ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
12 жовтня 2006 р. |
№ 20/9-06 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
|
головуючого: |
Першикова Є.В., |
|
суддів: |
Савенко Г.В., |
|
|
Ходаківської І.П., |
|
розглянула |
|
касаційне подання |
заступника прокурора Київської області (далі Прокурор) |
|
на постанову |
Київського міжобласного апеляційного господарського суду |
|
від |
27.07.06 |
|
у справі |
№ 20/9-06 |
|
господарського суду |
Київської області |
|
за позовом |
Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі Адміністрація) |
|
до |
громадської організації "Садове товариство "Антей" (далі Товариство), |
|
третя особа: |
Києво-Святошинський районний відділ земельних ресурсів Київської області (далі Відділ земельних ресурсів), |
|
за участю |
прокурора Київської області, |
|
про |
визнання недійсним договору оренди земельної ділянки |
В засіданні взяли участь представники
|
- позивача: |
не з'явилися; |
|
- відповідача: |
не з'явилися; |
|
- третьої особи: |
Новіцька Н.Н. (за дов. № 2166 від 13.02.06); |
|
- Прокурора: |
Громадський С.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посвідчення № 76 від 10.02.05). |
Ухвалою від 25.09.06 колегії суддів Вищого господарського суду України у тимчасовому складі: головуючий - Першиков Є.В., судді -
Шаргало В.І., Жаботина Г.В., утвореному розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 04.09.06, касаційне подання Прокурора № 05/1-3774-06 від 28.08.06 було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12.10.06, без початку перегляду справи по суті.
У зв'язку з виходом суддів Савенко Г.В., та Ходаківської І.П. з відпустки справа розглядається колегією суддів у постійному складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Савенко Г.В., Ходаківська І.П., утвореному розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 09.04.04.
Про вказані обставини представника Відділу земельних ресурсів та Прокурора було повідомлено на початку судового засідання 12.10.06. Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 12.10.06 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Постановою від 26.05.06 господарського суду Київської області (суддя Євграфова Є.П.) у задоволенні позовних вимог Адміністрації відмовлено.
При винесенні постанови суд першої інстанції керувався ст.ст. 9, 17, 86, 158, 160, 161, 162, 163, ч. 4 ст. 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою від 27.07.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Зеленіної Н.І., суддів -Андрейцевої Г.М., Фаловської І.М.) апеляційну скаргу Адміністрації та апеляційне подання Прокурора залишено без задоволення, а постанову від 26.05.06 господарського суду Київської області без змін.
При винесенні вказаної постанови Київський міжобласний апеляційний господарський суд з урахуванням того, що предметом спору у даній справі є договір оренди земельної ділянки, укладений між сторонами у справі, дійшов до висновку то правовідносини за цим договором носять приватно-правовий характер, у зв'язку з чим здійснював перегляд справи в апеляційному порядку відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України.
Врахувавши положення ч. 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що не може бути підставою для скасування постанови місцевого господарського суду те, що судом першої інстанції справу помилково розглянуто в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Щодо застосування норм матеріального права, вказані судові акти суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані недоведеністю позовних вимог Адміністрації. Так, щодо посилання Адміністрації на те, що спірний договір від 01.10.04 було укладено з неіснуючою особою, попередні судові інстанції дійшли до висновку, що таке твердження спростовується матеріалами справи, які містять рішення виконкому Хотівської сільської ради від 25.12.03, яке, хоч і містить технічну помилку, а саме: замість дати "25.12.03" зазначена "25.12.04", проте наявність такої помилки доведена наданими сторонами доказами по справі. Щодо доводів Адміністрації про те, що розпорядженням Адміністрації № 621 від 09.12.05 розпорядження Адміністрації від 27.08.04 № 319, на підставі якого було укладено спірний договір було скасовано, то судові інстанції дійшли до висновку, що таке розпорядження не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Прокурор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням у якому просить постанову від 25.05.06 господарського суду Київської області та постанову від 26.05.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржених рішень судовими інстанціями було порушено норми процесуального права, та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ст.ст. 3, 17, п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, ст. 123, ч. 5 ст. 116, ч. 2 ст. 149, ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України “Про землеустрій” та ст. 15 Закону України “Про оренду землі”.
Так, на думку Прокурора, дана справа мала розглядатися в суді апеляційної інстанції в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, оскільки вважає, що за своїм суб'єктним складом даний спір належить до адміністративної юрисдикції.
У своєму відзиві на касаційне подання Товариство щодо доводів Прокурора заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить в задоволенні касаційного подання відмовити повністю, а оскарженні постанови залишити без змін.
Зокрема, Товариство вказує, що ст. 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спори про визнання недійсними договорів оренди підвідомчі господарським судам, а тому даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки відносини у ньому є приватно-правовими і регулюються нормами цивільного та господарського законодавства.
На день розгляду справи по суті письмовий відзив на касаційне подання Прокурора від Відділу земельних ресурсів не надійшов.
У судовому засіданні представник Відділу земельних ресурсів щодо доводів касаційного подання заперечував.
До дня розгляду справи по суті, 11.10.06, до колегії суддів Вищого господарського суду України надійшли клопотання Товариства б/н від 11.10.06 та Хотівської сільської ради в яких ставиться питання про розгляд касаційного подання Прокурора без їх представників.
До початку розгляду справи по суті у судовому засіданні було з'ясовано питання щодо юрисдикційної належності даної справи.
Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що дана справа не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що всупереч, тому, що Прокурор вважає, що дана справа належить до адміністративної юрисдикції, касаційне подання у даній справі було подано саме до Вищого господарського суду України, а не до Вищого адміністративного суду України, як це передбачено нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 2 п. 10 р. VII "Прикінцеві та перехідні положення" касаційні скарги (подання) на рішення господарських судів, у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Вищим господарським судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України. Оскільки касаційне подання у даній справі було подано Прокурором після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, то вказане положення щодо передачі справи до Вищого адміністративного суду України у будь-якому випадку не могло бути застосовано. Водночас, положеннями Господарського процесуального кодексу України порядок передачі справи до суду іншої юрисдикції не передбачено.
Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що відповідно до ст.ст. 6, 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що за суб'єктним складом сторін та суттю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про порушення касаційного провадження у справі, винесена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, до Верховного Суду України оскаржена не була, а значить є чинною, отже справа підлягає розгляду в установленому законом процесуальному порядку.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.17
№ 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.
Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив на касаційне подання, заслухавши пояснення представника Відділу земельних ресурсів, Прокурора, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 01.10.04 між Адміністрацією та Товариством на підставі розпорядження № 319 від 27.08.04 Адміністрації було укладено договір оренди земельної ділянки (далі Договір), згідно умов якого земельна ділянка, що перебуває в державної власності, загальною площею 9,0 га, розташовану на території Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району за межами населеного пункту, вилучалась із земель державного підприємства "Авіаційний науково-технічний комплекс ім.Антонова" (далі Підприємство), та надавалась у платне користування Товариству строком на 49 років для ведення колективного садівництва.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями встановлено, що громадську організацію "Садове товариство "Антей" було зареєстровано Адміністрацію 29.09.04, а первинно садове товариство "Антей" зареєстровано рішенням № 43/10 від 25.12.03 Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Судовими інстанціями встановлено, що після набуття чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", 29.09.04 Товариству було видано свідоцтво про державну реєстрацію нового зразка, в якому назва Товариства зазначалась як "Громадська організація "Садове товариство "Антей", що відповідає назві зазначеній у свідоцтві про реєстрацію від 25.12.03.
При вирішенні спору по суті судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що при виготовленні свідоцтва про державну реєстрацію Товариства № 43 від 25.12.03 Хотівською сільською радою було допущено технічну помилку, а саме: замість дати 25.12.03 зазначено 25.12.04, при цьому, наявність саме помилки, було підтверджено матеріалами справи.
На підставі матеріалів справи попередніми судовими інстанціями встановлено, що на час розгляду справи Товариство з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України не виключено.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 14 Закону України "Про об'єднання громадян" легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
З урахуванням наведеної правової норми колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції, що з моменту реєстрації Хотівською сільською радою рішенням
№ 43 від 25.12.03 громадська організація "Садове товариство "Антей" набула статусу юридичної особи, а отже правоздатності і дієздатності у відповідності до норм чинного законодавства.
При вирішенні спору по суті судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 1 розпорядження Адміністрації № 319 від 27.08.04 земельну ділянку було передано в оренду після вилучення із земель Підприємства.
На підставі матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі акта вибору та обстеження земельної ділянки від 27.05.04 (далі Акт) комісією під головуванням першого заступника Адміністрації, у складі членів комісії якої перебував директор Підприємства Чернова О.О., було вибрано та проведено обстеження земельної ділянки загальною площею 9,0 га, що розташована на землях Підприємства та передбачалась для ведення колективного садівництва Товариством. При цьому, згідно вказаного Акту комісія вирішила за можливе погодити земельну ділянку за рахунок Підприємства на умовах оренди терміном на 49 років.
Судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 1 розпорядження Адміністрації № 319 від 27.08.04 земельну ділянку було передано Товариству для ведення колективного садівництва. Таке ж призначення земельної ділянки визначено і п. 1.2 Договору. При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено, що до моменту передачі земельної ділянки в оренду Товариству, спірна земельна ділянка була в користуванні, та до земель запасу не відносилась.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями встановлено, що розпорядженням Адміністрації № 621 від 09.12.05 розпорядження Адміністрації № 319 від 27.08.04 було скасовано у зв'язку з відсутністю згоди землекористувача, відсутністю юридичної особи громадська організація "Садівниче товариство "Антей", а отже укладенням договору з неіснуючою юридичною особою. Водночас, при вирішенні спору по суті судом першої інстанції та під час перегляду справи в апеляційному порядку апеляційним судом встановлено, що визначені в розпорядженні № 621 від 09.12.05 підстави для скасування розпорядження № 319 від 27.08.04, не відповідають фактичним обставинам та спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до змісту ст. ст. 22, 35 Земельного кодексу України землі для ведення садівництва відносяться до земель сільськогосподарського призначення.
Статтею 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, що і було зроблено. При цьому, розробка проекту відведення вимагається лише у випадку передачі в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" обов'язковій державній експертизі підлягають, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
З урахуванням наведеного є помилковим твердження Адміністрації щодо відсутності обов'язкового проекту землеустрою та висновку Державної землевпорядної експертизи як підстави недійсності спірного Договору.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Адміністрація ставить питання щодо визнання недійсним Договору відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України, за змістом якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає роз'ясненням, викладеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.78
№ 3, а посилання скаржника на те, що спірний Договір не відповідає вимогам чинного законодавства спростовується фактами, встановленими попередніми судовими інстанціями.
Щодо винесення постанови судом першої інстанції в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, то колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У відповідності з ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Предметом даного судового розгляду є визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між господарюючим суб'єктом та суб'єктом владних повноважень, а отже предмет спору зачіпає цивільні майнові права та інтереси господарюючих суб'єктів. Майнові відносини сторін у даній справі не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій однією стороною стосовно іншої сторони. Таким чином, у даній справі має місце спір про право стосовно орендованого майна, розгляд якого до компетенції Вищого адміністративного суду України не відноситься.
Разом з тим, у ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи, у тому числі, у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.
У зазначених правовідносинах Адміністрація виступає не як суб'єкт владних повноважень, позаяк у даному разі він не здійснює владних управлінських функцій, а як рівноправний суб'єкт цивільних (господарських) диспозитивних відносин на підставі акта цивільного законодавства - Цивільного кодексу України.
Аналіз змісту правовідносин свідчить, що висновок суду першої інстанції про те, що даний спір підвідомчий адміністративним судам є помилковим, оскільки відносини про визнання недійсним договору оренди за своїм змістом є цивільно-правовими (господарськими), а не адміністративними, а отже дана справа підвідомча господарському суду та мала розглядатися в порядку, передбаченому Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим постанова господарського суду Київської області у даній справі підлягає скасуванню, як незаконна.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Прокурор у касаційному поданні стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційного подання в повному обсязі.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку проте винесено постанову з певними порушеннями норм процесуального права, що дає підстави для її зміни.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційне подання заступника прокурора Київської області № 05/1-3774-06 від 28.08.06 задовольнити частково.
Постанову від 27.07.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі № 20/9-06 господарського суду Київської області змінити, виклавши її в наступній редакції:
“1. Постанову від 26.05.06 господарського суду Київської області скасувати.
2. У задоволенні позовних вимог Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області відмовити.”
|
Головуючий |
Є.Першиков |
|
судді: |
Г.Савенко |
|
|
І.Ходаківська |