Олевський районний суд Житомирської області    

 Справа № 2-а-1404/11

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 28 липня 2011 року                                                                                   м. Олевськ

                    Суддя  Олевського районного суду Житомирської області Ковальчук М.В. розглянувши в письмовому провадженні  справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до   Управління  Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області  про визнання дій протиправними, зобов’язання провести перерахунок, виплату недосплаченої надбавки до пенсії та виплачувати її у подальшому в повному обсязі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати їй державної соціальної допомоги у відповідності із ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату недовиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01 листопада 2010 року по 01 травня 2011 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та в подальшому виплачувати дану допомогу. Позовні вимоги мотивує тим, що їй, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак, у 2010-2011 роках зазначена допомога виплачувалась позивачці в неповному розмірі.

Позивачка в судове засідання не з’явилася, але в позові просить  розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, не повідомив про причини неявки, тому справа розглядається без його участі.

Суд, розглянувши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є дитиною війни, що підтверджується копією паспорта, пенсійного посвідчення позивача, листом відповідача. 

Позивачка зверталася до управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області з прохання провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, однак відповідачем їй було відмовлено та зазначено, що підвищення пенсії буде позивачу призначено та виплачено після прийняття Верховною Радою України змін до діючого законодавства, що стверджується листом відповідача.

Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.2 ст.19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).

В даному випадку Закон України “ Про соціальний захист дітей війни “ визначає порядок і розміри допомоги.

Виплата допомоги в менших розмірах, є неправомірною, оскільки суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.  

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади»зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про соціальний захист дітей війни»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивачку у її праві на отримання допомоги в розмірі, зазначеному в ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», чим порушив її право на соціальний захист.

Як вбачається з адміністративного позову, позивачка просить про захист своїх прав на отримання допомоги як особа, яка є дитиною війни за період з 01 листопада 2010 року по 01 травня 2011 року.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки, слід керуватися тим, що відповідно до положень ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» зазначена допомога призначається і виплачується органами Пенсійного фонду України.

Також ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи зазначене, суд вважає, для повного захисту прав позивачки  зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачці допомоги як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” починаючи з 01 грудня 2010 року по 01 травня 2011 року, оскільки позивачка звернулася до суду за захистом порушеного права 10 червня 2011 року ,з пропуском   шестимісячного строку звернення до суду та не просить про його поновлення.

Керуючись ст.ст.8, 22 Конституції  України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 10, 11, 71, 86, 99,128, 159, 162, 163, 167, 186  КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у відповідності із ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” –неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недовиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за період з 01 грудня 2010 року по 01 травня 2011 року, з урахуванням проведених виплат.

Управління Пенсійного Фонду України в Олевському районі Житомирської області звільнено від сплати державного мита на підставі п. 34 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

ОСОБА_1 звільнена від сплати державного мита на підставі п.18 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.  

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції може бути подана до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:М. В. Ковальчук