Справа №  2-1327/11

 2/541/161/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

  23.03.2012 року                                                                                          м. Маріуполь                                                                                              

                                       Приморський районний суд у складі:

                              головуючого судді –                    Лузана В.В.

                                        при секретарі –          Демененко М.М.,    

                            за участю представника позивача -    ОСОБА_1,

                                                      відповідача -               ОСОБА_2,

                                         представника відповідача -    ОСОБА_3,                                                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі цивільну справу за позовом Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт»(надалі –Порт…) до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди та судових витрат, -

                                                                              В С Т А Н О В И В:

     У липні 2011р. Порт… звернувся до суду з даним позовом до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої ним при виконанні трудових обов*язків на підставі п.2 ч.1 ст. 134 КЗпП України у розмірі 8394 гривень 50 копійок, а також судових витрат та одночасно просив поновити строк звернення до суду з цим позовом.

      В судовому засіданні представник Порту… - ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності, позов підтримала в повному обсязі та стверджувала, що відповідач з 04.01.1995р. перебуває у трудових відносинах та працює в Порту… водієм. Його обов*язок пов’язаний з перевезенням працівників порту на роботу до початку та після закінчення робочих змін по певному маршруту та виконанням інших завдань. Для відображення виконаної роботи відповідач заповнював подорожні листи, до яких не були внесені дані про виконання додаткових завдань, крім здійснення руху за вказаними маршрутами за графіком, які виконувались протягом робочого часу, внаслідок чого виникло завищення фактичних відстаней маршрутів відносно графіку без документального підтвердження виконання додаткових завдань за перевірений період. Вказані подорожні листи, які містять дані про обсяги пробігу автобусів, отримане та витрачене паливо є підставою для обліку транспортної роботи та списання використаного пального залежно від загального пробігу автобусу. З 05.08.2009р. по 21.08.2009р. Маріупольським ОКРВ КРУ в Донецькій області була проведена позапланова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Порту… за період з 01.07.2006р. по 01.05.2009р., у тому числі - обліку витрат та списання пального, яке використовувалося при роботі автобусів автогосподарства порту. За результатами ревізії було складено акт від 28.08.2009р., відповідно до якого ревізори дійшли висновку про необґрунтоване списання дизельного палива внаслідок завищення фактичних відстаней маршрутів з перевезення робочих порту на роботу та з роботи автобусами автогосподарства порту, без документального підтвердження виконання додаткових завдань, крім здійснення руху за вказаними маршрутами за графіками за період з 01.07.2006р. по 01.05.2009р. Загальна сума шкоди Порту… склала 409622 грн., на підставі чого Порту… пред*явлена вимога про відшкодування шкоди від 10.09.2009р. З цією позицією КРУ Порт… не був згоден, а тому оскаржив дану вимогу та висновки в судовому порядку, однак відповідними рішеннями адміністративних судів вимога КРУ від 10.09.2009р. в частині зобов’язання порту вжити заходи щодо відшкодування сум необґрунтовано списаного дизельного палива визнана законною та підлягає виконанню. Відповідно до розрахунків компетентної служби Порту…, зроблених на підставі акту КРУ, виходячи з загальної суми 409622 грн., вартість понаднормово витраченого відповідачем пального складає в період з липня 2006р. по грудень 2008р. включно 8394 гривень 50 копійок. В добровільному порядку, на підставі наказу начальника порту, який був доведений до відповідача, останній не вніс дану суму у касу підприємства, вимога КРУ не виконана, тому Порт… звернувся  до суду з зазначеним позовом за межами встановлених процесуальним та матеріальним законом строків. З урахуванням тривалості процедури судового спору з КРУ Данилова просила визнати поважним причину пропуску цього строку та поновити його, стягнувши з ОСОБА_2 суму спричиненої шкоди в повному обсязі та судові витрати на користь Порту...

       Відповідач позов не визнав та пояснив, що він дійсно працював водієм в Порту. Під час роботи, окрім руху за маршрутом згідно графіку, виконував усні розпорядження диспетчера відносно поїздок за іншими напрямками, які не вносив до подорожнього листа, зазначаючи відомості про роботу в черговому режимі. На зворотному боці подорожнього листа власноручно заповнював графік роботи, тобто рух за маршрутом, та на підставі цього листа отримував пальне, при цьому витрата палива відповідала пробігу автобуса по кілометражу. З боку адміністрації вимог про внесення до подорожнього листа всіх напрямків руху автобуса не пред*являлось, тому він відмовився добровільно відшкодовувати шкоду за наказом начальника порту та просив у задоволені позову відмовити, оскільки матеріальна відповідальність у повному розмірі виявленого КРУ необґрунтованого списання палива на нього не може бути накладена.

       Представник відповідача –адвокат ОСОБА_3 позов не визнав та стверджував, що ОСОБА_2, як водій, не може нести повну матеріальну відповідальність перед підприємством. За витрату палива, яке отримано на підставі подорожнього листа, який видавався водію на кожний робочий день на відповідача також не може бути накладена повна матеріальна відповідальність за перевитрату палива, т.я. воно було списано відповідно до кілометражу, який пройшов автобус. Крім того, адміністрацією пропущений строк 1 рік для звернення з позовом до суду в порядку, встановленому КЗпП України, який слід рахувати з 28.08.2009р., а позивач звернувся до суду лише в липні 2011р., тобто за межами річного строку, передбаченому ст.. 243 КЗпП України. Тому в задоволенні позову просив відмовити.  

    Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що  позов Порту… є необґрунтованим та задоволенню не підлягає на підставі наступних правових норм та встановлених судом фактичних обставин справи.

      Підстави, умови, порядок, межі та розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації встановлені Главою IX КЗпП України.

   Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

      Відповідно до ст.132 КЗпП України за шкоду заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна шкода понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

      Згідно п.2 ч.1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадку, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Тобто, працівник відповідає тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника і між його діями та настанням шкоди є безпосередній причинний зв'язок.

      За змістом ч.2 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»від 29 грудня 1992 року (надалі –Постанова…), суд у кожному випадку, що стосується такої шкоди, зобов*язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного та об*активного з*ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 1353, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема з*ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов*язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Крім того, за змістом п.4 Постанови… під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

   Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що Маріупольським ОКРВ КРУ в Донецькій області була проведена позапланова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Маріупольського порту за період з 01 липня 2006 року по 01 травня 2009 року. Зокрема ревізія стосувалася обліку витрат та списання пального, яке використовувалося при роботі автобусів автогосподарства порту.

    За результатами ревізії був складений акт № 05-931/075 від 28 серпня 2009 року, відповідно якого ревізори дійшли висновку про необґрунтоване списання дизельного палива внаслідок завищення фактичних відстаней маршрутів з перевезення робочих порту на роботу та з роботи автобусами автогосподарства порту, без документального підтвердження виконання додаткових завдань, крім здійснення руху за вказаними маршрутами за графіками за вказаний період на суму 409622 грн., що є порушеним п.1, 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»затвердженого наказом Мінфіну України № 318 від 31 грудня 1999 року.

    Відповідно до акту ревізії КРУ була пред'явлена вимога про усунення порушень № 25-34/2419 від 10 вересня 2009 року, якою позивача було зобов'язано вжити заходи відшкодування сум необґрунтовано списаного дизельного палива шляхом внесення винними особами коштів до каси або перерахування коштів на рахунки підприємства.

   Постановами Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2010 (справа № 2а-26084/10/0570), Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 ли 2010 року (справа № 2а-182775/09/0570), та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року (справа № 2а-26084/10/0570) вимога КРУ № 25-01-34/2419 вії вересня 2009 року в частині зобов'язання порту вжити заходів щодо відшкодування сум необґрунтовано списаного дизельного палива визнана законною та підлягає виконанню.

      На виконання судових рішень, начальником Порту… видано наказ № 182 від 05 квітня 2011 року, згідно з яким проведено коригування бухгалтерського обліку на суму вартості списаного пального, встановлену перевіряючими під час проведення ревізії порту. Працюючим водіям, у тому числі і ОСОБА_2, який з 1995 року перебуває з позивачем у трудових відносинах та працює водієм, було запропоновано на підставі ст.ст. 130, 134, 136 КЗпП України у добровільному порядку відшкодувати вартість дизельного пального в розмірі 8394 гривень 50 копійок.   Останній відмовився виконати цей наказ на тій підставі, що не повинен нести матеріальну відповідальність за перевитрату пального, яке отримано для заправки автобуса на підставі подорожнього листа.

   Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»подорожній лист це документ установленого зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу. Згідно п. 1.3 ОСОБА_4 про порядок застосування подорожнього листа… та обліку транспортної роботи, затвердженої Наказом Державного комітету статистики Україні № 74 від 17 лютого 1998 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 березня 1 року за № 149/2589, подорожний лист... автомобіля є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг… автомобілів, а також для розрахунків між перевізником і замовником на надання транспортних послуг.

   ОСОБА_4 визначено порядок заповнення та видачі подорожнього листа. Зокрема, рядку «Автомобіль прийняв»водій своїм підписом засвідчує прийняття автомобіля технічно справним і одержання завдання; в рядку «Автомобіль здав»водій підписом стверджує здачу автомобіля механіку в технічно справному (несправному) стані. Що ж стосується рядків 8-10 розділу ІІІ «Рух пального», на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, то в них заправник (або інша відповідальна особа перевізника) записує марку, код, залишки і кількості виданого пального та стверджує ці дані підписом.

    На підставі аналізу норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подорожній лист, який є первинним документом про облік автомобільних перевезень і всебічно характеризує роботу автомобіля та водія до повернення на підприємство, не можна віднести до документів, які передбачені   п.2 ч.1 ст. 134 КЗпП України, як такі, у відповідності до яких можлива повна матеріальна відповідальність працівника, що виключає можливість покладення на працівника повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну ним при виконанні трудових обов'язків.

    ОСОБА_4 по охороні праці № 7.1 для водії автотранспортних засобів, затвердженої наказом начальника ДП «Маріупольський морський торгівельний порт»за № 258 від 25 травня 2007р., розробленої відповідно до «Правил охорони праці на автомобільному транспорті», водій виконує роботи, пов'язані безпосередньо з керуванням транспортного засобу, перевезення людей та вантажів,   бере   на   себе   відповідальність   за  забезпечення   схоронності   ввіреного йому транспортного засобу і вантажів, а також інших матеріальних цінностей.

   Натомість, на наявність будь-яких інших разових документів, за якими відповідачем отримано під звіт пальне, позивач, а ні в позовній заяві, а ні під час судового розгляду не посилався і таких документів не надав.

    Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог на підставі доказів наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

   Згідно вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

   Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог про те, що відповідач має нести повну матеріальну відповідальність на підставі п.2 ч.1 ст. 134 КЗпП України та доказів розміру прямої дійсної шкоди, заподіяної саме відповідачем ОСОБА_2, а формальне посилання на додаток до Акту ревізії КРУ таким не є, оскільки з нього не вбачається яка саме відстань маршрутів була покладена в його основу. Адже при проведенні перевірки було встановлено, що фактична відстань маршрутів відмінна від тих самих маршрутів, затверджених портом паспортами на 2001 та 2009 роки, на підставі яких працював відповідач і звітував за виконану роботу.

  З огляду на наведене в діях відповідача порушення трудових обов*язків при виконанні роботи по перевезенню робочих порту та іншим завданням за той період, який зазначений в акті КРУ не встановлено, а посилання позивача на відхилення відповідача від встановлених маршрутів неспроможні, оскільки ніякими доказами не підтверджені.

   Що ж стосується посилання на наявність судових рішень адміністративних судів, які набрали законної сили, то питання визначення розміру прямої дійсної шкоди, заподіяної відповідачем, не були предметом розгляду цих судів і не встановлювали протиправності його дій та його вини в завданні матеріальних збитків.

   Позивачем не надано доказів про винне порушення працівником обов*язків за трудовим договором і наявність причинного зв*язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, актів і доповідних записок службових осіб, матеріалів службових перевірок, наказів за результатами перевірок даного випадку та інших доказів, які мають значення для визначення виду матеріальної відповідальності і розміру сум, що підлягають стягненню.

   За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача є недоведеними і підстав для задоволення позову підприємства та покладання на відповідача повної матеріальної відповідальності не має, також як для задоволення позову в частині відшкодування судових витрат.

   Оскільки позов визнається необґрунтованим, то питання поважності причин пропуску строку позовної давності судом не обговорюється, т.я. в такому випадку необхідність в його поновленні відсутня.

    Керуючись ст.ст. 15, 60, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.. 130, 132, 134п.2 КЗпП України, суд –

ВИРІШИВ:

   В задоволенні позову Державного підприємства «Маріупольський морський торгівельний порт»до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 8394 грн. 50 коп. та судових витрат у вигляді судового збору в сумі 83 грн. 95 коп. та витрат на ІТЗ в сумі 120 грн. - відмовити.

     На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі протягом 10 днів з дня його проголошення.

                   Суддя:                                                                                          Лузан   В.  В.