Справа № 2-5797\11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

03 квітня  2012 р.                        Приморський районний суд м. Одеси

у складі:                        головуючого судді – Науменко А.В.,

при секретарі –Дяченко Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП факторинг Україна»про захист прав споживача,  визнання недійсною плавучої процентної ставки у договорі про надання кредитної лінії від 14.12.2007 р., визнання недійсним додаткових договорів № 2 та № 3  від 14.10. 2009р. та 30.04.2010р., суд, -  

В С Т А Н О В И В:

01 жовтня 2010 року позивач звернувся з позовом у Київський районний суд м. Одеси  до ЗАТ «ОТП Банк»в особі відділення про захист прав споживача, визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії від 14.12.2007 року та додаткових договорів № 2 та № 3 від 14.10. 2009р. та 30.04.2010р., про зобов’язання перерахувати одержаний кредит в іноземній валюті у на національну валюту України по курсу що був на день видачі кредиту а також зобов’язання прийняти від позивача залишок заборгованості в національній валюті з розстрочкою  платежу на 120 місяців.

24 січня 2011 року позивач звеличив позовні вимоги до відповідача та просив визнати недійсним договір іпотеки від 14.12.2007 р. та виключити з державного реєстру заборон запис про реєстрацію вказаного договору та заборони на об’єкт нерухомого майна.

25 січня 2011 р. справа передана за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси де 15 лютого 2011 року прийнята до провадження.

28 квітня 2011 року позивач змінив підстави позову та позовні вимоги, в останній редакції за якими судом розглянутий спір просить у порядку захисту прав споживачів визнати недійсною плавучу проценту ставку в частині FIDR у договорі про надання кредитної лінії № CM –SME 502\018\2007 від 14 грудня 2007 року, визнати недійсними Додаткові договори № 2 та № 3 до Договору про надання кредитної лінії № CM –SME 502\018\2007  від 14 жовтня 2009 року та 30 квітня 2010 року.

Позов обґрунтований тим, що посилаючись на положення ст. 11, 18,  19 Закону України «Про захист прав споживача», ст.ст. 203, 230, 627, 629 ЦК України, позивач вказує, на неправомірність дій банку по укладенню договору про надання кредитної лінії від 14.12.2007 р. з умовами де передбачена  процентна ставка, яка складається з постійної ставки та частини, яка є плавучою ставкою та  може одностороннє змінюватися банком. Також, вказує, що під впливом оману позивач уклала з відповідачем  додаткові договори № 2 та № 3 від 14.10. 2009р. та 30.04.2010р., за умовами якого неможливе користуватися відновлюваною кредитною лінією у тому обсязі та на умовах, яки були передбачені самим договором. Вказує на несправедливість співвідношення майнових інтересів між позивачем та банком, а також що ціни на ринку нерухомості змінилися у зв’язку зі світовою кризою.

07 липня 2011 року у судовому засіданні, за згодою позивача, ухвально судом залучити до участі у справі  у якості співвідповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП факторинг Україна».

Представник позивача з’явився до суду та наполягав на задоволенні позову. Підтвердив, що кошти, яки неодноразово  отримувалися за договором про надання кредитної лінії витрачалися на придбання нерухомого майна та кредит повертався на умовах договору. Тобто, позивачем належно виконувалися умови договору саме, як  поновлювальної кредитної лінії що має відмінності від умов отримання та повернення одноразового кредиту. Вказав, що позивач була введена у оману працівниками банку при підписанні додаткових договорів  № 2 та № 3 від 14.10.2009р. і 30.04.2010р., а сама вона не змогла розібратися у змінених умовах кредитування, згідно яких фактично кредитна лінія була змінена на разовий кредит з відповідним звеличенням процентної ставки за користування грошами, яки отримувалися на умовах кредитної лінії.

Представники відповідачів Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», як правонаступника ЗАТ «ОТП Банк»ч та  Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП факторинг Україна» у судове засідання не з’явилися, хоча були повідомлені належним чином. На первинних засіданнях, в яких взяли участь представники надали до справи письмові докази, просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Заявили про недоведеність  вимог та обґрунтувань позивача, зокрема щодо введення останньої в оману відносно умов додаткових угод.   Наполягали на тому, що позивач добровільно без примусу прийняла змінені умови договору та виконувала їх, про що свідчить погашення кредиту до 2010 року.  Вказують, що зміна умов договору про надання кредитної лінії  була взаємоузгодженою з підписанням сторонами оскаржених додаткових договорів № 2 та № 3, тобто сторони зобов’язані виконувати умови договору встановлені саме у додаткових договорах № 2 та № 3.  

Суд, вислухавши пояснення та доводи представника позивача та відповідачів, ознайомившись та дослідивши матеріали справи,   вважає позовні вимоги позивача  не підлягаючими задоволенню, оскільки вони не засновані на вимогах законну.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту    або інших вимог, що звичайно ставляться.    

Статтею 610 ЦК України передбачене, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання /неналежне виконання/.

638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

З вищенаведеного випливає, що позивач та відповідач, уклавши договір  про надання кредитної лінії № CM –SME 502\018\2007 від 14 грудня 2007 року  досягнення згоди між собою, щодо всіх істотних умов кредитного договору та виконували його.  

Згідно до п. 2 договору банк встановлює позичальнику кредитну лінію, а позичальник використовує її на умовах ліміту кредитної лінії у розмірі 95000 доларів США, на споживчі цілі строком ліміту до 14.12.2010 року.

Згідно до п. 3 договору сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плавуча процентна ставка яка складається з фіксованого відсотку 5,4 % та FIDR. Умовами договору передбачене, що ставка FIDR  встановлюється в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів  банку та може (збільшуватися зменшуватися) в порядку передбаченому цим Договором. Інформація щодо розміру FIDR розміщується на сайті банку а також у приміщенні банку на інформаційних стендах.  Згідно п. 1.4.1.2 за базовий FIDR сторони приймають ставку FIDR  діючу на момент укладення цього договору.

Порядок фіксування ставки FIDR  встановлений п. 1.4.1. 3 договору. Сторони у договорі висловили свою цілковиту згоду щодо такої зміни плавучої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору.

Згідно п. 3.6. договору позичальник запевняє банк в тому, що укладаючи цей договір позичальник не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення ( природа договору, права та обов’язки сторін, інші умови договору). Всі зміні та доповнення до договору повинні бути складені у письмовій формі та підписані сторонами ( п. 7. 2 договору).

14 жовтня 2009 року між сторонами укладений у письмовій формі та  підписаний Додатковий договір № 2 до Договору про надання кредитної лінії  № CM –SME 502\018\2007, яким у п. 1 зазначене, що він укладений у зв’язку зі змінами умов фінансування тому сторони домовилися внести зміни до умов Кредитного договору.

Пунктом 2 Додаткового договору № 2 встановлене, що банк надає позичальнику кредит в розмірі 95579,0 доларів США, строком  остаточного повернення до 14 грудня 2016 року.

Згідно п. 3.1. та 3.2.  Додаткового договору № 2 фіксована процентна ставка передбачена у розмірі 7 %  до 13 квітня 2010 року та з 14 квітня 2010 року буде використовуватися плавуча процентна ставка, що складається з фіксованого проценту в розмірі 4, 77 % та ставки  FIDR. Проценти нараховуються у день сплати процентів, що визначається у Графіку платежів  ( додаток № 1 до цього договору) –пункт 2.1.3.

Відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди № 3 ( Графику) встановлене, що дата реструктуризації є  30.04.2010 року, тобто суд робить висновок, що вказана додаткова угода з додатком укладена за згодою сторін з метою реструктуризації наявних кредитних правовідносин по вже виданим кредитним коштам на нових умовах.  Також Графіком передбачене що по 13.04.2010 року діє процентна ставка 7%, а з 14.04.2010 року діє ставка 15,27 % ( FIDR + 4,77%) та визначений графік щомісячного погашення відповідними платежами  суми  залишку кредиту в розмірі 95579,0 доларів США, щомісячний платіж 1923, 81 доларів США.  Арифметичним обчисленням суд встановлює, що 15, 27 –4.77 = 10.5 % це ставка FIDR.

30 квітня  2010 року між сторонами укладений Додатковий договір № 3 до Договору про надання кредитної лінії  № CM –SME 502\018\2007, яким у п. 1.2 зазначене Графік платежів визначає розмір та періодичність сплати платежів на користь банку.

Згідно п. 3.1. та 3.2.  Додаткового договору № 3 фіксована процентна ставка передбачена у розмірі 7 %  до 13 квітня 2010 року та з 14 квітня 2010 року буде використовуватися плавуча процентна ставка, що складається з фіксованого проценту в розмірі 5, 77 % та ставки  FIDR. Проценти нараховуються у день сплати процентів, але не пізніше дати, визначеної у Графіку повернення кредиту та сплати процентів ( додаток № 1 до цього договору).

Відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди № 2 ( Графику) встановлене, що дата реструктуризації є 07.10.2009 року, тобто суд робить висновок, що вказана додаткова угода з додатком укладена за згодою сторін з метою реструктуризації наявних кредитних правовідносин по вже виданим кредитним коштам.  Також Графіком передбачене що по 13.04.2010 року діє процентна ставка 7%, а з 14.04.2010 року діє ставка 13,21 % ( FIDR+5.71)  та визначений графік щомісячного погашення відповідними платежами  суми  залишку кредиту в розмірі 95579,0 доларів США, щомісячний платіж 1904,44 доларів США. Арифметичним обчисленням суд встановлює, що 13, 27 –5.71 =  7,56 це ставка FIDR.

Таким чином, у порівнянні з умовами передбаченими Графіком складеним 30.04.2010 року зафіксована у договорі процентна ставка FIDR і загальна по кредиту, а також  щомісячний платіж по погашенню кредиту були зменшені. З пояснень представника банку це сталося завдяки покращенню у 2010 році вартості кредитних ресурсів  банку.  

Суд також вказує, що у листі  банку  № 42-2-2\208174 від 04.04.2011 року  адресованому позивачу та підтвердженому сторонами по справі повідомляється, що за умовами договору банк корегує плавучу процентну ставку FIDR , яка з 01.04.2011 року складає 6,0 %, тобто ще зменшилася по відношенню з графіком від 30.04.2011 року.  

З умов договору та Додаткових договорів слідує, що корегування ставки FIDR здійснюється за згодою сторін без укладення нового Графіку платежів ( п. 2.1.3.1 та 2.1.12 ( застереження), також суд враховує, що зменшення банком  процентної ставки по кредиту  не  заборонене діючим законодавством України.

Даних щодо наступного корегування ставки FIDR у 2012 році ( перший банківський день місяця наступного за місяцем закінчення 12 місяця з дня укладення договору) за умовами договору між сторонами, позивачем не представлене.

Суд враховує, що позивачем не заявлялися клопотання щодо призначення по справі судової економічної експертизи, щодо правильності нарахування процентів виходячи з діючих у банку на протязі спірного періоду процентної ставки FIDR.

Вирішуючи спір про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними чи їх частини і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вбачається з позовної заяви, позивач вимагає визнання недійсним частини кредитного договору та Додаткових договорів № 2 та № 3  одночасно з декількох підстав, передбачених різними нормами, кожна з яких є окремою підставою.  

По перше,  з підстав  укладення оскаржених умов договорів  з порушенням прав позивача, передбачених Законом «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» ( ч. 1 п. 23 та 19), споживчий кредит –кошти, що надаються кредитодавцем  (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.  Продукція –будь-які виріб (товар) робота чи послуга, що виготовляються виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Пунктом 2 Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»передбачене, що оскільки закон не визначає певних меж своєї дії, судам  слід мати на увазі, що до відносин які ним регулюються належать, зокрема ті що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення  власних побутових потреб громадян.

На підставі викладеного, суд вважає, надання коштів за умовами договору  про надання кредитної лінії, яки з пояснень були витрачені на придбання нерухомого майна не відноситься до побутових потреб, тому не є «споживчим кредитом»й «продукцією»на придбання якої видавався кредит, а сторони договору не є «виконавцем»(продавцем) та «споживачем» в розумінні ст. 1  Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином,  суд не вбачає порушень відповідачем  положень норм Закону України «Про захист прав споживачів»з введенням в умови договору плавучої процентної ставки FIDR та заміни  за згодою сторін  умов кредитування з кредитної лінії на загальні кредитні  з підписанням додаткових угод № 2 та № 3.    

По друге, позивач посилається одночасно на обставини укладення додаткових договорів № 2 та № 3 з фактичними припиненням умов договору по наданню кредитної лінії та встановленням умов, як для разового кредиту з введенням  позивача в оману з боку працівників банку.

Відповідно пункту 20 Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі Пленум)   правочин визнається вчиненим під впливу оману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, яки впливають на вчинення правочина. Ні відміну від помилки, ознакою оману є умисел у діях однієї зі сторін правочину наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом оману. Оман щодо мотивів правочину не має істотного значення.  

Виходячи з наявних матеріалів справи, пояснень сторін змісту спірних угод, суд встановлює, що у позивача  не має будь-яких належних та допустимих  доказів ( ст. ст. 58-59 ЦПК України)  у підтвердження введення її в оману працівниками банку щодо укладення оскаржених додаткових договорів № 2 та № 3.  Також, у суду не має підстав вважати, що позивач не розуміла наслідків  добровільного їх укладення, тому як деякий час остання  виконувала умови Додаткових угод № 2 та № 3, що свідчить про їх прийняття. Таким чином, суд визнає, що факт вчинення позивачем оскаржених правочинів без оману з боку  банку підтверджується належними та допустимими письмовими доказами.             

Розглянувши справу повно, всебічно, об’єктивно та неупереджено, суд встановлює, що позивачем недоведене порушення його будь-яких прав та вимог законодавства у кредитних правовідносинах з банком з укладенням та виконанням договору з плавучою процентною ставкою FIDR та укладенням  та виконанням Додаткових договорів № 2 та № 3, тому   вимоги заявлені позивачем є необґрунтованими та неправомірними,  не підлягаючими задоволенню у повному обсязі.  

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60,  209, 212-215, 223  ЦПК України, суд -                                                                                                                                                                            В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП факторинг Україна»про захист прав споживача,  визнання недійсною плавучої процентної ставки у договорі про надання кредитної лінії від 14.12.2007 р., визнання недійсним додаткових договорів № 2 та № 3  від 14.10. 2009р. та 30.04.2010р. -  відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення оголошення.

            Суддя                                                                                                    А.В.Науменко

03.04.2012