Справа №2-20 Головуючий у суді у 1 інстанції - Янголь

Номер провадження 22-ц/1890/21/12 Суддя-доповідач - Лузан

Категорія - 5

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2012 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді -  Лузан Л. В.,

суддів -  Дубровної  В. В.,  Сибільової  Л. О.,

за участю секретаря - Назарової О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 жовтня 2011 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про виділ частки із спільної сумісної власності, витребування майна із незаконного володіння та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням суду від 27 жовтня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у зв’язку з їх необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення  про задоволення позовних вимог з тих підстав, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд :

- компенсувати йому грошову вартість його частки в спільному сумісному майні з урахуванням його особистого вкладу в капітальний ремонт, реконструкцію житлового будинку і підсобних приміщень ОСОБА_2 в АДРЕСА_1, що становить 60% проведених робіт.

- зобов'язати ОСОБА_3 повернути йому із її незаконного володіння належні йому телевізор «Самсунг» вартістю 950 грн., пральну машину «Індезіт» вартістю 1800 грн., дошку обрізну, стругану Зм3;

метал: труби, уголок металічний, 2 бухти дроту, З ломи, лопати 4шт., сокиру 1шт., ключ газовий 1шт., ямобур 2 шт., ножовки по дереву З шт., холодильник «Аист», драбини 2шт., прес для фруктів, брезент 20 м, клинки металічні 5шт.

- стягнути з ОСОБА_2 завдану  моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

ОСОБА_1 обгрунтовував свої позовні вимоги тим, що з 15 липня 2005 року по 15 жовтня 2007 рік він проживав з ОСОБА_2 в належному їй на праві власності будинку за вищевказаною адресою. Вони спільно вели домашнє господарство, сімейний бюджет, проживали однією сім'єю, хоча їх шлюб зареєстрований і не був. Але в подальшому їх спільне життя не склалося і 15 жовтня 2007 року він змушений був піти з будинку відповідачки. При цьому поділити набуте спільне сумісне майно за час спільного проживання за домовленістю не вдалося, оскільки відповідачка від цього категорично відмовилася. Не повернула вона і інше належне йому майно.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності тих фактів, на які посилався позивач в обґрунтування свого позову. Названі висновки суду колегія суддів вважає вірними. При цьому виходить з наступного.

Згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

 Законом України від 22.12.2006 р. N 524-V у названу норму права були внесені зміни і вона стала мати наступну редакцію: якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 355, 256, 357, 368, 387  ЦК України :

ст. 355 : майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно;

ст. 356 : власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю;

ст. 357 : частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

ч.ч. 1, 4 ст. 368 спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі;

ст. 387  : власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Сторони не заперечують, що протягом 2005 - 2007 років позивач ОСОБА_1 проживав за адресою АДРЕСА_1, власником якої є відповідачка (а.с.51, 54).

Сторони у шлюбі не перебували.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 липня 2004 року був розірваний шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ( ас. 319).

В той же час відповідачка, ОСОБА_3, з 1976 року по даний час перебуває у шлюбі з ОСОБА_5, тобто з іншим чоловіком, аніж позивач ( ас. 277-279).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, так як на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 належних доказів суду не надав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка позивні вимоги не визнала і категорично заперечує факт існування між нею та позивачем сімейних та фактичних шлюбних відносин, заперечує факт набуття з позивачем на спільні кошти будь-якого майна та заперечує факт участі позивача у ремонтних роботах, про які йде мова у позові.

В той же час позивач не довів того факту, що за час проживання за адресою АДРЕСА_1 між ним та відповідачкою склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також не довів, що ним разом з відповідачкою за спільні кошти було набуте будь-яке майно, про яке йде мова у його позові. Не доведений ним і факт його участі у ремонті будинку та господарсько-побутових будівель та ін., про які він зазначає у позові.

Колегія суддів також вважає, що позивач не надав доказів на підтвердження своїх доводів про те, що відповідачка безпідставно утримує належне йому майно. З часу розгляду справи у суді відповідачка неодноразово пропонувала позивачу забрати належне йому майно за названим нею переліком. Проте під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач пояснив, що не вживав заходів, щоб забрати назване відповідачкою майно, так як вважає, що це не його майно і воно йому не потрібне. В той же час позивач не надав доказів про те, що відповідачка утримує будь-яке інше, належне позивачу, майно, тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивач також не назвав передбачених законом підстав для задоволення його позову про стягнення моральної шкоди.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального і процесуального права. З підстав, зазначених в апеляційній скарзі, рішення суду не може бути скасоване або змінене.

Керуючись ст.303,  п.1 ч.1 ст.307,  ст.ст.308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів –

у  х  в  а  л  и  л  а   :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -