АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 червня 2011р. м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Черевко П.М.
Суворова В.О.
при секретарі: Ксендзюк І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2010р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,-
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2010р. ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 3 грудня 2009р. між сторонами був укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1. Факт отримання грошей підтверджено розпискою, сторони домовилися до усіх істотних умов договору, проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення цього договору. Посилаючись на вказані обставини просить позов задовольнити.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2010р. позов задоволено, визнано договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 якій в цілому складається з: літ. «А» - житловий будинок загальною площею 84,1кв.м. житловою площею 57,3кв.м.; літ. «Б» - літня кухня; літ «б1» - підвал; літ. «б2» - веранда; літ. «В» - сарай; літ. «Г» - вбиральня; №1 – огорожа; №2 – хвіртка; №3 – ворота; №4 – замощення, укладений 3 грудня 2009р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – дійсним.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 якій в цілому складається з: літ. «А» - житловий будинок загальною площею 84,1кв.м. житловою площею 57,3кв.м.; літ. «Б» - літня кухня; літ «б1» - підвал; літ. «б2» - веранда; літ. «В» - сарай; літ. «Г» - вбиральня; №1 – огорожа; №2 – хвіртка; №3 – ворота; №4 – замощення, укладений 3 грудня 2009р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – дійсним
ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного рішення, посилаючись на те, що строк пропущений з поважних причин.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2011р. заяву задоволено, поновлений строк на подачу апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення скарги, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 3 грудня 2009р. (а.с.4,5) між сторонами був укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1. Факт отримання грошей підтверджено розпискою (а.с.6), та сторони домовилися усіх істотних умов договору, проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення цього договору.
Проте з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Відповідно до ст.213ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.309ЦПК України, рішення суду скасовує, ухвалює по справі нове рішення, з наступних підстав.
Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на підставі договору дарування жилого будинку від 14 травня 2003р. (а.с.9об.) ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок АДРЕСА_1 Державна реєстрація вказаного договору відбулася тільки 29 червня 2010р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.10).
Таким чином, тільки 29 червня 2010р., після державної реєстрації угоди, ОСОБА_2 набула права власності на нерухоме майно.
Проте, не дивлячись на ці обставини, позивач надав договір купівлі-продажу від 3 грудня 2009р. та розписку (а.с.6), якою підтверджується факт продажу спірного нерухомого майна та отримання грошей за договором.
За правилами ст.328ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно ч.2 ст.220ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Як вбачається з матеріалів справи, вимоги вищезазначеної статті не виконані, оскільки ОСОБА_2 не набула права власності остаточно, не передала фактично нерухоме майно покупцеві.
Крім того, позивач не надав суду докази, які б підтвердили факт ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, оскільки даний договір підлягав нотаріальному посвідченню, що не зроблено у випадку щодо договору від 3 грудня 2009р.
Відповідно до вимог ст.ст.218,220ЦК України, недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину робить такий правочин нікчемним, якщо він відповідного до чинного законодавства підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.
Таким чином, норма частини 2 статті 220ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.210 та статті 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, а тому вони не є неукладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
На вказані обставини вказується і в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про те, що укладений 3 грудня 2009р. договір про продаж нерухомого майна є дійсним.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду не можливо вважати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про відмову у позові.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.309,316,319 ЦПК України, судова колегія,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2010р. – скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: В.О. Суворов
П.М. Черевко