РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі :
головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Кварталової А.М., Цюри Т.В.
при секретарі - Литвинюк А.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 28 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Одеської міської ради, третя особа Одеське міське управління земельних ресурсів про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання недійсним державного акту про право власності на землю, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою,
в с т а н о в и л а:
Позивачка ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_1, Одеської міської ради про визнання недійсним державного акту про право власності на землю та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. У позовній заяві посилалася на те, що їй на праві приватної власності належить 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 563 кв.м., а ОСОБА_1 є власником іншої 21/50 його частини. Відповідачка шляхом приватизації земельної ділянки в розмірі, що перевищує її частку в будинку, і зведенням нової огорожі перешкоджає їй в користуванні земельною ділянкою, тому вона вимушена звернутися до суду. Приватизація земельної ділянки здійснена із порушенням норм права, оскільки між ними існував спір щодо її меж, проте приватизація відбулася на зважаючи на це та без згоди ОСОБА_2 Просила встановити порядок користування земельною ділянкою відповідно до часток у праві власності на будинок з врахуванням варіанту згідно до висновку експертизи від 24 січня 2001 року.
Із зустрічним позовом до ОСОБА_2 звернулася ОСОБА_1 та просила встановити порядок користування земельними ділянками відповідно тому, що склався фактично з 1966 року, у відповідності до нього вона правомірно встановила кам’яну огорожу, приватизувала земельну ділянку, тому просила відмовити в задовленні зустрічного позову.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 28 квітня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволений, визнано недійсним рішення Одеської міської ради від 2 червня 2000 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0311 га під АДРЕСА_1, визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю, виданий Одеською міською радою 1 серпня 2000 року, скасовано запис про державну реєстрацію державного акту на право приватної власності на зазначену земельну ділянку, зобов’язано ОСОБА_1 знести встановлену огорожу, визначено порядок користування земельною ділянкою з врахуванням часток у будинку та відповідно до висновку судово-будівельної експертизи від 24 січня 2001 року, за якою ОСОБА_2 визначено у володіння земельну ділянку, розміром 326,5 кв.м., ОСОБА_1 розміром 236,5 кв.м. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення її вимог та відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції – скасуванню на підставі пп.1,4ч.1ст.309 ЦПК України із ухваленням нового по суті справи, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов про визначення порядку користування земельною ділянкою та визнання недійсними рішення Одеської міської ради, Державного акту на право приватної власності на землю, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, оскільки не застосував положення закону, які підлягали застосуванню, допустив порушення норм процесуального права, оскільки неповно з’ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи та вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі у відповідному статусі. Так, позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, однак суб’єкт відповідальності Одеське міське управління земельних ресурсів, правомірність дій якого оскаржується, залучений до участі у справі у якості третьої особи, а не відповідача, чим порушено його права.
Судом встановлено, що сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_2 належить 29/50 частин будинку, а ОСОБА_1 – 21/50 його частина.
Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», викладеними у п.21 Постанови, суд бере до уваги угоду про порядок користування ділянкою між співвласниками будинку при вирішенні спорів як між ними, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на житловий будинок і для яких зазначена угода також є обов’язковою.
З матеріалів справи видно, що первісними власниками будинку АДРЕСА_1 були ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які після розірвання шлюбу розділили його в натурі на підставі рішення народного суду Іллічівського району м.Одеси від 28.09.1964 року, з того часу склався певний порядок користування земельною ділянкою.
На підставі рішення виконкому Малиновської райради народних депутатів був здійснений перерахунок часток, частки співвласників склали 29/50 та 21/50 частин будинку.
В подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом 02.06.1997 року належна ОСОБА_3 частина будинку перейшла у спадщину ОСОБА_5, а 4.09.1997 року ОСОБА_5 подарував її ОСОБА_2 (а.с.9-11).
На підставі договору купівлі – продажу належна ОСОБА_4 21/50 частина житлового будинку з 1990 року належить ОСОБА_1 (а.с.174-175).
З висновку експертизи від 16.08.2001 року вбачається, що первісно огорожа на спірній земельній ділянці була встановлена в 1966 році після розділу будинку між подружжям ОСОБА_4, наявність його підтверджена матеріалами інвентаризаційної справи (а.с.46-53 т.1) і зазначена обставина жодним доказом не спростована.
Згідно висновку експертизи станом на 10.09.1988, 20.12.1989 18.12.1998 місце розташування огорожі не змінювалося та на період укладання угод договору купівлі – продажу ОСОБА_1 03.02.1990 року та договору дарування ОСОБА_2 межа розділу залишалася саме такою як в 1966 році. У теперішній час експертом встановлено, що нова кам’яна огорожа практично проходить так само як і та, що існувала раніше, в користуванні ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 317 кв.м., у користуванні ОСОБА_1 – площею 311 кв.м.
Суд першої інстанції, відхиляючи можливість використання висновку експертизи від 16.08.2001 року, не прийняв до уваги, що висновок експертизи не може спростовуватися поясненнями сторін, фотознімками без чіткого визначення дати їх складання, та не зазначив, яким самим технічним планам він суперечить, і яким чином виявлена ця суперечність.
Так, в обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на наявність відстані від споруди, зазначеної на плані під літ.»Ж», від огорожі, що існувала раніше.
Проте такі обставини як відстань огорожі від споруди можуть бути доведені лише шляхом відповідного експертного дослідження, клопотання про його проведення не заявлялось, розрахувати власними силами факт зменшення чи збільшення відстані, або її розмір не можливо. При цьому в експертному висновку не йдеться про те, що відстані між спорудами та огорожею не існує (а.с.49 т.1), візуально її наявність вбачається із Додатку №1 (а.с.50 т.1) до зазначеного висновку від 16.08.2001 року, що спростовує доводи про його невідповідність фактичним обставинам в цій частині.
З фотофіксації дерев’яної огорожі на спірній земельній ділянці (а.с.192т.1), встановити час фотозйомки достовірно неможливо. Висновку експертизи з приводу того, чи була дерев’яна огорожа на фотографії саме той, яка була встановлена в 1966 році, не існує, оскільки обидві експертизи виходили із матеріалів інвентарної справи та наявності кам’яної огорожі на момент проведення дослідження. Доводи про візуально вбачаєму більшу відстань від споруди порівняно із відстанню із кам’яною огорожею у теперішній час не може бути підставою для спростування того, що визначено експертом.
Обґрунтовуючи рішення суду висновком експертизи від 24.01.2001 року, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при її проведенні експертом не досліджувалось питання щодо наявності порядку користування земельною ділянкою, що склався між попередніми власниками, тоді як з’ясування цієї обставини має суттєве значення для вирішення справи. Крім того, висновок про місце розташування первісної огорожі носить характер припущення (а.с.19 т.1), та за основу для визначення правильності місця розташування існуючої огорожі обраний час придбання будинку ОСОБА_2, яка є наступним власником, тоді як правове значення має первісний порядок, який склався між попередніми власниками. За таких обставин погодитися із висновком суду про можливість використання вказаного висновку у якості єдиного та безумовного доказу неможливо.
Таким чином, між попередніми власниками будинку склався фактичний порядок користування земельною ділянкою, який є обов’язковим для наступних його співвласників.
Доводи про те, що протягом тривалого часу ОСОБА_2 сплачувала податок на землю, виходячи з площі ділянки відповідно до частки в праві власності на будинок, не спростовують того, що угода між співвласниками будинку склалася раніше придбання нею частини будинку, тому факт оплати на обставини справи не впливає.
З огляду на зазначене, позов ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою пропорційно до часток у праві власності на будинок задоволенню не підлягає.
Рішенням Одеської міської ради ОСОБА_1 2.06.2000 року передано у власність земельну ділянку площею 0,0311 га та 01.08.2000 року Одеським міським управлінням земельних ресурсів видано на неї Державний акт на право приватної власності на землю.
З матеріалів приватизаційної справи (а.с.53-103) видно, що згоди ОСОБА_2 при здійсненні приватизації не запитувалось.
В той же час, відповідно до Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України від 26.02.1993 року №7, діючого на час виникнення правовідносин, згоди суміжного землекористувача як обов’язкової умови приватизації не передбачалось, та відповідно до п.5 навіть за наявності розбіжностей в даних про розмір земельних ділянок з фактичними розмірами, остаточний розмір визначався Радою народних депутатів.
З врахуванням того, що ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку в межах та у відповідності до фактичного порядку і розміру ділянки, що склався між попередніми власниками будинку, що відповідає вимогам закону, і судом не вбачається підстав для визначення іншого порядку користування земельною ділянкою, то підстав вважати його таким, що порушує права ОСОБА_2, не можна.
З огляду на це, рішення про передачу ділянку и у власність і акт про право власності на землю не підлягають визнанню недійсними з формальних міркувань, тим більш, що вимоги при передачі земельної ділянки у власність дотримані (а.с.53-103).
Доводи про те, що під час приватизації ділянки між сторонами існував спір з приводу її меж, спростовуються матеріалами справи, оскільки до суду ОСОБА_2 звернулася в листопаді 2000 року, тоді як земельну ділянку у власність ОСОБА_1 передано в червні 2000 року і, як свідчать матеріали приватизаційної справи (а.с.54,55), уповноваженими особами здійснювалося обстеження земельної ділянки щодо її меж.
Відповідно до ст.60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Виходячи з наданих доказів підстав для задоволення позову ОСОБА_2 не вбачається, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Не підлягає задоволенню позов ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою, оскільки на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку вона є її власником, відповідними органами здійснено винос меж в натурі, на межі встановлено огорожу, відтак нею обраний не вірний спосіб захисту прав, тому в задоволенні її позову також слід відмовити.
Керуючись ст.ст.304,п.2ч.1ст.307,309,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 28 квітня 2011 року скасувати, ухвалити нове.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Одеської міської ради про визнання рішення Одеської міської ради від 20.06.2000 року, визнання Державного акту про право власності на землю недійсними, про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовити.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: