ун. №  2-438/11

пр. №   2/2608/173/12  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

06 лютого 2012 року  Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді -                                                                     Кривов’яза А.П.

при секретарі -                                                                              Рудик Н.Ю.          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за позовом  Публічного акціонерного товариства “Банк Фінанси та Кредит” в особі філії «Центральне регіональне управління»до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Банк Фінанси та Кредит” в особі філії «Центральне регіональне управління», третя особа ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним, суд, -

В С Т А Н О В И В :

          Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів, із урахуванням збільшення у ході судового розгляду позовних вимог, про стягнення заборгованості, відсотків та пені за кредитним договором, посилаючись на те, що 10.08.2007р. між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідачу було надано кредит в сумі 200 000 доларів США під 13,5 % річних, який відповідачем не виконано. Крім того, 10.08.2007р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов»язань ОСОБА_2 за кредитним договором укладено договір поруки.

          У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору та непогашення кредиту, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом в сумі 194 014,68 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 546 995,45 грн., заборгованість по відсоткам 61 253,49 доларів США, що складає 488 410,83 грн. та 855 565,96 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, а всього стягнути 2 890 972,24 грн. та судові витрати 1 820грн.

          У судовому засіданні представник позивача підтримав збільшені позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

          Представник відповідачів у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що зазначений кредитний договір було укладено з порушенням вимог діючого законодавства України.

          Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісні позовні вимоги  підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити, виходячи зі слідуючого.

    Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана  довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.  

          Судом встановлено, що 10.08.2007р. між ПАТ “Банк Фінанси та Кредит” в особі філії «Центральне регіональне управління»та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідачу було надано кредит в сумі 200 000 доларів США під 13,5 % річних, який відповідачем не виконано.

          У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору та непогашення кредиту, станом на 27.09.2011 р. існує заборгованість у розмірі за кредитом в сумі 194 014,68 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 546 995,45 грн., заборгованість по відсоткам 61 253,49 доларів США, що складає 488 410,83 грн. та 855 565,96 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, а всього заборгованість складає 2 890 972,24 грн.

          Крім того, 10.08.2007р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов»язань ОСОБА_2 за кредитним договором укладено договір поруки.

          Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов’язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), та в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статі 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу. Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Згідно з ст.ст.553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За таких обставин, аналізуючи зібрані по справі докази, суд  вважає, що первісні позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки, як встановлено судом, внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов’язань у нього існує заборгованість перед позивачем.

          Крім того, суд вважає, що зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства. Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень  ч.2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент  зобов’язання у іноземній валюті.  

Таким чином, згадана норма права не вимагає  зазначення ціни договору в гривні та її еквівалент у іноземній валюті, разом з тим, надає право сторонам визначати грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті, де валюта є розрахунковою одиницею визначення ціни під час виконання зобов’язання.  

Згідно з ч.2 ст.198 ЦК України виконання зобов’язань, виражених у національній валюті, здійснюється відповідно до закону.  

Пунктом 1  ч.2 ст.92 Конституції України статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.  

Положеннями ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валюта України є єдиним законним  засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог  та зобов’язань.  

Отже, чинні законодавчі акти передбачають обов’язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони встановлення грошових зобов’язань у іноземній валюті.  

Відповідно до ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких банківських операцій, як розміщення коштів, залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Коштами, відповідно до даного закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент.  

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. 

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.  

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.  

Виходячи з наведеного, укладання кредитного договору та його виконання в іноземній валюті за кредитним договором не суперечить чинному законодавству.  

Окрім цього, відповідно до листа Національного Банку України  від  07.12.2009р. № 13 -210/7871 –22612 «Щодо вимог підпункту в ч.4 ст.5 Декрету», відповідно до якого  Національний Банк повідомив,  що на сьогодні  законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, а тому операція з надання банками кредитів у іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.      

Не узгоджуються з вимогами закону й твердження позивача за зустрічним позовом про те, що, укладаючи кредитний договір, він не мав можливості розраховувати на суттєву зміну  співвідношення курсу валюти кредиту та гривні, а доходів, які він отримує в гривнях, не вистачатиме на погашення платежів за кредитом; що  допущена ним помилка є результатом навмисних дій відповідача,  з огляду на таке.  

Вимогами ст.229 ЦК України визначено, що  якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.  

Відповідно до керівних роз’яснень, яків містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»обставини, щодо яких помилялася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Помилка внаслідок  власного недбальства, незнання закону чи неправильного його витлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.  

За оспорюваним договором, одна сторона - банк передала, інша позивач за зустрічним позовом - прийняла в борг кошти, на умовах, викладених в договорі, тобто сторонами вчинено дії, які призводять до виникнення взаємних прав та обов'язків.  

Позивач ОСОБА_2, укладаючи договір,  розумів значення своїх дій та безспірний обов’язок по поверненню чужих  грошей.   Не існувало на момент укладання оскаржуваних угод і курсової різниці  між національною валютою та валютою кредиту.  

Враховуючи викладені обставини, а також положення керівних роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зустрічні позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним  є необґрунтованими.  

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідачів підлягають стягненню у рівних долях на користь позивача понесені ним судові витрати, а саме 1 700 грн. судовий збір та 120 грн. витрат на  інформаційно-технічне забезпечення.

         Керуючись ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст. 203, 215, 216, 524, 530, 533, 553-554, 611, 654, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.  10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

          Первісний позов задовольнити.

          Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь публічного акціонерного товариства “Банк Фінанси та Кредит” в особі філії «Центральне регіональне управління»(01133, м.Київ, вул.Щорса,31, К/р № 39015010829980 в ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», код ЄДРПОУ 25745867, МФО 300131) заборгованість за кредитом в сумі 194 014,68 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 546 995,45 грн., заборгованість по відсоткам 61 253,49 доларів США, що складає 488 410,83 грн. та 855 565,96 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, а всього стягнути 2 890 972 (два мільйони вісімсот дев»яносто тисяч дев»ятсот сімдесят дві) грн. 24 коп.

          Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства “Банк Фінанси та Кредит” в особі філії «Центральне регіональне управління»судові витрати  по 910 грн. з кожного.

          У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Банк Фінанси та Кредит” в особі філії «Центральне регіональне управління», третя особа ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: