ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

07 листопада 2011 року                             м. Одеса

Колегія суддів Судової палати апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого    -  судді   Сєвєрової Є.С.,

суддів:                Сидоренко І.П., Цюри Т.В.,

при секретарі             -    Литвинюк А.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою  Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату, Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

    Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеського обласного військового комісаріату (далі ООВК) та Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУПФ) мотивуючи свої вимоги тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах України. В 1999 році його було звільнено та призначена пенсія за вислугою років з 26.07.1999 року, і йому, як інваліду війни, встановлена 3-я група інвалідності, на підставі Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницькою і рядовою складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» йому було призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами. В порушення цих вимог закону відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, яка була встановлена в розмірі 19,91 грн. Позивач також посилався на порушення ст.25 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб» та ч.3 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551 (в редакції Закону України №458/95-ВР від 23.11.1995, із змінами, внесеними згідно із Законом України №488/95-ВР від 22.12.1995р.). відповідно до яких інвалідам війни 3-ої групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються на 200% мінімальної пенсії за віком, розмір якої повинен бути не меншим ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. З 1 січня 2006 року вступили в дію зміни, внесені до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Законом України №2939-ІV від 05.10.2005 року. Згідно нової редакції ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач мав право на надбавку інваліда війни 3-ої групи в розмірі 30 процентів прожитковою мінімуму для осіб, які втратили працездатність, в той час, як згідно попередньої редакції Закону (яка діяла до 31 грудня 2005 року включно), позивачу до пенсії інваліда війни 3-ої групи гарантовано було надбавку (підвищення) в розмірі 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Тому, у відповідності з вимогами ст.22 Конституції України, яка гарантує, що при прийнятті нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав та свобод, позивач, не зважаючи на внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», починаючи з 1 січня 2006 року та у подальшому, має право па надбавку (підвищення) пенсії інваліда війни 3-ої групи в розмірі не менше ніж 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також позивач зазначив, що рішенням Малиновського районного суду м.Одеси №28368/2004р. від 07.11.2004 року було зобов’язано ООВК здійснити перерахунок раніше припиненої йому пенсії. Позивач вважає, що при здійсненні перерахунку пенсії, відповідно до вищезазначеного рішення суду від 07.11.2004 року, було порушено ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», згідно якої компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2001 року.

Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом, в якому позивач просить визнати неправомірними дії ООВК щодо затримки при здійсненні перерахування та виплати пенсії відповідно до рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 07.11.2004 року; зобов'язати ООВК провести розрахунок та перерахувати йому через установи Ощадбанку компенсацію у відповідності до Закону України від 19.10.2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за затримку виплати доплати перерахованої пенсії, виплаченої відповідно до рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 07.11.2004 року, з урахуванням індексу інфляції, з 01.01.2005 року на день перерахування коштів; визнати неправомірними дії ООВК та ГУПФ України в Одеській області щодо нарахування йому пенсії без врахування підвищення пенсії як інваліду війни на 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; зобов'язати ГУПФ України в Одеській області провести йому, відповідно до Закону України від 03.04.2007 року №857-V, перерахунок пенсії з 27.07.1999 року по 01.01.2008 року з урахуванням підвищення пенсії як інваліду війни на 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та перерахувати до Ощадбанку суму перерахованої пенсії для виплати: зобов'язати ГУПФ України в Одеській області провести перерахунок його пенсії з 01.01.2008 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядовою і начальницького складу» з урахуванням вищезазначених перерахунків; зобов'язати ГУПФ України в Одеській області провести перерахунок пенсії з 01.01.2007 року по 01.01.2008 рік відповідно до Наказу Міністерства Оборони України від 14.04.2007 року №175 «Про встановлення граничних розмірів премії військовослужбовцям Збройних Сил України» та перерахувати йому для виплати Пенсійним Фондом через установи Ощадбанку суму перерахованої пенсії, виходячи із вимог Закону.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії ООВК та ГУПФ України в Одеській області щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії без врахування підвищення пенсії як інваліду війни 3-ї групи на 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області провести ОСОБА_1, відповідно до Закону України від 03.04.2007 року №857- V, перерахунок пенсії з 27.07.1999 року по 31.12.2005 року з урахуванням підвищення пенсії як інваліду війни 3-ї групи па 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та перерахувати до Ощадбанку суму перерахованої пенсії для виплати ОСОБА_1 Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.01.2008 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового  забезпечення  військовослужбовців,  осіб  рядового  і  начальницького  складу» з урахуванням вище значених перерахунків. В решті позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить постанову скасувати, ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

    Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

    Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України. В 1999 році його було звільнено з Збройних Сил України та призначена пенсія за вислугою років з 26.07.1999 року, і йому, як інваліду війни, встановлена 3-я група інвалідності.

На підставі Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницькою і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» йому було призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від обставин також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що с основним джерелом Існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчій від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно сг.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно з ч.3 ст.19 Закону України "Про пенсійне забезпечення" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальною захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (в редакції Закону України №458/95-ВР від 22.12.1995р. із змінами, внесеними згідно із Законом України №488/95-ВР від 22.12.1995р.) інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищується: інвалідам І групи - у розмірі 400% мінімальної пенсії за віком. II групи - 350% мінімальної пенсії за віком. III групи - 200% мінімальної пенсії за віком.

Вказана вище норма була змінена з 01.01.2006 року, у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 5 жовтня 2005 року №2939-ІV, відповідно до якого інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Не заперечувалося сторонами, вбачається з матеріалів справи, що при обчислені розміру пенсії позивачу згідно вищезазначених законодавчих норм, відповідачі користувалися розміром мінімальної пенсії за віком встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», що складає 19 гривень 91 коп..

З метою поновлення порушених прав на нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії у встановленому законом розмірі ОСОБА_1 звертався з відповідною заявою до ГУПФУ в Одеській області, але останнє відмовило йому у здійсненні перерахунку пенсії.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що такі дії відповідача є неправомірними, оскільки згідно зі ст.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними, тому посилання відповідача на положення нормативних актів нижчих за юридичною силою, ніж Закон, який обмежує права та пільги ветеранів війни, учасників бойовик дій, є неправильним.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи, ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Так, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами країни основних соціальних гарантій визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до ст.17 цього Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати мінімальні розміри пенсії за віком.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії і соціального захисту», є безпідставним.

Таким чином, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суд правомірно прийшов до висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають Закон України «Про пенсійне забезпечення» до 01.01.2004 року та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2004 року, а не постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» №1 від 03.01.2002 року, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Стаття 22   Конституції України  гарантує, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 19  Закону України "Про пенсійне забезпечення"  мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв'язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості.

В ст. 1  Закону України "Про мінімальний споживчий бюджет"  вказано, що мінімальний споживчий бюджет - це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.

Законом України "Про прожитковий мінімум"  передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України  та законів України.

Крім того слід зазначити, що п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"  передбачено, що оскільки Конституція України , як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України  і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в зазначеній частині  і доводи апеляційної скарги відповідача зазначених висновків суду не спростовують.

Разом із тим, відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"  (в редакції  чинній на час звернення з позовом) суми пенсії, нараховані пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і не одержані ним своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за її одержанням.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що управління Пенсійного фонду має провести перерахунок з  підвищення до пенсії в розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком та виплатити різницю недоотриманої пенсії з 06.07.2004 року по 31.12.2005 року.

За таких обставин постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині строку, а в решті залишенню без змін.

Керуючись ст.195,п.3ч.1ст.198,207 КАС України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2010 року змінити.

Зобов’язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю недоотриманої пенсії з 06.07.2004 року по 31.12.2005 року, в решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: