АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Провадження: №22-ц-2090-2611-12                                                                                          Гол.1 інстанції –Прошутя І.Д.

Справа № 2-2629\2011 року                                                                                          доповідач –Ларенок В.І.

           Категорія : право власностіі.

УХВАЛА

                                                                 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

          4 квітня 2012 року  судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді                          - Ларенка В.І.

                    –суддів:    - Міненкової Н.О., Колтунової А.І.,

при секретарі:                            - Галушко Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на  рішення  Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2012 року    по справі за позовом  ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на частку майна, що є у спільної власності ,-

                                                        ВСТАНОВИЛА:

            У вересні  2011 року позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись у суд з позовом до відповідачів своїх батьків ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності за кожним по 1\4 частині квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21.09.2011 року задоволено позов ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно, придбане в шлюбі. Визнанао за ОСОБА_8 право власності на 1\2 частини вказаної квартири. Тим же рішенням задоволено частково зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 про розподіл майна подружжя. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1\2 частину вказаної квартири.

 При розгляді справи позивачі мали статус учасників процесу у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Та під час розгляду справи лише у судовому засіданні їм стало відомо, що їх права порушено, оскільки вони приймали участь у приватизації проданої батьками 30\100 частин комунальної квартири АДРЕСА_2, за отримані від продажі якої кошти вони придбали одну кімнату в двокімнатної квартирі  АДРЕСА_1. Тому вони вважають, що кожен з них має право на 1\4 частину спірної квартири АДРЕСА_1, яку було придбано за рахунок продажу квартири, яка належала на праві власності в рівних частках всім членам сім’ї і тобто учасникам цієї справи.

Відповідач ОСОБА_7 просила розглянути справу за її відсутності, проти задоволення позову не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_8  просив суд розглядати справу за його відсутності, просив врахувати той факт, що він не позбавляє права своїх дітей, надав дітям житло –квартиру на вул. Полтавський шлях, яку він отримав як учасник бойових дій.

            Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2012  року у задоволенні позову відмовлено.

             В апеляційний скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять  рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги. Наводять ті ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції.

            Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вона   не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ,- суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не надали доказів на підтвердження своїх вимог.

           Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені відповідно до зібраним доказам, вимогам ст.ст.60 СК України, ст.ст.10, 60, 61,  212, 213 ЦПК України.

           Як вбачається з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись у суд з позовом до відповідачів своїх батьків ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності за кожним по 1\4 частині квартири АДРЕСА_1, зазначивши , що вони приймали участь у приватизації проданої батьками 30\100 частин комунальної квартири АДРЕСА_2, та за отримані від продажі якої кошти батьки придбали одну кімнату в двокімнатної квартирі  АДРЕСА_1. Тому вони вважають, що кожен з них має право на 1\4 частину спірної квартири АДРЕСА_1, яку було придбано за рахунок продажу квартири, яка належала на праві власності в рівних частках всім членам сім’ї.

             Згідно до ст. 60 ЦПК України  кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

              Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

              З рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21.09.2011 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно, придбане у шлюбі та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 про розподіл майна подружжя - , а також з ухвали судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 8 листопада 2011 року вбачається, - що спірна  кімната АДРЕСА_1 в двокімнатної квартирі   житлового будинку №39 (готельного типу) по вул. Кондукторській у м. Харкові придбана подружжями ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та вона є  об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і частки  є рівними.

                Тобто вказаними судовими рішеннями вже встановлені обставини, що квартира є  об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, що 1\2 частина належить ОСОБА_7 а друга 1\2 частина належить ОСОБА_8.

                 Доказів які б  достовірно  свідчили про те, що спірна квартира була придбана за рахунок продажу квартири, яка належала позивачам та відповідачам ,- позивачами суду  надано не було.

                А тому суд першої інстанції, посилаючись на те, що позивачі не надали доказів на підтвердження своїх позовних вимог про визнання права власності на частку цієї квартири, діяв без порушення норм матеріального і процесуального права.

                Інші доводи викладені в апеляційній скарзі є не суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

                Судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

              Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308,  313, 314, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

                                                                  УХВАЛИЛА:

                апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 – відхилити.

               Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2011 року залишити без змін.

               Ухвала апеляційного суду    набирає  законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена     в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  20 днів з дня набрання нею законної сили.

                 Головуючий:

                  Судді: