АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Артеменка І.А.,
суддів Суворова В.О.,
Черевка П.М.,
при секретарі Тегляєвій О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 16 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та третьої особи Любашівської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права власності на ? частину житлового будинку і вкладів, -
встановила:
У червні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4, якій належав на праві особистої власності житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 144 кв.м., житловою площею 17, 4 кв.м. та грошові внески в Миколаївському відділенні Ощадбанку НОМЕР_2 по рахунку НОМЕР_3 та № НОМЕР_1.
19 вересня 2001 року ОСОБА_4 склала заповіт та розпорядилась, що все що буде належати їй на день смерті, з чого б воно не складалось і де б не знаходилось, заповіла в рівних частках кожному - ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Заповіт був зареєстрований за № 762 приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Одеської області.
Любашівською райдержнотконторою 19 лютого 2004 року за № 320 видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частину житлового будинку та ? частину грошових внесків.
24 лютого 2004 року Любашівською райдержнотконторою за № 456 видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частину житлового будинку та ? частину грошових внесків.
Заяву про прийняття спадщини відповідач подав до Любашівської районної державної нотаріальної контори Одеської області 11 лютого 2004 року.
Заява про прийняття спадщини від імені ОСОБА_3 нотаріусом була прийнята на підставі довідки виконкому Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області від 10 лютого 2004 року за вихідним № 217 про фактичне прийняття спадщини.
18 лютого 2004 року позивачка звернулася до прокуратури Миколаївського району Одеської області із заявою про незаконну видачу довідки, посилаючись на те, що ОСОБА_3 пропустив шестимісячний термін звернення до нотаріальної контори та ніяких дій щодо фактичного прийняття спадщини не проводив. Позивачка вважає, що ОСОБА_3 отримав спадщину на підставі недостовірної довідки, а тому права на отримання спадщини не має. Також позивачка зазначила, що відповідач при житті матері за нею не доглядав. Тому позивачка просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім’я ОСОБА_3, визнати за нею право власності на ? частину спірного будинку та на ? грошових внесків.
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 16 червня 2011 року в задоволенні повних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити по справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 своєчасно прийняли спадщину після смерті матері, що підтверджується дослідженими доказами та свідоцтвами про право на спадщину за заповітом, та підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім’я ОСОБА_3 немає.
Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 19 вересня 2001 року ОСОБА_4, яка була матір’ю позивачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3, склала заповіт та розпорядилась, що все, що буде їй належати на день смерті, з чого б воно не складалося і де б на знаходилося, заповіла в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Заповіт був зареєстрований за № 762 приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Одеської області. Вказаний заповіт не скасовано.
19 лютого 2004 року за № 320 Любашівською державною нотаріальною конторою видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 та ? частину грошових внесків.
24 лютого 2004 року за № 456 Любашівською державною нотаріальною конторою видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 та ? частину грошових внесків.
Заяву про прийняття спадщини від імені ОСОБА_3 нотаріусом була прийнята на підставі довідки виконкому Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області від 10 лютого 2004 року за вихідним № 217 про фактичне прийняття спадщини, виданої секретарем селищної ради ОСОБА_5.
18 лютого 2004 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до прокуратури Миколаївського району із заявою про незаконну видачу довідки, зазначаючи, що ОСОБА_3 пропустив шести місячний строк звернення до нотаріальної контори та спадщину фактично не прийняв.
Відповідно до припису прокурора Миколаївського району Одеської області від 10 березня 2004 року, 15.03.2004 року виконком Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області звернувся до Любашівської державної нотаріальної контори про відкликання довідки про фактичне прийняття спадщини ОСОБА_3 як недостовірної.
З копії спадкової справи, долученої у суді першої інстанції до матеріалів справи вбачається, що на ім’я прокурора Любашівського району Одеської області завідуючою держнотконторою 26.03.2004 року було надіслано листа з зазначеного приводу, на що прокуратурою 09.04.2004 року було дано відповідь про відсутність підстав для втручання в дії нотаріуса.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України він не відмовився від неї.
Як вбачається з постанови прокуратури Миколаївського району Одеської області від 08.07.2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 про підроблення довідки, та матеріалів наглядового провадження, які досліджувалися судом першої інстанції, свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 поясняли, що ОСОБА_3 при житті матері допомагав їй у веденні домашнього господарства, а після смерті матері ОСОБА_4 за будинком доглядала сім’я ОСОБА_3. Позивачка ОСОБА_2 мешкає у м. Києві до матері навідувалася рідко та нічим не допомагала (а.с.200). Також у постанові зазначено, що припис було направлено на адресу селищної ради, оскільки на той час не було підтверджено та встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_9, але потім факт прийняття спадщини було встановлено та підтверджено секретарем Миколаївської селищної ради ОСОБА_5.
Не зважаючи на те, що вказану постанову було скасовано прокуратурою Одеської області та матеріали за заявою ОСОБА_2 було надіслано до прокуратури району для додаткової перевірки, колегія суду вважає, що данні про прийняття ОСОБА_3 спадщину відповідають дійсності, оскільки підтвердженні допитаними у суді першої інстанції свідками ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_10.
Що стосується посилання позивачки на покази свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, то їх свідчення не спростовують факт прийняття спадщини відповідачем, а лише вказують на те, що позивачка теж піклувалась, допомагала матері за життя та займалася похоронами.
У відповідності до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім’я ОСОБА_3, недійсним немає.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 16 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області
/підпис/ І.А. Артеменко
/підпис/ П.М. Черевко
/підпис/ В.О. Суворов
З оригіналом згідно: суддя І.А. Артеменко