РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі :
головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Сидоренко І.П.,
при секретарі - Литвинюк А.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
21.01.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» про поновлення на роботі та оплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу. Уточнивши вимоги, просив поновити його на роботі на посаді інженера групи зовнішнього освітлення дільниці електрозабезпечення служби енергетичного забезпечення Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10000 грн., посилаючись на те, що з 21.04.1995 року перебував у трудових відносинах із відповідачем, та 21.12.2010 року був звільнений з посади інженера групи зовнішнього освітлення дільниці електрозабезпечення служби енергетичного забезпечення в порядку п.1 ст.40 КЗпП України, у зв’язку зі скороченням штату. Однак звільнення відбулося із порушенням норм трудового законодавства, оскільки йому не було запропоновано посаду згідно його фаху та кваліфікації, не враховано переважне право на залишення на роботі у зв’язку з тривалістю роботи на підприємстві тривалий час, без отримання попередньої згоди первинної профспілкової організації, тому він звернувся до суду.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд поновив ОСОБА_1 на посаді інженера групи зовнішнього освітлення дільниці електрозабезпечення служби енергетичного забезпечення Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» та стягнув з Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 грудня 2010 року – 14899 грн. 20 коп. з урахуванням податків, на відшкодування моральної шкоди 1000 грн., судові витрати, в іншій частині в позові відмовив.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.06.2011 року в рішення виправлені помилки щодо суми стягнення середнього заробітку та судових витрат.
Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.06.2011 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2011 року доповнено висновком про стягнення з Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 4928 грн. 20 коп., а також щодо допущення негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі позивача ОСОБА_1 та стягнення заробітної плати за один місяць.
У апеляційній скарзі Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді інженера з ремонту мереж і підстанцій господарства головного енергетика Одеського морського торговельного порту з 20.04.1995 року, а з 21.05.2010 року обіймав посаду інженера групи зовнішнього освітлення дільниці електрозабезпечення служби енергетичного забезпечення Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт».
Наказом №754 від 14.10.2010 року прийнято рішення про ліквідацію Групи зовнішнього освітлення, а Групу релейного захисту та автоматики перетворити у групу релейного захисту, автоматики та зовнішнього освітлення, внаслідок чого скорочувалася посада інженера Групи зовнішнього освітлення, яку обіймав позивач.
На виконання вимог ч.2ст.40 КЗпП України ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади, але він від них відмовився та закликав запропонувати йому лише інженерно-технічну роботу із збереженням окладу, при цьому станом на день звільнення вільними були три посади, від яких він відмовився.
На виконання вимог ч.1ст.49-2 КЗпП України позивача у встановлений строк було повідомлено про наступне вивільнення(а.с.24).
На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що звільнення позивача відбулося із дотриманням правил та норм щодо своєчасного попередження про майбутнє звільнення із запропонуванням вакантних посад, від яких він відмовився.
Рішення суду в зазначеній частині сторонами не оскаржено.
Разом із тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на дату звільнення позивача була відсутня згода профспілкової організації на його звільнення, що і стало підставою для задоволення позову, проте повністю погодитися із таким висновком суду не можна.
Дійсно, відповідно до ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1ст.40 цього Кодексу може бути проведене лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» відмова профспілкового органу в наданні згоди на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
З метою отримання згоди на звільнення позивача, відповідач 23.11.2010 року звертався із поданням до профспілкового комітету (а.с.25), при цьому звернення мало місце до звільнення у передбачений законом спосіб.
Однак рішення з цього приводу профспілковим комітетом прийнято не було, про що свідчить протокол засідання профспілки №14 від 07.12.2010 року.
При повторному розгляді подання 20.12.2010 року (а.с.8), питання також не було вирішене, оскільки рівна кількість членів профспілки проголосували як «за», так і «проти» звільнення, тому за відповіддю профспілкового комітету питання за наслідками розгляду подання адміністрації не вирішене.
Таким чином, вважати таке рішення профспілкового комітету таким, що свідчить про відмову в наданні згоди на звільнення не можна, оскільки ним не було вирішене питання по суті. Виходячи з того, що лише відмова в наданні згоди на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі, то суд прийшов до неправильного висновку про можливість задоволення позову лише з цих підстав, тим більш за відсутності факту порушень трудового законодавства при звільненні.
Відповідно до п.15 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України суду надано право запиту профспілкового органу щодо звільнення з власної ініціативи, однак суд цим правом не скористався.
За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалено із порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню із ухваленням нового по суті справи із відмовою в задоволенні позову.
Виходячи з викладеного, зокрема ненадання профспілковим комітетом рішення щодо згоди на звільнення по суті 20.12.2010 року, неможливості прийняття до уваги наступного після звільнення засідання профспілкового комітету з цього приводу через відсутність на ньому ОСОБА_1, судом апеляційної інстанції запитувалася згода профспілкового комітету.
Рішенням профспілкового комітету від 22.12.2011 року згоду на звільнення ОСОБА_1 за п.1ст.40 КЗпП України було надано, про що свідчить виписка з протоколу №25 від 22.12.2011 року.
Разом із випискою протоколу засідання профспілкового комітету суду була надана окрема думка її члена ОСОБА_2, яка не дала згоду на звільнення, вважаючи його безпідставним, однак зазначене не впливає на суть питання, оскільки рішення профспілкового комітету є рішенням колегіального органу, яке ухвалюється більшістю голосів, і, як свідчить протокол засідання, навіть за відсутністю згоди останньої більшістю голосів така згода надана.
Посилання позивача на те, що згода на звільнення надана під тиском адміністрації належними доказами не підтверджена, відповідно до заяви решти її членів такого тиску з боку адміністрації не було, і рішення суду відповідно до ст.60 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи те, що будь-яких порушень трудового законодавства при звільненні позивача не встановлено, згода профспілкового комітету отримана, то підстав для задоволення позову немає. Вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від наявності порушень норм трудового права, і оскільки цього не встановлено, то вони не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.301,304,п.2ч.1ст.307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2011 року скасувати, ухвалити нове.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» про поновлення на роботі та оплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: