АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 липня 2011р. м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Суворов В.О.
Артеменко І.А.
при секретарі: Ксендзюк І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м.Одеси від 5 квітня 2011р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Одеської міської ради, Управління Держкомзему у місті Одеса, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру »в особі Одеської регіональної філії ,про припинення права власності , визнання рішення про передачу у власність земельної ділянки частково недійсним,визнання недійсним державного акту про права власності на земельну ділянку ,-
В С Т А Н О В И Л А :
У липня 2010р. ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_4, Одеської міської ради, Управління Держкомзему у місті Одеса, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру »в особі Одеської регіональної філії, про припинення права власності, визнання рішення про передачу у власність земельної ділянки частково недійсним,визнання недійсним державного акту про права власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що вони є власниками 7/50 (кожен) частин домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 02.02.2000р., розташованого на земельній ділянці 683,23 кв.м. Згідно технічного паспорту від 03.07.1998р., на частині їхньої земельної ділянки раніше був розташований сарай під літерою «Щ», який рішенням Київського виконкому № 484 від 03.06.1988р. був збережений з правом користування без права відчуження та без права відшкодування витрат при зносі цієї будівлі за ОСОБА_5, племінник та спадкоємець якої ОСОБА_6 подарував позивачам належну йому на праві власності частину домоволодіння. Одразу ж після набуття права власності 7/50 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 позивачі у 2000р. розпочали реконструкцію придбаного будинку та погодили розміри і розташування реконструйованої будови з усіма сусідами. При підготовці необхідного пакету документів до Управління земельних ресурсів з метою приватизації своєї земельної ділянки, наприкінці 2009р. виявилося, що відповідач ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на свою земельну ділянку серії ЯБ № 295954 від 04.05.2006р. з порушенням спільних меж та розмірів земельної ділянки. Так, у державному акті площа її ділянки складає 632 кв. м., що на 10м перевищує площу ділянки, вказану в підписаному нею порядку користування, та більш того, вона приватизувала ще і частину земельної ділянки, якою користувалися і користуються позивачі, де раніше був розташований сарай під літерою «Щ», на місці якого на даний час знаходиться частина реконструйованого будинку позивачів. Позивачі протягом кількох місяців неодноразово звертались до відповідачки ОСОБА_4 з проханням вирішити дану проблему, оскільки у зв’язку з цим вони не мають можливості здати своє домоволодіння у експлуатацію і приватизувати земельну ділянку, проте відповідачка не реагує на їх прохання. Посилаючись на вказані обставини просить позов задовольнити.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 5 квітня 2011р. позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Одеської міської ради, Управління Держкомзему у місті Одеса, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі Одеської регіональної філії, про припинення права власності, визнання рішення про передачу у власність земельної ділянки частково недійсним,визнання недійсним державного акту про права власності на земельну ділянку - задоволено частково.
Визнано недійсним рішення Одеської міської ради від 04.06.2011р. № 2543-ХХІІІ в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 632 кв. м. для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, серії № 295954 від 04.05.2006р.площею 632 кв.м., виданого на ім’я ОСОБА_4 на підставі рішення Одеської міської ради від 04.06.2001р. №2543-ХХІІІ для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію.
В решті позову – відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким закрити провадження в частині визнання рішення Одеської міської ради про передачу у власність земельної ділянки частково недійсним, в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити в позовному обсязі, посилаючись на порушення норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі договору дарування частини будинку від 2 лютого 2000р. (т.1 а.с.15) ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали в дар в рівних частках кожний 7\50 частин будинку АДРЕСА_1 що розміщений не земельній ділянці площею 683,23га, з залишком земельної ділянки площею 24,73кв.м., який залишався у сумісному володінні співвласників будинку. Суміжним користувачем спірної земельної ділянки є ОСОБА_4 та ОСОБА_7 Згідно погодження від 31 січня 2000р. про порядок користування та розпорядження земельними ділянками між співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 визначений певний порядок користування земельною ділянкою. За вказаною угодою в користуванні ОСОБА_8 перебуває земельна ділянка площею 671,75кв.м., в користуванні ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка площею 622,63кв.м., у користуванні ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 683,63кв.м., земельна ділянка площею 24,73кв.м. знаходиться у сумісному користуванні ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_2 (а.с.16).
Маючи намір отримати земельну ділянку у власність, ОСОБА_4 звернулась із заявою до Одеської міської ради про передачу їй земельної ділянки, підготувала проект землевідведення. Рішенням Одеської міської ради №2543-ХХІІІ від 4 липня 2001р. (т.1 а.с.83) ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,632га, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. На підставі рішення міської ради, 4 травня 2006р. ОСОБА_4 виданий державний акт про право власності на спірну земельну ділянку (т.1 а.с.24).
Виходячи з того, що до передачі у власність спірної земельної ділянку співвласниками будівель досягнуто угодо щодо порядку користування земельної ділянки, суд вважав необхідним визнати недійсним рішення Одеської міської ради №2543-ХХІІІ від 4 липня 2001р. та державний акт на право власності на цю ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_4
Проте з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Відповідно до ст.213ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.309ЦПК України, рішення суду скасовує, ухвалює по справі нове рішення, з наступних підстав.
Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що на підставі договору дарування частини будинку від 2 лютого 2000р. (т.1 а.с.15) ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали в дар в рівних частках кожний 7\50 частин будинку АДРЕСА_1 що розміщений на земельній ділянці площею 683,23га, з залишком земельної ділянки площею 24,73кв.м., який залишався у сумісному володінні співвласників будинку. Суміжним користувачем спірної земельної ділянки є ОСОБА_4 та ОСОБА_7
Маючи намір врегулювати усі земельні спори, співвласники будинку та користувачі земельної ділянки 31 січня 2000р. погодили певний порядок користування та розпорядження земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 та визначили певний порядок користування земельною ділянкою. Відповідно до угоди в користуванні ОСОБА_8 перебуває земельна ділянка площею 671,75кв.м., в користуванні ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка площею 622,63кв.м., в користуванні ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 683,63кв.м., земельна ділянка площею 24,73кв.м. знаходиться у сумісному користуванні ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_2 (а.с.16).
Таким чином, співвласниками житлового будинку та користувачами спірної земельної ділянки був визначений певний порядок користування земельною ділянкою.
Проте, не дивлячись на ці обставини, ОСОБА_4 звернулась із заявою до Одеської міської ради про передачу земельної ділянки у власність, підготувала проект відводу земельної ділянки, не повідомила міську раду про укладену угоду щодо певного порядку користування ділянкою, та на підставі рішення Одеської міської ради №2543-ХХІІІ від 4 липня 2001р. і державного акту від 4 травня 2006р. отримала у власність земельну ділянку площею 0,0632га
Будучи не згодними з вказаними рішенням щодо розміру земельної ділянки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом, в якому просять визнати недійсним рішення Одеської міської ради №2543-ХХІІІ від 4 липня 2001р. та державний акт виданий на ім’я ОСОБА_4
Вирішуючи спір судова колегія виходить з наступного.
Оскільки в позовних вимогах спір йдеться про право власності на земельну ділянку, зазначені вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного процесуального законодавства України.
За правилами ст..42 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990р. №561-ХІІ, (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовуються і розпоряджуються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на прав спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об’єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов’язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.
Як вбачається з доданої до матеріалів справи угоди, співвласники будинку та користувачі земельної ділянки 31 січня 2000р. погодили певний порядок користування та розпорядження земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 та визначили певний порядок користування земельною ділянкою. Відповідно до угоди в користуванні ОСОБА_8 перебуває земельна ділянка площею 671,75кв.м., в користуванні ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка площею 622,63кв.м., в користуванні ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 683,63кв.м., земельна ділянка площею 24,73кв.м. знаходиться у сумісному користуванні ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_2 (а.с.16).
Незважаючи на те, що між співвласниками будинку погоджений певний порядок користування земельною ділянкою, Одеська міська рада, в порушення визначеного порядку, 4 липня 2001р. прийняла рішення №2543-ХХІІІ про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0632га. по вул.Неделіна, 73-А в м.Одесі. 4 травня 2006р. (т.1 а.с.24) ОСОБА_4 виданий державний1 акт про право власності на спірну земельну ділянку.
Оскільки рішення міської ради прийнято з порушенням земельного законодавства, а державний акт виданий на підставі зазначеного рішення, судова колегія вважає, що таке рішення не можливо вважати законним та обґрунтованим.
За таких обставин, суд першої інстанції вважав необхідним визнати недійсним рішення Одеської міської ради №2543-ХХІІІ від 4 липня 2001р. та держаний акт виданий 4 травня 2006р. про право власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку.
Однак, судова колегія не погоджується з терміном «недійсний» та визнання цих рішень недійсними щодо всієї земельної ділянці.
Дослідивши матеріали справи, додані докази, судова колегія вважає, що права позивачів порушенні тільки щодо розміру земельної ділянки площею 10кв.м., визначеною угодою під літ.Н (на схемі Угоди). А тому вирішуючи питання щодо рішення міської ради та державного акту, вказані правові акти підлягають визнанню незаконними тільки в цій частині.
Судова колегія зазначає, що термін «недійсний» застосовується в цивільному законодавстві тільки при: визнанні прав інтелектуальної власності недійсними (ст.ст.469,476,499ЦК України); недійсності заборони відступлення права грошової вимоги (статті 1080); визнання свідоцтва про право на спадщину (статті 1301); недійсності права вимоги (стаття 197, стаття 519); недійсності зобов’язання (статті 198,548,565); недійсності акта (статті 882); недійсності чека (стаття 1102).
А тому неможливим є застосування терміну недійсності до нормативно-правових актів, оскільки тут мова може йти про нечинність або неправомірність (незаконність, протиправність), а також до документів, які оформлюють, підтверджують право, оскільки право не може бути недійсним – воно може існувати або ні.
Відповідно не можна визнавати за правилами недійсності правочинів документі, які за своїм змістом не є правочинами. До таких документів слід відносити: рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану.; протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об’єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт прийому-передачі, товарний чек).
За таких обставин судова колегія вважає, що рішення суду не можливо вважати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення по суті спору.
Задовольняючи частково позовні вимоги, судова колегія виходить з того, що за правилами Земельного законодавства 1992р. (який діяв на той час) співвласники житлового будинку АДРЕСА_1 уклали угоду про порядок користування земельною ділянкою, а тому при вирішенні питання щодо передачі у власність ОСОБА_4 відповідного розміру земельної ділянки міська рада повинна була узяти до уваги цю угоди. Оскільки своїм рішенням Одеська міська рада порушила права позивачів щодо земельної ділянки якою вони користуються, судова колегія вважає необхідним визнати нечинним рішення тільки в частині земельної ділянки розміром 10кв.м. (літ.Н на схемі). В цій частині підлягає визнанню нечинним і державний акт.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст.309,316,319ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 5 квітня 2011р. скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Одеської міської ради, Управління Держкомзему у місті Одеса, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру »в особі Одеської регіональної філії ,про припинення права власності , визнання рішення про передачу у власність земельної ділянки частково недійсним,визнання недійсним державного акту про права власності на земельну ділянку – задовольнити частково.
Визнати нечинним рішення Одеської міської ради №2543-ХХІІІ від 4 липня 2001р. в частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки розміром 10кв.м. (під літ.Н) для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.
Визнати нечиннм державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯБ №295954 від 4 травня 2006р. в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 10кв.м. (під літ.Н) для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.
В решті позовних вимогах – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справа протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.А. Артеменко
В.О. Суворов