т.1),  а також з показаннями ОСОБА_6 та засудженого в ході перевірки їх  показань в порядку ст. 194 КПК України 25 січня 2010 року в умовах, коли виключалося застосування до них будь-якого тиску (а.с. 109-115, т.1 з фототаблицями до них) і не суперечать об’єктивним даним, отриманим при судово-медичній експертизі ОСОБА_5.(а.с.204,т.1).

Ці показання співпадають  з даними, що містяться у висновках  судово-медичної та додаткової судово-медичної експертиз відповідно до яких в потерпілого виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, що викликала крововилив в м’які покрови голови з боку їх внутрішньої поверхні в лобно-тімяно-скроневій ділянці справа, крововиливу під тверду мозкову оболонку в  тім’яно-скроневій ділянці правої півкулі головного мозку з переходом на основу мозку, крововиливу під м’яку мозкову оболонку правої півкулі головного мозку, що займає практично всю його сферичну поверхню і в речовину головного мозку та стала причиною смерті (а.с.185-187,т.1,а.с.85-86,т.2).          

      Окрім цього, засуджений, незважаючи на часткове визнання вини в суді першої та апеляційної інстанції, впродовж досудового слідства на неодноразових допитах, а також під час відтворення обстановки та обставин події, відтворюючи деталі вчиненого, наводив докладні дані  щодо своєї участі в заподіянні  потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть і в такий спосіб викривав самого себе у вчиненні  злочину.

Аналіз показань ОСОБА_3, які він давав в ході судових  засідань є  суперечливими та непослідовними. Зокрема, він вказує, що розізлившись, наніс потерпілому 3 удари кулаком в ліву частину обличчя,  від чого той сів.  Після чого наніс один удар  ногою, але не по голові (а.с. 315,т.2).

Поміж тим, як з висновків судово-медичних експертиз по дослідженню трупа ОСОБА_5, так і  з пояснень  судово-медичного експерта ОСОБА_8, в апеляційній    інстанції  випливає, що в лівій частині голови потерпілого відсутні які-небудь  тілесні ушкодження.

За таких обставин доводи апеляції про те,  що в показаннях ОСОБА_3, ОСОБА_6 та  ОСОБА_7 під час відтворення обстановки та обставин події є об’єктивні дані, які свідчать  про нанесення тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, саме ОСОБА_6, не  відповідають матеріалам справи.

З досліджених місцевим судом  первинних пояснень ОСОБА_6 від 24 січня 2010 року  вбачається, що 23 січня 2010 року  між ним,  ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 виникла сварка. В процесі якої ОСОБА_6 вдарив потерпілого двічі  долонею по правій та лівій щоках. В результаті чого пошкодив фалангу на пальці, який  був раніше  травмований. Після цього ОСОБА_7 кілька разів ударив в груди ОСОБА_5 Потім ОСОБА_6 наніс удар в груди чи в плече. В цей час ОСОБА_3 підбіг до крісла, де сидів ОСОБА_5 і наніс удар ногою в лоб, від чого останній впав на підлогу ( а.с.26, т.1). Отже, наведене свідчить про неспроможність  показань  засудженого щодо нанесення ударів ОСОБА_6 ногою.

З приводу пошкодження у ОСОБА_6 четвертого пальця правої кисті, то  в матеріалах справи наявна довідка про те, що в період часу з 6 по 25 травня 2009 року він перебував на лікуванні в хірургічному відділенні  3-ої міської лікарні м. Кременчука, де була проведена операція на вказаному пальці(а.с.248,т.2). Ці дані підтверджують факт ушкодження пальця ще до події злочину. Більше того, з пояснень в суді першої інстанції судово-медичного експерта ОСОБА_9 видно, що на момент огляду ОСОБА_6  не було ушкодженої фаланги пальця (а.с.7,т.3).

Під час  часткового судового слідства судово-медичний експерт ОСОБА_10 з приводу об’єктивності показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7  в ході відтворення обстановки та обставин події злочину пояснив,  що на відтворенні ОСОБА_6  показав як наносив удар долонею в праву щоку потерпілого. При дослідженні трупа потерпілого виявлено масивний крововилив на правій щоці навколо  правого ока з переходом в лобно-скроневу ділянку, який виходить за межі щоки. Отже, площа здавлювання тіла тупим  предметом в цій анатомічній ділянці була більшою, ніж  права щока. Синець на правій щоці входить в  групу тілесних ушкоджень віднесених до закритої черепно-мозкової травми(а.с.86,т.2).

Таким чином, наведені пояснення  виключають  нанесення цього удару ОСОБА_6 Тому  доводи  апеляції  ОСОБА_3 про те, що оскільки  ініціатором сварки з ОСОБА_5 був ОСОБА_6, то саме він спричинив  потерпілому  тяжкі тілесні ушкодження  з огляду на викладене не ґрунтуються на матеріалах справи.

З висновків судово-медичних експертиз випливає, що тілесні ушкодження в  ОСОБА_5 у вигляді синців на шиї та правому плечовому суглобі, які нанесені ОСОБА_6 мають ознаки легкого тілесного ушкодження і до причини смерті потерпілого відношення не мають.

Твердження засудженого про те, що він внаслідок  сп’яніння та млявості  не здатний був нанести  потерпілому ОСОБА_5 удари від яких настала смерть,  спростовуються як його показаннями, так і показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7  Так, засуджений в ході судового слідства неодноразово стверджував, що після нанесення йому  удару потерпілим  по спині, він розізлився і вдарив того 3 рази кулаком: один раз у щелепу і двічі по корпусу (а.с. 196-197,т.2).          

За таких обставин доводи апеляції засудженого, що внаслідок отриманої в дитинстві травми, яка  призвела до неправильно зрослого перелому та деформації тазу  з незначним порушенням функцій, він не спроможний був нанести потерпілому тілесні ушкодження, виявлені при розтині трупа є неспроможними.

Більше того, з пояснень судово-медичного  експерта ОСОБА_8 в апеляційному суді, який брав участь при перевірці показань засудженого в порядку ст. 194 КПК України видно, що в ході цієї слідчої дії в ОСОБА_3 обмежень рухів чи  координації рухів, або будь-якої патології  не було. В період часу, коли мала місце подія злочину  він працював фрезерувальником на вагонобудівельному заводі, виконання такої роботи виключає обмеженність функціонування рухів руками та ногами.

        Показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, батьків ОСОБА_6, які наведені у вироку не впливають на доказову базу обгрунтованості вироку, на що вказує засуджений в апеляції.   

В ході часткового судового слідства ОСОБА_3 не заперечував, що  між ним, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 склався довірливий характер стосунків, а тому  у свідків не було підстав його обмовляти.  У цьому зв’язку твердження в апеляції про те, що ОСОБА_7  має дружні стосунки з ОСОБА_6 не може впливати на об’єктивність показань ОСОБА_7, оскільки стосунки між  останнім  та засудженим не мають істотних відмінностей.

У справі не встановлено також даних, які б свідчили про одержання органами досудового слідства показань від свідків та засудженого  протиправним способом. Звертає увагу те, що в ході досудового слідства до засудженого не застосовувалися будь-які недозволені методи слідства і в матеріалах справи відсутні його заяви з цього приводу.

Зважаючи на те, що потерпіла ОСОБА_13 в судовому засіданні давала показання про те, що на її думку, смерть сина настала внаслідок ударів, спричинених ОСОБА_6, проте не заявляла клопотання відповідно до положень, передбачених  ст. 278 КПК України про притягнення до кримінальної відповідальності  іншої особи, місцевий суд розглянув справу відповідно до вимог ст. 275КПК України  тільки відносно підсудного і тільки в межах пред’явленого обвинувачення. Тому доводи апеляції засудженого не ґрунтуються на законі.          

З матеріалів справи вбачається, що ознайомившись з протоколом відтворення обстановки та обставин події злочину, що супроводжувалося відеозаписом, з боку учасників процесу, в тому числі, засудженого ОСОБА_3, його захисника-адвоката жодних зауважень не було( а.с. 67,т.2).

Отже, доводи  апеляції засудженого не знайшли свого підтвердження.

          В результаті  оцінки сукупності здобутих у справі доказів, суд  дії ОСОБА_3  відповідно до встановлених фактичних обставин справи правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК України.

Даних про те, що  у справі допущені порушення кримінально – процесуального законодавства, які б могли бути підставою для  скасування вироку або направлення справи на додаткове розслідування  колегією суддів не встановлено.

        При обранні покарання винному суд першої інстанції, виходячи із загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину,  який  відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий, дані, що характеризують  особу  засудженого,  обставини, які обтяжують покарання. У відповідності з вимогами ст. 71 КК України йому визначено остаточне  покарання за сукупністю злочинів.

Доводи апеляції прокурора про постановлення нового вироку та призначення більш суворого покарання  не відповідають вимогам КК України.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції призначив  засудженому  покарання, яке є необхідним й достатнім для  його виправлення та попередження нових злочинів.

            На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  365, 366 КПК України колегія суддів апеляційного суду, -

                                   У Х В А Л И Л А :  

Апеляції прокурора Глобинського району та засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 18 листопада  2011 року щодо ОСОБА_3 без змін.           

                                 С у д д і:

        Голубенко Н.В.            Герасименко В.М.           Корсун О.М.  

Головуючий:   В. Л. Голубенко

        Судді: