АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/941/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 19, 20 Кондрацька Н.М.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Магда Л. Ф.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          23 березня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоМагди Л.Ф.

суддівСіренка Ю.В., Трюхана Г.М.

при секретаріМакарчук Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги представників позивача – ОСОБА_6 та ОСОБА_7, представника ОСОБА_8 – ОСОБА_9 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння, вивчивши матеріали справи, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_10 19 жовтня 2010 р. звернувся в суд із позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В позовній заяві вказував, що згідно з договором купівлі-продажу від 9 вересня 2004 року він є власником квартири АДРЕСА_1.

6 серпня 2006 р. у вечірній час під час вчинення на нього розбійного нападу позивачу було спричинено тілесні ушкодження та викрадено грошові кошти, паспорт громадянина Російської Федерації, довідка про ідентифікаційний номер, посвідчення водія тощо. Нападники також вимагали переоформлення квартири на іншу особу. Звільнившись від нападників позивач виїхав за межі України, де і звернувся до правоохоронних органів.

6 вересня 2006 р. матеріали перевірки з правоохоронних органів Росії були направлені до Придніпровського РВ м. Черкаси для подальшої перевірки по місцю скоєння злочину, розслідування справи триває до даного часу.

Позивач вказував, що приїхавши у 2007 році в м. Черкаси, він не зміг потрапити до своєї квартири, оскільки його не впустив до квартири відповідач ОСОБА_11 та його дружина, повідомивши, що вони є власниками квартири.

За заявою позивача у липні 2007 р. прокурором Придніпровського району було порушено кримінальну справи за ознаками злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Під час проведення перевірки встановлено, що гр. ОСОБА_8, використовуючи підроблену довіреність, від імені позивача 27 лютого 2007 р. продав спірну квартиру своєму вітчиму ОСОБА_12 В свою чергу ОСОБА_12 7 березня 2007 р. продав вказану квартиру ОСОБА_11

ОСОБА_10 зазначав, що довіреність ОСОБА_15 він не надавав і не підписував і не міг цього зробити, оскільки на той час перебував в Росії в м. Когалим Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області. Отже послідуючі, укладені після підробленої довіреності договори купівлі-продажу його квартири являються недійсними.

Тому просив суд визнати договори купівлі-продажу квартири між ОСОБА_8 та ОСОБА_12, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 недійсними, витребувати квартиру з незаконного володіння ОСОБА_11 та зобов’язати його повернути належну йому квартиру.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 грудня 2011 р. позов задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 27 лютого 2007 р. укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_12, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_16 В решті позовних вимог позивача відмовлено.   

Не погоджуючись з рішенням суду представники позивача – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу в якій просять про скасування рішення суду і ухвалення по справі нового рішення про задоволення позову в повному об’ємі, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянти посилались на те, що суд, відмовляючи в задоволенні позову про витребування квартири з чужого незаконного володіння, не застосував вимоги ст. 388 ч. 1 п. 3 ЦК України, не дав належної оцінки доказам у справі.

Представник ОСОБА_8 – ОСОБА_9 також подав апеляцію на  рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 грудня 2011 р. вказуючи, що рішення суду ухвалене з порушенням вимог закону і просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В апеляції представник посилається на те, що судом безпідставно не застосовані строки позовної давності, не досліджені належні докази по справі, висновки суду не ґрунтуються на відповідних доказах у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянтів, які підтримали свої апеляційні скарги і заперечували проти доводів апеляційної скарги іншої сторони, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга представників позивача – ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підлягають до задоволення з ухваленням нового рішення в частині вимог позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння, а апеляційна скарга представника ОСОБА_8 – ОСОБА_9 повинна бути відхилена виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд виходив з того, що позивачем заявлено вимогу про повернення належної йому квартири внаслідок недійсності правочину, а між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не було укладено жодних договорів.

При цьому судом в рішенні було допущено протиріччя висновків про підставність позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_12 та про безпідставність його вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї квартири, що укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_11, і про повернення квартири з посиланням на п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якому роз’яснено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Між тим, у цьому ж п. 10 зазначеної Постанови ПВСУ далі роз’яснено, що в такому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

З позовної заяви ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 (а. с. 4-7) вбачається, що позивач заявив позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.

З матеріалів справи також вбачається, що протягом розгляду справи позивач чи його представники від вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не відмовлялися і судом така відмова не приймалася.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України власник майна має право на витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). Власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 вибула із власності, зокрема і володіння, ОСОБА_10 не з його волі, шляхом вчинення стосовно нього шахрайських дій, що підтверджується доказами про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України (а. с. 14, 45).

Тому колегія суддів приходить до висновку про те, що спірна квартира повинна бути витребувана з чужого незаконного володіння ОСОБА_11 і позов ОСОБА_10 в цій частині вимог підлягає до задоволення, а рішення суду в частині відмови в задоволенні його позову про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає до скасування з ухвалення нового рішення.

З рішенням суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_12, та про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї квартири, що укладений між ОСОБА_12 і ОСОБА_11 колегія суддів погоджується.

Судом було встановлено, що ОСОБА_10 не надавав ОСОБА_8 25 жовтня 2006 р. довіреність на право продажу належної позивачу квартири, ця довіреність не посвідчувалася приватним нотаріусом ОСОБА_17, про що свідчить відповідь приватного нотаріуса на запит адвоката від 27 липня 2011 р., в якій зазначено, що ОСОБА_10 не звертався до нього за вчиненням нотаріальної дії і не вчиняв в його присутності ніяких нотаріальних дій, таке доручення ним не посвідчувалося, підпис і печатку сфальсифіковано, бланк ним був використаний на інше доручення, а відбитки штампів «фотокопія» не відповідають формам штампів, якими він користувався станом на 25 жовтня 2006 р., в реєстрі нотаріальних дій за реєстровими номерами 5196, 5192 зареєстровані інші нотаріальні дії.

Також з довідки директора ТОВ «HELP» м. Кагалим Хантимансійського автономного округу Тюменської області Російської федерації (а. с. 105) вбачається, що ОСОБА_10 працює в цьому товаристві і в період з 17 жовтня по 14 листопада 2006 р. та з 18 грудня 2006 р. по 14 січня 2007 р. перебував на роботі в м. Кагалим.

ОСОБА_12, будучи допитаним в якості свідка по кримінальній справі (копія протоколу допиту від 7 травня 2008 р. слідчим Придніпровського РВ (а. с. 37), та попередженим про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КПК України, пояснив, що про те, що ОСОБА_8 27 лютого 2007 р. продав йому квартиру АДРЕСА_1 та про те, що 7 березня 2007 р. він продав вказану квартиру ОСОБА_11, вперше дізнався від працівників міліції під час допиту 7 травня 2008 р. в приміщенні ОСОБА_14 У цій квартирі він жодного разу не був, ні ОСОБА_11, ні ОСОБА_10 не знає і ніколи не бачив. ОСОБА_8 возив його до нотаріуса і він підписував якийсь документ, при цьому ОСОБА_8 йому нічого не пояснював, інших осіб при підписанні документа у нотаріуса він не бачив.

За наведених обставин, суд обґрунтовано визнав договір купівлі-продажу спірної квартири від 27 лютого 2007 р., укладений між ОСОБА_8 і ОСОБА_12 недійсним.

Визнання послідуючого договору купівлі-продажу вказаної квартири від 7 березня 2007 р., що був укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_11, як вже зазначалося вище, законом не вимагається, то і в цій частині рішення суду є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_8 – ОСОБА_9 про те, що судом безпідставно до вимог позивача не були застосовані строки позовної давності, які позивач порушив, колегія суддів не приймає до уваги.

Дійсно, позов що розглядається, був поданий 19 жовтня 2010 р., тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування якого просив представник відповідача.

Однак з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 до подання даного позову двічі звертався до суду з аналогічними позовами: 21 травня 2007 р. і 23 липня 2007 р. його позов ухвалою суду за заявою представника позивача було залишено без розгляду; та 6 квітня 2009 р. – позов також був залишений без розгляду ухвалою суду від 26 листопада 2010 р.

Як пояснив представник позивача в засіданні апеляційного суду, подання цих позовів і їх відкликання були пов’язані з рухом кримінальної справи. Коли слідчий закривав кримінальну справу, позивач подавав позов до суду в порядку цивільного судочинства. Після скасування постанов слідчого про закриття кримінальної справи за скаргами позивача до Генеральної Прокуратури України і продовження розслідування кримінальної справи, позивач, сподіваючись, що питання повернення йому квартири буде вирішено в порядку кримінального судочинства, відкликав свій позов.

Отже відповідно до вимог ст. 265 ЦК України у даному випадку час від дня пред’явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апелянта представника ОСОБА_8 – ОСОБА_9 про те, що між ОСОБА_10 і ОСОБА_8 фактично відбувся договір купівлі-продажу квартири з посиланням на ксерокопію розписки, що міститься в матеріалах справи, про отримання ОСОБА_10. грошей за спірну квартиру також не можуть бути прийняті до уваги.

Зазначена ксерокопія розписки (а. с. 104) ніким не посвідчена, оригінал цієї розписки суду наданий не був, ОСОБА_10 та його представники заперечують дійсність цієї розписки та отримання грошей. З довідки з місця роботи ОСОБА_10 в Росії, про яку вже зазначалося в ухвалі вище (а. с. 105), вбачається, що на час складання і підписання цієї розписки 27 жовтня 2006 р. позивач перебував в м. Кагалимі Тюменської області.

Крім того, ОСОБА_8 не заявляв в суді позову про визнання такого договору таким, що відбувся.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

 Апеляційну скаргу представників позивача – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 – ОСОБА_9 відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_11.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено  в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

          Судді :