СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
14 травня 2008 року |
Справа № 2-3/17775-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Борисової Ю.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Соколова І.О.) від 26.02.2008 у справі № 2-3/17775-2007
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1); (АДРЕСА_2)
до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_3)
про стягнення 29869,14 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.02.2008 у справі № 2-3/17775-2007 позов задоволено.
Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 на користь суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 5000,00 грн. основного боргу, 24869,14 грн. пені, а всього 29869,14 грн., витрати по держмиту в розмірі 289,69 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В основу рішення покладені загальні норми господарського та цивільного права, а саме статті 525, 526 Цивільного кодексу України, які стосуються зобов'язальних відносин сторін.
Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не в повної мірі дослідив всі обставини справи які мають значення для правомірного вирішення спору по суті.
Так, відповідач посилається на те, що договір оренди він не підписував і на те, що печать суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на цьому договорі відсутня.
Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що позивачем не було надано доказів оплати за січень, лютий, березень місяця 2007 року, а також не був наданий суду документ підтверджуючий право власності позивача на об'єкт оренди. Відповідач вважає, що у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 були відсутні права укладати договір оренди, оскільки на момент укладення договору не було зареєстровано право власності за позивачем, в обґрунтування чого апеляційна скарга містить посилання на пункт 4 статті 334 Цивільного кодексу України.
При цьому, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 вказує на те, що правовідношення мали місце із фірмою „Біомед”, а не з нею. Однак, апеляційна скарга містить також доводи про відсутність доказів сплати орендної плати фірмою „Біомед”, внаслідок крадіжки.
Крім того, відповідач не згоден з розрахунком суми пені, оскільки він не відповідає вимогам законодавства.
Апеляційна скарга мотивована також тим доводом, що позивач неправомірно розрахував суму пені по 18 вересня, тоді як договір оренди укладався до 01.09.2007. На думку відповідача, суд неправомірно прийняв до уваги документи, які є у матеріалах справи і завірені адвокатом, а не позивачем, що не передбачено Законом України „Про адвокатуру України”.
Сторони у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, до початку судового засідання заявили клопотання про відкладення слухання справи, однак, будь-яких доказів в обґрунтування заявленого клопотання суду не представили.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез'явившихся представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.05.2008 суддів Гонтаря В.І. та Горошко Н.П. замінено на суддів Гоголя Ю.М. та Борисову Ю.В.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення по вул. Леніна,32 у с.м.т Роздольне на підстави договору купівлі-продажу від 28.12.2005 та рішення Роздольненського районного Суду АРК від 14.02.2006 (справа № 2-687/06). У даній справі судом визнано за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 право власності на вказане приміщення і це рішення вступило в законну силу 27.02.2006, що робить неспроможним посилання відповідача на пункт 4 статті 334 Цивільного кодексу України, оскільки норми даної статті стосуються набуття права власності за договором, а не за рішенням суду.
01.01.2007 між сторонами по дійсній справі був укладений договір оренди нежитлового приміщення (том 1, а. с. 7).
Даний договір був підписаний сторонами та завірений печаткою відповідача. При цьому, відсутність печатки позивача не є доказом неукладення або нечинності договору, тому що він має підпис орендодавця і, крім того, суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 дійсність договору не заперечується.
Також, колегія суддів зазначає, що заяви відповідача про необхідність призначення почеркознавчої експертизи матеріали справи не містять.
Посилання відповідача на те, що він мав намір заявити зустрічний позов, а суд першої інстанції неправомірно розглянув спір по суті, колегією суддів вважаються неспроможними, оскільки суд має право на відкладення слухання справи у такому випадку, а не обов'язок і, більш того, на даний час відповідач не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами в окремому провадженні.
Апеляційна інстанція враховує той факт, що договір оренди ніким у судовому порядку нечинним визнаний не був, тобто є належним доказом існування договірних відносин в період дії договору.
Згідно з умов цього договору, орендодавець -СПД ОСОБА_2 передала орендатору - СПД ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею 21 кв. м яке розташоване за адресою: смт. Роздольне, вул. Леніна, 32, для використання під аптечний кіоск на строк з 01.01.2007 до 01.09.2007. При цьому, договором оренди складання актів прийому-передачі не передбачено, тобто наявність цих документів не обов'язкова.
Пунктом 5 цього договору передбачено, що орендатор повинен сплачувати орендну плату з рахунку 1000,00 грн. за 21 кв. м. до 5-го числа кожного місяця. У випадку затримки оплати (без поважної причини) до 5-го числа, з кожного наступного дня стягується пеня у розмірі подвійного тарифу.
Відповідачем суду першої інстанції не були надані докази сплати орендної плати за ті періоди, які заявлені позивачем, а саме: за останні 5 місяців дії договору (квітень -серпень 2007 року).
За таких обставин, місцевий суд вірно зазначив, що за відповідачем утворилась непогашена заборгованість у розмірі 5000,00 грн.
Доказів сплати суми боргу за договором матеріали справи не містять, в процесі апеляційного провадження також відповідачем суду не надано.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки відповідачем не було надано суду доказів сплати суми боргу у належному розмірі, вбачається обґрунтованим та правомірним висновок господарського суду Автономної Республіки Крим про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми боргу.
При цьому, судова колегія додатково враховує те, що відповідач під час здійснення провадження у суду першої інстанції, про що зазначено в рішенні місцевого суду, не заперечував факт використання ним спірного нежитлового приміщення по вул. Леніна, 32 у с.м.т Роздольне під аптечний кіоск. Таке зазначення місцевого суду в апеляційній скарзі відповідачем не оскаржено.
Думка відповідача про те, що суд неправомірно прийняв до уваги документи, які є у матеріалах справи і які завірені адвокатом, а не позивачем, що не передбачено Законом України „Про адвокатуру України”, є хибною, оскільки чинне законодавство не містить таких обмежень.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що позивачем не було надано доказів оплати за січень, лютий, березень місяця 2007 року, апеляційною інстанцією вважаються неспроможними, тому що позовні вимоги не стосуються цього періоду і, більш того, статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, у даному випадку, покладений обов'язок саме на відповідача довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім того, матеріали справи свідчать про те, що позивач, посилаючись на п. 5 договору, за порушення строків оплати просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійного тарифу за період з травня по 18.09.2007 в сумі 24869,14 грн., що підтверджується розрахунком позивача (том 1, а. с. 6).
Позивачем не наведено причин, з яких він намагається стягнути суму пені по 18.09.2008.
Доводи відповідача про те, що договір укладався до 01.09.2007, а не до 18.09.2007 не мають значення для вірного вирішення спору по суті, оскільки заборгованість по орендній платі існувала у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 станом і на 18 вересня 2007 року. Заявити вимоги по дане число є правом позивача.
Задовольняючи позов у повному обсязі, зокрема в частині стягнення пені, місцевий господарський суд не навів жодної матеріальної норми, якою врегульоване нарахування пені, а також взагалі не навів загальне поняття пені.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою. Аналогічне по суті положення містить стаття 230 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, під неустойкою розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.
Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України також встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Однак, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції вищенаведені норми закону не врахував. Не враховані ці положення також і позивачем у представленому суду розрахунку пені (том 1, а. с. 6).
Отже, позовні вимоги в частині стягнення суми пені підлягають задоволенню частково виходячи з наступного розрахунку.
Розмір облікової ставки Національного банку України в період з 05.05.2007 по 01.06.2007 був встановлений 8,5 %. З 01.06.2007 по 18.09.2007 діяла ставка 8 %.
За травень місяць:
33,33 грн. (сума орендної щоденної оплати 1000 грн./30 днів) х 2 = 66,66 грн. (сума пені за кожен день прострочки, згідно пункту 5 договору оренди). Позивач нараховує таку плату пені за 136 днів прострочки, тобто з 06.05.2007 по 18.09.2007. Однак, такий розрахунок невірний, оскільки позивач нараховує декілька разів пеню на одну і ту ж суму боргу та не враховує облікову ставку НБУ.
З урахуванням облікової ставки НБУ необхідно виходити з наступної формули.
1000,00 грн. (сума боргу за квітень станом на 06 число травня місяця 2007 року) х 17 % (подвійна облікова ставка НБУ) х 26 (кількість днів існування боргу, в період яких діяла відповідна ставка НБУ) / 365 (кількість днів в році) = 12,11 грн.
1000,00 грн. х 16 % х 5 / 365 = 2,19 грн.
Отже, по сумі боргу, яка виникла за квітень місяць, задоволенню підлягає пеня в розмірі 14,30 грн. (12,11 грн. + 2,19 грн.).
06 червня 2007 року заборгованість по орендній платі складала 2000,00 грн.
2000,00 грн. х 16 % х 31 / 365 = 27,18 грн.
Отже, за борг, який склався за квітень та травень місяці, задоволенню підлягає пеня в розмірі 27,18 грн.
06 липня 2007 року заборгованість по орендній платі складала 3000,00 грн.
3000,00 грн. х 16 % х 30 / 365 = 39,45 грн.
Отже, за борг, який склався за квітень, травень та червень місяці, задоволенню підлягає пеня в розмірі 39,45 грн.
06 серпня 2007 року заборгованість по орендній платі складала 4000,00 грн.
4000,00 грн. х 16 % х 31 / 365 = 54,36 грн.
Отже, за борг, який склався за квітень, травень, червень та липень місяці, задоволенню підлягає пеня в розмірі 54,36 грн.
06 вересня 2007 року заборгованість по орендній платі складала 5000,00 грн. Така ж сума заборгованості існувала станом на 18 вересня 2007 року (останній день, періоду позовних вимог).
5000,00 грн. х 16 % х 44 / 365 = 96,44 грн.
Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає задоволенню становить:
231,73 грн. (14,30 грн. + 27,18 грн. + 39,45 грн. + 54,36 грн. + 96,44 грн.).
Витрати по оплаті держмита й судові витрати, пов'язані зі сплатою інформаційно-технічних послуг із забезпечення судового процесу, підлягають віднесенню на сторони пропорційно задоволеним вимогам згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, судова колегія зазначає наявність описки місцевого суду у прізвищі позивача у вступній та резолютивній частинах, у зв'язку з чим викладає найменування позивача - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2.
Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає зміні.
Керуючись статтею 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.02.2008 у справі № 2-3/17775-2007 змінити.
3. Пункти 1 і 2 викласти у наступній редакції.
„1) Позов задовольнити частково.
2) Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, свідоцтво про державну реєстрацію від 25.10.2001 НОМЕР_1) на користь суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію від 05.02.02р. НОМЕР_2) 5000,00 грн. основного боргу, 231,73 грн. пені, 52,32 грн. державного мита та 20,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3) В інший частині позову відмовити.„
4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Ю.М. Гоголь
Ю.В. Борисова