КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2012                                                                                           № 48/665

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Сухового В.Г.

суддів:            Агрикової О.В.

          Чорногуза  М.Г

при секретарі судового засідання:           Марвано А.Т.,

розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2011р. у справі №48/665

(суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка лізинг»

до Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення заборгованості, неустойки, інфляційних витрат та 3 % річних

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про стягнення 61 667,87 грн. основного боргу, 1 720,76 грн. неустойки, інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 1 317,19 грн. та 332,68 грн. 3% річних за неналежне виконання зобов‘язань за договором фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.2011 р. у справі № 48/665 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фірми “Т.М.М.” Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” заборгованість у розмірі 45 475, 06 грн., пені у розмірі 1 720, 76 грн., 3% річних у розмірі 332, 68 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 1 306, 46 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2011 р. у справі № 48/665 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що він не погоджується з прийнятим рішенням, вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуальних вимог відносно повноти, всебічності та об’єктивності розгляду справи. Зокрема, скаржник зазначає про те, що деякі умови договору, укладеного між сторонами (договір фінансового лізингу), є нечинними, оскільки суперечать законодавству в частині визначеного у договорі порядку розрахунків в іноземній валюті, а також, оскільки в договорі не визначено ціну, скаржник посилається, що цей договір суперечить нормам Конституції України, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а відтак, на думку скаржника, у відповідача відсутні будь-які зобов’язання щодо сплати лізингових платежів. Також відповідач посилається на те, що предмет спору не відповідає обставинам справи, розрахунки, здійснені позивачем та судом, неправильні, судом порушено ст.43 ГПК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість доводів відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та просить в її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.04.2012р.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв’язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2007 р. між ТОВ “Ласка Лізинг” (лізингодавець) та ТОВ Фірма “Т.М.М.” (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №1139/12/2007 (далі – Договір, а.с.21-30).

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що лізингодавець зобов’язується придбати в свою власність транспортний засіб у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах даного договору. Предметом лізингу є машина дорожня комбінована на шасі МАЗ-533702 (одна одиниця).

Згідно з п. 2.1 Договору майно набувається лізингодавцем у продавця на умовах договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2.3 Договору вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 68 515,00 “у.е”, в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 11 419,17 “у.е”, виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності до п. 7.4 даного Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу 1.

Відповідно до п. 2.4 Договору договір купівлі-продажу з продавцем укладається протягом двох робочих днів після оплати лізингоодержувачем авансу, вказаного в п. 7.4 даного Договору.

Згідно з п. 7.4 Договору лізингоодержувач зобов’язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, вказані в Додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, що підлягає сплаті в гривні, розраховується як проведення суми авансового платежу, вказаного в Додатку №1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного доллара США на дату, встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів застосовується курс НБУ встановлений для одного доллара США на дату, встановлену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів починаючи з відповідної дати, встановленої для проведення платежу відповідно до Додатку №1 до договору.

Згідно п. 3.1 Договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід’ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Прийом майна лізингоодержувачем повинен бути здійснений протягом п’яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізиногодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.

В пункті 7.1 Договору сторонами було погоджено, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному доллару США по курсу відповідно до п. 7.1.1 Договору.

Пунктом 7.1.1 Договору сторони ввели наступні поняття: “Курс 1” - курс, встановлений Національним банком України для одного доллара США на 25.12.2007 р.; “Курс 2”курс, встановлений Національним банком України для одного доллара США на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу відповідно до графіку внесення платежів (Додаток №1) до даного договору.

Відповідно до п. 7.3 Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 89 974,21 “у.е”умовних одиниць, враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься до погашення вартості майна 11 252,50 “у.е”умовних одиниць.

Згідно п. 7.1.4 Договору якщо курс НБУ на день зарахування платежу по відношенню до “Курсу 2”збільшився більше ніж на 1%, лізингодавець має право вимагати доплати, але в строк на пізніше п’яти банківських днів з моменту зарахування цього платежу.

Відповідно п. 7.2 Договору при проведенні платежів відповідно до умов договору, лізингоодержувач зобов’язався застосовувати порядок розрахунків платежів, вказаних в п. 7.1 (підпунктах 7.1.1 –7.1.4) даного договору.

Сторонами станом на дату підписання Договору фінансового лізингу №1139/12/2007 від 25.12.2007 р. підписано Графік внесення лізингових платежів (Додаток №1 до Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, 19.06.2008 р. на підставі видаткової накладної №РН-0000226 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі ОСОБА_1, що діяв на підставі довіреності НБЛ №614820 прийняв предмет лізингу: машину дорожню комбіновану на шасі МАЗ-533702 (а.с.39-40).

30.07.2009 р. сторонами підписано Додаткову угоду №1139/12/2007/R відповідно до
п. 1 якої сторони погодили Додаток №1 до Договору фінансового лізингу (графік внесення лізингових платежів) викласти в новій редакції. При розрахунках сторін повинен застосовуватись графік внесення лізингових платежів в новій редакції.

З змісту п. 1 Додаткової угоди вбачається, що сторони домовились, що заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем по лізинговим платежам на дату підписання даної додаткової угоди підлягають оплаті відповідно до графіка внесення платежів (Додаток №1 до Договору). Платіж в погашення суми заборгованості вноситься одночасно з поточним лізинговим платежем. Платіж в погашення суми заборгованості, який підлягає оплаті в гривні, розраховується як здійснення платежу в погашення суми заборгованості вираженій в “у.е” згідно “Графи 7” Додатку №1 до Договору на відповідну дату проведення лізингового платежу та “Курсу 2”.

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовано тим, що відповідач в порушення прийняти з на себе зобов’язань за Договором не здійснював оплату обов’язкових лізингових платежів, внаслідок чого, на момент звернення до суду заборгованість відповідача зі сплати лізингових платежів за період з серпня 2010р. по листопад 2010 р. становила 61 667,87 грн.

Судом встановлено, що у грудні 2010 р. відповідачем було здійснено часткову сплату грошових коштів у розмірі 16 192,80 грн., у зв’язку з чим, позивач звернувся до суду з клопотанням, згідно якого зменшив позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості, а тому заборгованість відповідача на момент винесення рішення у справі становить, на думку позивача, 45 475,07 грн.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Так, укладений між сторонами Договір №1139/12/2007 від 25.12.2007 р. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 ЦК України, ст. 292 ГК України, а також Закону України "Про фінансовий лізинг".

Вказаний договір підписано та скріплено печатками сторін, а тому він є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що умови договору є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 173 ГК України, господарським, визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов’язань за Договором, як то передача об’єкту лізингу відповідачу згідно з Актом прийому-передачі, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Частиною 1 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно п. 7.7 Договору лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об’ємі та строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до Графіку внесення лізингових платежів (в редакції Додаткової угоди від 30.07.2009 р.), п. 7.7 Договору відповідач у період з серпня 2010р. по листопад 2010 р. був зобов’язаний сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 45 475,07 грн.

Зазначена сума заборгованості зі сплати лізингових платежів за Договором підтверджується також висновком судово-економічної експертизи №2299/11-19, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 21.09.2011 р. (а.с.133-141).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, вказані обставини дають підстави для висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 45 475,06 грн. основного боргу. При цьому, колегія суддів зазначає, що доказів погашення зазначеної заборгованості відповідачем суду не надано.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності відмови у задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 0,01 грн., як помилково нарахованих позивачем.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 720,76 грн., 3% річних у розмірі 332,68 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 1 317,19 грн., колегія суддів зазначає таке.

Як вже раніше зазначалось, відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню лізингових платежів згідно Графіку не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 45 475,06 грн., а отже відповідачем порушено свої господарські зобов’язання за Договором.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.5 Договору, у разі якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснив оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу в перші п’ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов’язаний її спалатити.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, оскільки судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов’язання, то вимоги позивача про стягнення пені нарахованої з урахуванням
ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України та розрахунок позивача правомірно визнано судом першої інстанції обґрунтованими. Відтак, вимоги про стягнення 1 720,76 грн. пені підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прострочене грошове зобов’язання визначено у гривні, а тому нарахування позивачем 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.

При цьому, розрахунки заявлених до стягнення 3% річних у сумі 332,68 є правильними, а тому вказану суму обґрунтовано присуджено до стягнення місцевим господарським судом.

Стосовно ж позовних вимог про стягнення інфляційних у сумі 1 317,19 грн., колегія суддів зазначає, що із зазначеної суми, стягненню підлягають 1 306,46 грн., відповідно до вірного розрахунку суду першої інстанції, оскільки 10,73 грн. інфляційних, за заявлений період, помилково нараховані позивачем. Отже, в частині позовних вимог про стягнення інфляційної складової боргу позов підлягає частковому задоволенню.

З огляду на доводи відповідача, викладені у його апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає також таке.

Відповідно до ч. 2. ст.189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.  

Згідно з п.2.3 Договору вартість майна є вираженою у гривнях.

Згідно з п. 7.1 Договору сторони домовилися, що валютою договору фінансового лізингу є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Долару США по курсу згідно п. 7.1.1 Договору.

Приписами ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до п. 7.1.2 Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку № 1 до Договору на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2".

Відповідно до п. 7.1.1 Договору фінансового лізингу “Курс 2” це курс, встановлений НБУ для одного Долара на дату, встановлену для здійснення чергового лізингового платежу відповідно до графіку. А отже, розрахунок позовних вимог є правильним з урахуванням курсу НБУ для Долара США.

За приписами ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, колегія суддів враховує, що законодавство не містить приписів щодо заборони визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано відповідних доказів того, що сторонами, у своїх розрахунках використано не грошовий еквівалент, а іноземну валюту.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011р. у справі № 12/149.

З урахуванням викладеного, як вбачається зі змісту Договору, умова, передбачена законом щодо визначення ціни договору у гривнях виконана сторонами.

Крім того, оскільки вищезазначені положення Договору фінансового лізингу у даній справі узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, а при укладенні Договору фінансового лізингу відповідач не заперечував проти його умов, відтак посилання відповідача на невірне нарахування розміру позовних вимог, а також, що
п.п. 7.1, 7.2 та 7.4 Договору суперечать вимогам законодавства, відхиляються судом як необґрунтовані.

Також слід зазначити, що укладений між сторонами Договір не визнано у встановленому порядку недійсним, таких доказів матеріали справи не містять, і сторонами ні суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано. Отже, умови Договору є обов’язковими для виконання їх сторонами, в тому числі і відповідачем.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не спростовують правильності висновків, викладених судом в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 07.12.2011 р. у справі № 48/665 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає зміні або скасуванню. У зв’язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 07.12.2011 р. у справі №  48/665 без змін.

2. Матеріали справи № 48/665 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Суховий В.Г.

Судді                                                                                          Агрикова О.В.

                                                                                          Чорногуз  М.Г