ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"29" березня 2012 р. Справа № 5019/322/12
Суддя Павленко Є.В., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" (далі –Товариство)
до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі –Підприємець) та
товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" (далі –Компанія)
про стягнення заборгованості в сумі 7 254 грн. 58 коп.
У засіданні приймали участь представники:
від позивача: ОСОБА_2. за дов. від 20.01.2012 р.
від відповідачів: не з’явилися
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У лютому 2012 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору № 1962/4054, укладеного між позивачем та Підприємцем 4 січня 2011 року, останньому у період з 25 січня 2011 року по 15 лютого 2011 року згідно видаткових накладних: № ІФ-0000392, № ІФ-0000555, № ІФ-0000695, № ІФ-0000860 Товариством було поставлено товар на загальну суму 7254 грн. 58 коп.
1 лютого 2011 року Товариство підписало з Компанією договір поруки, згідно з яким остання поручилася перед позивачем за виконання Підприємцем майнових зобов’язань, що виникають з договору № 1962/4054 від 4 січня 2011 року.
Оскільки на день звернення до суду з позовом зобов’язання по оплаті поставленого товару не виконано, Товариство просило суд стягнути з відповідачів солідарно вищезазначену суму боргу.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 1 березня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/322/12, розгляд якої призначено на 15 березня 2012 року.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 15 березня 2012 року розгляд справи відкладено на 29 березня 2012 року на підставі пунктів 1, 2 частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).
Представник Компанії в судові засідання 15 березня та 29 березня 2012 року не з’явився, проте 12 березня та 29 березня 2012 року подав через канцелярію суду витребувані ухвалою документи, а також відзив на позов, в якому заперечував проти позову в частині стягнення з Компанії суми заборгованості у зв’язку з закінченням терміну дії договору поруки.
У судові засідання, призначені на 15 березня 2012 року та 29 березня 2012 року, Підприємець не з’явився, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані Підприємцю за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: АДРЕСА_1, про що, зокрема, свідчать наявні у матеріалах справи оригінали поштових відправлень (а.с. 23, 54).
Отже, за змістом вищезазначеної норми Підприємець завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.
За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами без участі вказаного відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
4 січня 2011 року між Товариством та Підприємцем укладено договір № 1962/4054, відповідно до умов якого позивач взяв на себе обов’язок відпустити покупцю –підприємцю ОСОБА_1 товарно-матеріальні цінності (товар) в кількості та асортименті згідно документів на цей товар.
Вказаний договір містить підписи фізичної особи –підприємця ОСОБА_1. та уповноваженої особи Товариства ОСОБА_3., що діяв від імені позивача на підставі довіреності від 10 червня 2010 року (а.с. 63), а також скріплений відбитками печаток сторін (а.с. 7-8).
Пунктом 1.3 даної угоди передбачено, що асортимент, кількість та ціна товару визначаються в накладній чи рахунку, які покупець отримує від продавця, та являються невід’ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 1.4 договору покупець зобов’язаний оплатити поставлений товар протягом 14 календарних днів з моменту його отримання.
Судом встановлено, що у період з 25 січня 2011 року по 15 лютого 2011 року позивач поставив Підприємцю продукцію на загальну суму 7 254 грн. 58 коп. Даний факт підтверджується видатковими накладними: № ІФ-0000392 від 25 січня 2011 року, № ІФ-0000555 від 1 лютого 2011 року, № ІФ-0000695 від 8 лютого 2011 року, № ІФ-0000860 від 15 лютого 2011 року, які скріплені підписами та печатками сторін (а.с. 9-12).
Проте всупереч пункту 1.4 договору Підприємець не виконав взятого на себе обов’язку по оплаті поставленого йому товару в 14-денний строк, внаслідок чого у останнього виникла перед позивачем сума заборгованості в розмірі 7 254 грн. 58 коп.
Доказів сплати вказаної суми боргу за договором № 1962/4054 від 4 січня 2011 року Підприємцем не надано.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, відповідно до приписів вищезазначеної норми укладений між Товариством та Підприємцем договір № 1962/4054 від 4 січня 2011 року за своєю правовою природою є договором поставки.
Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Враховуючи те, що сума основного боргу за договором № 1962/4054 від 4 січня 2011 року, яка складає 7 254 грн. 58 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, Підприємцем дана сума не оспорена і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед постачальником, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства до Підприємця про стягнення вказаної суми є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судом також встановлено, що 1 лютого 2011 року між Товариством та Компанією був укладений договір поруки, за умовами якого остання поручилася перед позивачем за виконання Підприємцем майнових зобов’язань, покладених на нього згідно з договором № 1962/4054 від 4 січня 2011 року.
Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.
Згідно з пунктом 3.1 договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми в розмірі 1000 грн. 00 коп.
За пунктом 4.2 вказаного договору кредитор вправі звернутися до поручителя наступного дня після відмови боржника належним чином виконати зобов’язання за основним договором чи при відсутності відповіді боржника на запит кредитора після закінчення розумного терміну, необхідного для відповіді.
Пунктом 4.3 цього договору встановлено, що у випадку невиконання зобов’язання поручитель і боржник відповідають перед кредитором як субсидіарні боржники, при цьому кредитор вправі вимагати від поручителя виконання його зобов’язань за цим договором у разі незадоволення вимоги кредитора до боржника за основним договором.
Згідно з пунктом 5.1 договору поруки вказана угода набирає чинності з моменту її підписання і діє до 1 вересня 2011 року.
Після припинення дії даного договору поручитель не відповідає за зобов’язаннями боржника, а кредитор втрачає право вимоги до поручителя (пункт 5.2 договору поруки).
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача останній всупереч вимогам пункту 4.3 договору поруки не звертався до Підприємця з вимогою виконати належним чином зобов’язання по оплаті товару, поставленого за договором № 1962/4054 від 4 січня 2011 року.
У той же час в матеріалах справи наявні письмові вимоги Товариства від 1 грудня 2012 року, адресовані Компанії як поручителю, в яких позивач просить останню оплатити вартість товару, поставленого Підприємцю на підставі вищезазначеного договору. Вказані вимоги отримані Компанією 2 грудня 2012 року (а.с. 30, 57).
Частиною 4 статті 559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
Оскільки позивач звернувся до Компанії з вимогою оплатити поставлений Підприємцю товар з порушенням порядку, встановленого пунктом 4.2 договору поруки, а також після закінчення строку дії цього договору, позов Товариства в частині стягнення з Компанії суми основного боргу за договором № 1962/4054 від 4 січня 2011 року не підлягає задоволенню.
З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню в частині стягнення з Підприємця суми основного боргу за договором поставки товару від 4 січня 2001 року в сумі 7 254 грн. 58 коп. У задоволенні позовних вимог до Компанії слід відмовити в зв’язку з припиненням дії поруки.
Відповідно до частини 5 статті 49 ГПК України витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки сума основного боргу підлягає стягненню з Підприємця в повному обсязі, на останнього відповідно до вищезазначеної норми також покладається обов’язок по відшкодуванню позивачу сплаченої ним суми судового збору в розмірі 1609 грн. 50 коп.
Керуючись статтями 33, 43, 44, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 7, корп. 3, ідентифікаційний код 32230375) 7 254 (сім тисяч двісті п’ятдесят чотири) грн. 58 коп. основного боргу та 1609 (одна тисяча шістсот дев’ять) грн. 50 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Є.В. Павленко
Повне рішення складено 3 квітня 2012 року