УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого             Єлфімова О.В.,

суддів:                 Сахна Р.І., Шибко Л.В.,

за участю прокурора         Шевченко О.О.,

обвинувачених             ОСОБА_1, ОСОБА_2,

захисників                 ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представника потерпілої     ОСОБА_7,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами потерпілої ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_7, захисників обвинуваченого ОСОБА_1 — ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року.

Зазначеною ухвалою кримінальну справу за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, в силу ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, пунктів 6, 11 12
ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 358 КК України;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, громадянина України, не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27, пунктів 6, 11 12
ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 358 КК України, направлено прокурору м. Києва для проведення додаткового розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі залишено без зміни.

Запобіжний захід ОСОБА_2 у виді тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд і звільнено з-під варти в залі суду.

Органами досудового розслідування вказані особи обвинувачуються у вчиненні злочинів за таких обставин.

ОСОБА_1, займаючись за винагороду збиранням компрометуючих матеріалів на посадових осіб, у березні 2009 року отримав від неустановленої слідством особи замовлення на вчинення умисного вбивства генерального директора ВАТ «Фармак» ОСОБА_8 за грошову винагороду. Погодившись на цю пропозицію, ОСОБА_1 з метою організації вказаного злочину з корисливих мотивів на замовлення невстановленою слідством особою вступив у злочинну змову з ОСОБА_2 та з невстановленою слідством особою, розробив спільний план вчинення злочину, узгодив його з ОСОБА_2 та двома невстановленими особами — замовником і виконавцем цього злочину, розподіливши ролі.

Згідно з планом ОСОБА_1 доручив ОСОБА_2 установити спостереження за ОСОБА_8 біля приміщення ВАТ «Фармак» по
вул. Фрунзе, 63 у м. Києві та забезпечив фінансування його дій, тобто видав гроші для компенсації витрат на бензин та проживання в готелі «ІНФОРМАЦІЯ_3» по АДРЕСА_1.

З метою попередження можливості викриття ОСОБА_2
ОСОБА_1 передав йому посвідчення радника міністра Міністерства внутрішніх справ України на ім’я ОСОБА_10, яке
ОСОБА_2 використав під час поселення до вказаного готелю.

Діючи за планом, ОСОБА_2 на авторинку «Центральний», розташованому на Столичному шосе в м. Києві, підшукав моторолер для виконавця злочину.

14 травня 2009 року ОСОБА_1, реалізуючи заплановане, доручив ОСОБА_11 придбати на зазначеному авторинку моторолер, на якому згідно з планом виконавець мав вчинити умисне вбивство ОСОБА_8

Того ж дня ОСОБА_11 придбав моторолер на авторинку за гроші, отримані від ОСОБА_1, а 15 травня 2009 року за вказівкою останнього поблизу Національного спортивного комплексу «Олімпійський» по вул. Великій Васильківській, 55 у м. Києві передав його невстановленій слідством особі — виконавцю.

Діючи згідно з розробленим планом, ОСОБА_1 доручив невстановленій слідством особі — виконавцю встановити спостереження за ОСОБА_8 біля місця її проживання по АДРЕСА_2, який у період із 15 травня по 8 червня 2009 року на вказаному моторолері спостерігав за будинком ОСОБА_8

9 червня 2009 року приблизно о 07:30 невстановлена слідством особа біля будинку ОСОБА_8 здійснила постріл у спину останньої з пістолету марки Luger 22, виконавши тим самим усі дії, які вважала необхідними для доведення до кінця умислу на вбивство ОСОБА_8, заподіявши останній легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

Смерть ОСОБА_8 не настала через випадковий збіг обставин, незалежних від волі співвиконавців указаного злочину.

Дії ОСОБА_1 орган досудового слідства кваліфікував за
ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України як організацію замаху на вбивство ОСОБА_8, тобто організацію замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, вчиненого на замовлення за попередньою змовою групою осіб.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27, пунктами 6, 11, 12
ч. 2 ст. 115 КК України як пособництво в замаху на умисне вбивство ОСОБА_8, тобто як пособництво в замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, вчиненого на замовлення за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, ОСОБА_1 у невстановлений слідством час шляхом внесення неправдивих відомостей підробив посвідчення Міністерства внутрішніх справ України НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_10, вклеївши туди свою фотокартку та привласнивши його з метою подальшого використання.

Пізніше, наприкінці березня 2009 року, ОСОБА_1 передав це посвідчення ОСОБА_2, який неодноразово використовував його як документ, що встановлює особу, в тому числі й під час поселення до вищевказаного готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3», яке 10 липня 2009 року працівники міліції виявили та вилучили в ОСОБА_2 під час його затримання.

Такі дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 органом досудового слідства кваліфіковані за частинами 1 та 3 ст. 358 КК України відповідно як підробка документа з метою його використання та використання завідомо підробленого документа.

За клопотанням захисту суд кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в обсязі пред’явленого їм обвинувачення повернув прокурору на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства.

При цьому суд в ухвалі зазначив, що орган досудового слідства допустив таку неповноту та однобічність, яку не може бути усунунено в судовому засіданні.

Серед іншого, такі порушення суд убачає в тому, що:

- всупереч ст. 64 КПК України описова частина обвинувального висновку не містить конкретних і достовірно встановлених обставин справи з посиланням на зібрані й перевірені на досудовому слідстві докази, а також доводів обвинувачених, наведених ними на свій захист, і результатів їх перевірки;

- не усунуті суперечності обвинувачення ОСОБА_2 у співучасті у замаху на вбивство ОСОБА_8 за обставин лише вибору ним моторолера, з урахуванням його ролі в порівнянні з купівлею моторолера та мотоциклетного шолому безпосередньо ОСОБА_11, щодо якого відповідно до постанови слідчого від 21 грудня 2009 року кримінальну справу за обвинуваченням останнього у вчиненні злочину, передбаченого
ч. 5 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України;

- орган досудового слідства не встановив особу на ім’я ОСОБА_12, що є суттєвим для прийняття правильного рішення у справі, оскільки за версією слідства вказана особа могла бути замовником умисного вбивства генерального директора ВАТ «Фармак» ОСОБА_8;

- обвинувальний висновок не містить даних на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 отримав замовлення від невстановленої слідством особи на вчинення умисного вбивства ОСОБА_8 та розроблення ним плану вчинення вказаного злочину із розподілом ролей за попередньою змовою з ОСОБА_2 та двома невстановленими слідством особами —замовником і виконавцем, із зазначенням часу, місця та способу узгодження ролей;

- досудовим слідством не перевірено показань обвинувачених щодо відсутності між ними злочинної змови на вбивство, в обвинувальному висновку не дано їм оцінки та не зазначено, чим ці доводи спростовуються;

- не усунуті суперечності між показаннями свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 та даними протоколу огляду місця події від 9 червня 2009 року;

- не усунуті суперечності між даними, що містяться у протоколах огляду місця події від 9 червня 2009 року, та даними, що містяться в постанові слідчого про призначення балістичної експертизи від 10 червня 2009 року щодо місця виявлення знаряддя злочину — пістолету з патронами;

- не встановлено достовірності або, навпаки, не спростовано намагання виконавця здійснити постріл удруге в потерпілу ОСОБА_8 відповідно до показань під час досудового та судового слідства потерпілої
ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13;

- не встановлено як причини деформації кулі, вилученої з тіла потерпілої ОСОБА_8, механізму отримання останньою тілесного ушкодження, так і відстані, з якої було здійснено постріл у жінку.

Крім того, в ухвалі суд зазначив про те, що всупереч вимогам кримінально-процесуального закону органи досудового слідства після повернення прокурором цієї кримінальної справи для проведення додаткового розслідування, зокрема у зв’язку з невжиттям слідчим усіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, формально перевірили мотиви дій
ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Що стосується обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, та ОСОБА_2 — у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, то апеляційний суд в ухвалі зазначив, що досудове слідство за цими епізодами проведено неповно та однобічно, оскільки під час його проведення не зібрано доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 підробив посвідчення Міністерства внутрішніх справ України НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_10 і що воно є підробленим, а ОСОБА_2 його використовував. Слідчий не вказав, у який спосіб ОСОБА_1 підробив вказане посвідчення та який конкретний характер мала кінцева мета використання цього посвідчення; не перевірив та не спростував доводів ОСОБА_1 про отримання ним на законних підставах вказаного посвідчення. Крім того, не вказав, коли саме і яким чином ОСОБА_2 використовував це посвідчення; не перевірив та не спростував доводів ОСОБА_2 про невикористання ним вказаного посвідчення.

У касаційних скаргах потерпіла ОСОБА_8 та її представник ОСОБА_7 порушили питання про скасування ухвали апеляційного суду й направлення справи на новий судовий розгляд. На їх думку досудове слідство проведено з достатньою повнотою, а зазначені в ухвалі підстави повернення справи прокурору на додаткове розслідування є необґрунтованими і можуть бути усунені в судовому засіданні під час судового розгляду справи.

Захисник ОСОБА_1 — ОСОБА_4 у своїй касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисників щодо зміни запобіжного заходу ОСОБА_1 Просить ухвалу апеляційного суду в частині залишення запобіжного заходу ОСОБА_1 у виді тримання під вартою змінити: запобіжний захід з тримання під вартою змінити підпискою про невиїзд. Крім того, наводить ряд доводів про те, що кримінальна справа підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Захисник ОСОБА_1 — ОСОБА_3 у касаційній скарзі, як можна зрозуміти з її змісту, не заперечуючи правильності рішення про направлення справи на додаткове розслідування, звертає увагу суду на те, що в ході судового слідства співучасть її підзахисного у вчиненні інкримінованого йому злочину не знайшла свого підтвердження; клопотання захисту про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 з тримання під ватрою на підписку про невиїзд судом безпідставно не задоволено. Вважає, що у справі немає доказів на підтвердження винності ОСОБА_1 в організації замаху на вбивство ОСОБА_8 з корисливих мотивів, вчиненого на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а отже, й підстав тримати в місцях тимчасового ув’язнення немає. У зв’язку з цим просить змінити ухвалу та звільнити з-під варти.

Доводи та прохання в касаційній скарзі захисника ОСОБА_1 —ОСОБА_6 аналогічні доводам та проханню, викладеному в касаційній скарзі захисника ОСОБА_3

У запереченнях на касаційні скарги потерпілої ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_7 захисник ОСОБА_2 — ОСОБА_5, захисник ОСОБА_1 — ОСОБА_3 та сам ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просять залишити скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення в частині направлення справи прокурору на додаткове розслідування — без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про залишення ухвали апеляційного суду без зміни, пояснення представника потерпілої
ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, захисника обвинуваченого ОСОБА_2 — ОСОБА_5, кожен з яких окремо наполягав на задоволенні своїх вимог за скаргами, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, заперечення на касаційні скарги потерпілої та її представника, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги потерпілої ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_7 задоволенню не підлягають, а касаційні скарги захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 281 КПК України суд може повернути справу на додаткове розслідування з мотивів неповноти чи неправильності досудового слідства лише в тому випадку, коли цю неповноту або неправильність не може бути усунено в судовому засіданні. У рішенні суду має бути обґрунтовано висновок про наявність підстав для повернення справи на додаткове розслідування і може бути зазначено, які слідчі дії необхідно провести під час нього. При цьому суд не вправі наперед вирішувати питання про формулювання й обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу і надавати переваги одних доказів перед іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці в ході додаткового розслідування.

Відповідно до вимог статей 22, 64 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання й досудове слідство, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого.

Проте ці вимоги закону під час досудового слідства у справі про обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм злочинів не були виконані, а обставини, з’ясування яких має істотне значення для правильного вирішення справи, належним чином не з’ясовані.

Відповідно до вимог ст. 132 КПК України доказуванню у кримінальній справі, серед іншого, підлягає винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви, а пред’явлене обвинувачення має бути конкретним і містити дані про час, місце та інші обставини вчинення злочину.

Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства під час розслідування цієї кримінальної справи вказаних вимог закону не дотрималися.

Серед іншого, обґрунтованими є твердження суду про те, що описова частина обвинувального висновку не містить конкретних і достовірно встановлених обставин справи з посиланням на зібрані й перевірені органом досудового слідства докази, а також доводів обвинувачених, наведених на свій захист, і спростування їх після перевірки.

Дотримуючись положень ст. 281 КПК України, суд правильно вказав, що органом досудового слідства не встановлено особу на ім’я ОСОБА_12, не перевірено доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_11 щодо можливості відшукати цю особу, що є суттєвим для прийняття законного рішення у справі, оскільки за версією слідства вказана особа могла бути замовником умисного вбивства ОСОБА_8

Прогалини аналогічного характеру допущено й при встановленні обставин попередньої змови щодо вчинення убивства між обвинуваченими та двома невстановленими слідством особами, зокрема, не встановлено: умислу кожного у вчиненні злочину; хто був його організатором; хто погодився на його вчинення; коли і яким чином були розподілені ролі між співвиконавцями; форми співучасті кожного. Обвинувальний висновок не містить вказаного.

Поверхнево були досліджені обставини наявних на місці злочину шоломів, оскільки згідно з протоколом огляду місця події від
9 червня 2009 року на місцевості поблизу будинку АДРЕСА_2, де невстановлена слідством особа вчинила замах на умисне вбивство ОСОБА_8, виявлено та вилучено, серед іншого, мотоциклетний шолом, який містив виявлені змішані генетичні ознаки епітелію й генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_1, натомість відповідно до показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 особа, яка стріляла в ОСОБА_8, з місця події втекла з мотоциклетним шоломом.

Обґрунтованими є твердження суду про те, що органи досудового слідства не дослідили й не дали відповіді на питання, скільки шоломів було на місці події та чому там залишився саме шолом зі слідами епітелію ОСОБА_1 за відсутності будь-яких біологічних слідів інших осіб.

Не викликає сумніву й правильність висновків суду про те, що під час досудового слідства не було усунуто суперечностей, які містяться у протоколі огляду місця події від 9 червня 2009 року та в постанові слідчого про призначення балістичної експертизи від 10 червня 2009 року щодо місця виявлення та вилучення пістолету марки Luger 22.

Не досліджено та не встановлено під час досудового слідства: відстані, з якої було здійснено постріл у потерпілу, та розташування її тіла при цьому; причин невідстрілу кулі та залишення патрона в патроннику пістолету; походження слідів остаточної деформації кулі, вилученої з тіла
ОСОБА_8; механізму отримання ОСОБА_8 тілесного ушкодження.

З огляду на наведене, на думку колегії суддів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що без з’ясування перерахованих та інших зазначених в ухвалі суду обставин однозначно неможливо визначити участь обвинувачених у злочині. Додаткове розслідування вказаних подій дасть можливість установити правову природу зібраних у справі доказів.

Обставини, які потрібно дослідити, мають комплексний характер; вони взаємопов’язані й взаємозалежні. Їх з’ясування потребує аналітичних, оперативних, специфічних, почасти ситуативних і невідкладних заходів та рішень, які можна реалізувати тільки в умовах досудового слідства. Тому суд прийняв правильне рішення про направлення справи для проведення додаткового розслідування.

Вимоги касаційної скарги захисника ОСОБА_1 —
ОСОБА_4 в частині закриття кримінальної справи на підставі
п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України задоволенню не підлягають, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості закрити справу на стадії повернення справи прокурору для додаткового розслідування.

Що стосується клопотань заявлених у касаційних скаргах захисниками ОСОБА_1 — ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу із взяття під варту на підписку про невиїзд, то колегія суддів дійшла такого висновку.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі — Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» проголошує одну з основоположних цінностей демократичного суспільства і по суті беззастережно забороняє позбавлення свободи, крім випадків, передбачених і встановлених законом відповідно до певної процедури.

Відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Харченко проти України» (пункти 79, 80 рішення від 10 лютого 2011 року) та у справі «Елоев проти України» (п. 60 від 6 листопада 2008 року), розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, така оцінка має бути в кожному конкретному випадку залежно, крім іншого, і від рівня переконливості аргументів заявника, викладених у клопотанні про звільнення. Попереднє тримання Харченка під вартою тривало 2 роки
4 місяці, аргументами для вирішення питання взяття заявника під варту були серйозність звинувачень і ризик його втечі. Після цього прокурори і суди не наводили взагалі жодних підстав для продовження тримання заявника під вартою. Проте відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції після того, як мине певний час, саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші, чітко вказані підстави для продовження тримання під вартою. Цього національними судами зроблено не було, вони також не розглядали застосування інших альтернативних запобіжних заходів.

Наведені положення Конвенції та практики Європейського суду, що відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються при розгляді справ як джерело права, не були враховані апеляційним судом.

Як убачається зі змісту ухвали, апеляційний суд, дійшовши висновку про направлення справи прокурору на додаткове розслідування та відмовляючи в задоволенні клопотань захисників ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу останньому з тримання під вартою на підписку про невиїзд, вказав, що ОСОБА_1, крім іншого, обвинувачується в організації вчинення особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі; він є особою, яка раніше притягувалася до кримінальної відповідальності, у цій справі перебував у розшуку. Вказані обставини, на думку суду, в сукупності свідчили про те, що ОСОБА_1 може ухилитися від слідства та суду і перешкоджати встановленню істини у справі, а тому підстав для зміни запобіжного заходу ОСОБА_1 з тримання під вартою на підписку про невиїзд не знайшов.

Висновки суду апеляційної інстанції про залишення ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою зводяться до перерахунку тих самих доводів, що були підставами для взяття його під варту.

Мотивуючи своє рішення про направлення справи на додаткове розслідування, суд вказав на відсутність будь-яких доказів організації ОСОБА_1 замовного вбивства і водночас саме обвинуваченням його у скоєнні цього злочину суд обґрунтував залишення ОСОБА_1 міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Натомість з урахуванням обставин відповідно до ст. 150 КПК України, насамперед стану здоров’я ОСОБА_1, який, крім відомостей, що містяться в матеріалах справи, погіршився (відповідно до довідки № А-148 від 15 лютого 2012 року, виданої в.о. начальника медичної частини Київського слідчого ізолятора, яка надійшла до суду касаційної інстанції), сімейного стану, (зокрема того, що ОСОБА_1 одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей та одну неповнолітню дитину), матеріального стану, виду діяльності, місця проживання, даних про особу ОСОБА_1, з урахуванням строку перебування його під вартою під час досудового слідства та судового розгляду справи — понад 2 роки 3 місяці, а також відсутності в матеріалах справи нових недосліджених судами достатніх підстав вважати, що він буде намагатись ухилитися від слідства та суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність, колегія суддів вважає можливим змінити йому запобіжний захід із тримання під вартою на підписку про невиїзд.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про повернення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткове розслідування, під час якого необхідно всебічно, повно та об’єктивно дослідити всі обставини справи, ретельно перевірити всі можливі версії та в залежності від результатів з’ясування цих обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення щодо наявності чи відсутності в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу інкримінованих їм злочинів.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційні скарги потерпілої ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_7 задоволенню не підлягають, а касаційні скарги захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року про повернення кримінальної справи щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, пунктів 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 358 КК України, та ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених
ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27, пунктів 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 358 КК України, в частині повернення кримінальної справи прокурору на додаткове розслідування залишити без зміни.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року щодо ОСОБА_1 в частині залишення запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі змінити з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

ОСОБА_1 звільнити з-під варти в залі суду.

Судді:

О.В. Єлфімов Р.І. Сахно Л.В. Шибко