АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/3923/12

Справа №  2-1004/11                                                                                Головуючий у 1 й інстанції - Погребняк Т.Ю.

      Доповідач  -  Рудь В.В.   

Категорія  56                                                                                                   

У Х В А Л А

                                                 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    05 квітня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду   Дніпропетровської області в складі:       

             Головуючого судді:       Рудь В.В.

             суддів:                             Куценко Т.Р., Повєткіна В.В.

                   при секретарі:           Бондаренко В.В.

   Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 05 грудня 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності за набувальною давністю, -

В с т а н о в и л а :

   У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4, третя особа Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності за набувальною давністю(а.с.5-7).

   Позивач зазначав, що до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, який зареєстровано  29.12.1995 року, у вересні 1995 року придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 55,8кв.м.

   У червні 1998 року, з метою запобігання сварок з батьками та відповідачкою через його знаходження в місцях позбавлення волі за вироком суду, та за наполяганням останньої і за домовленістю з сестрою, вказану квартиру переоформив на відповідачку за договором купівлі-продажу, який нотаріально посвідчено.  

   Після оформлення договору ОСОБА_4 залишалась проживати та бути прописаною за адресою: АДРЕСА_2.

   Після повернення з місць відбування покарання прописався та став проживати за адресою спірної квартири.

   21 травня 2002 року зареєстровано розірвання шлюбу між ним та відповідачкою, місцезнаходження якою в цей час невідомо.

   Посилаючись на те, що з початку 2001 року відкрито, безперервно володіє вказаною квартирою, сплачує комунальні послуги, позивач просив на підставі ст.ст.328,344 ЦК України визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_4 в порядку набувальної давності; зобов’язати ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації»зареєструвати право власності на вказану квартиру за ним, ОСОБА_3

   Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 05 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.                 

   В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на помилковість висновків суду щодо відмови в задоволення позову та що суд не врахував показань свідків, як підтвердили факт проживання ОСОБА_3 за адресою спірної квартири(а.с.63-64).  

   Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню  з таких підстав.

   Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

   Відповідно до ч.1ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб.

   Згідго ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.  

   Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

   Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

   Згідно ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухоими майном –протягом п’яти років, набуває право власності на це майно(набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

   По справі встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 19 червня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №1395, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_4, яку вона придбала у продавця ОСОБА_5(а.с.8).

   Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу від 21 травня 2002 року зроблено запис №168, свідоцтво про розірвання шлюбу ОСОБА_4 отримала 28.01.2003 року(а.с.29).

    Перевіряючи доводи та заперечення сторін щодо заявлених вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, суд встановив, що ОСОБА_4 не відмовлялася від права власності на квартиру АДРЕСА_4, 14.01.2010 року вона уклала з ВАТ «Дніпропетровськгаз»договір №392510 про надання послуг з газопостачання за адресою вказаної квартири(а.с.30), у 2011 році сплачувала відповідні суми за житлово-комунальні послуги(а.с.31-34). При цьому суд обгрунтовано зазначив, що факт відсутності реєстрації ОСОБА_4 в спірній квартирі, власником якої вона є, не може бути підставою для набуття права власності на останню іншою особою, а саме ОСОБА_3  

   Як видно із справи, доказів в підтвердження доводів про набуття права власності на квартиру АДРЕСА_4 за набувальною давністю ОСОБА_3 не надав, а тому суд, з урахуванням встановлених обставин та зазначених вимог закону, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для захисту права ОСОБА_3 та про безпідставність заявлених вимог.

   Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відмови в задоволення позову безпідставні.  

   Посилання в скарзі на те, що суд не врахував показань свідків, як підтвердили факт проживання ОСОБА_3 за адресою спірної квартири, не можуть бути взяті до уваги, оскільки та обставина, що ОСОБА_3 проживає в квартирі та значиться зареєстрованим за адресою останньої(а.с.15), не є підставою для визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_4 за набувальною давністю в розумінні ст.ст.328,344 ЦК України.

   Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та діючому законодавству, що регулює зазначені правовідносини, доказам у справі суд дав оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, підстав для скасування судового рішення не встановлено.

   Керуючись ст.ст.303,307,308,315 ЦПК України колегія суддів, -

                   У Х В А Л И Л А:

   Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, відхилити.

   Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 05 грудня 2011 року залишити без змін.

   Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

                Головуючий-

                Судді-