гіналом

Справа № 2а-622/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

2010 року грудня 27 дня          Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності противоправною, зобов’язання нарахувати і виплатити державну соціальну допомогу дітям війни, –

встановив:

Позивач пред’явив 21.09.2010 через суд цей позов на предмет захисту своїх прав на отримання державної соціальної допомоги дітям війни згідно з ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», посилаючись на допущену відповідачем бездіяльність під час нарахування пенсії, за якої з 02.04.2006 року не виплачується така допомога у належному розмірі, з приводу чого відкрито провадження у цій справі з перевірки обставин продовжуваного правопорушення, віднесених до підстав позову, починаючи з 21.03.2010.

Позивач подала заяву про розгляд справи у письмову провадженні.

Відповідач заперечень проти позову не подав, у судове засідання свого представника не направив, на підставі чого ця справа розглядається, по суті, згідно з ч. 4 ст. 128 КАС України за наявними доказами.

Поданими до суду письмовими доказами безспірно доведено, що позивач народився у 1938 році і їй призначена і виплачується пенсія відповідачем, який нараховував і виплачував позивачу щомісяця державну соціальну допомогу в розмірі меншому за 30 % від мінімальної пенсії за віком, визначеної згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Перевіривши наявні у справі докази, подані до суду, належить дійти висновку про задоволення позову, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України позивач має право на соціальний захист, включаючи право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, і за визначенням ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивач має статус дитини війни з правом підвищення пенсії (грошового довічного утримання, інших прирівняних періодичних платежів) згідно з ст. 6 цього Закону, у чинній з 01.01.2006 редакції, на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 з визнанням неконституційними положень п. 12 ст. 71 і ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»відновлена дія на 2007 рік ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з часу ухвалення цього рішення, з огляду на що відповідач на виконання ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України»мав нараховувати і виплачувати спірну соціальну допомогу з 09.07.2007. Так само, Конституційний Суд України ухваленим 22.05.2008 рішенням № 10-рп/200 визнав неконституційним підпункт 2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким ст. 6 зазначеного Закону була викладена в новій редакції, чим відновив дію з 22.05.2008 чинної з 01.01.2006 редакції цієї статті Закону.

Відповідно до ст.ст. 2, 6, 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»до державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат, які визначаються на основі базового державного соціального стандарту –прожиткового мінімуму, встановленого законом, тоді як останній за ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»має застосовуватися саме для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Проте, на час спору відсутній порядок вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 % від якої мають підвищуватися дітям війни пенсії тощо, а за ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»визначається мінімальний розмір пенсії за віком з розрахунку на прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

З огляду на це, належить дійти висновку про неясність в законодавчому регулюванні відносин одного порядку (виду) через недоліки в юридичній техніці, які на виконання ч. 4 ст. 8 КАС України підлягають усуненню по суду згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України шляхом застосування статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за аналогією до визначення за правилами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»розміру державної підтримки.

За таких обставин, відповідач, скориставшись неясністю законодавства, винно виплачував позивачу протягом спірного строку соціальну допомогу до пенсії у розмірі, встановленому п. 8 постанови КМ України № 530 від 28.05.2008 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», що нижче від 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, всупереч наведеним положенням Закону, які підлягали застосуванню відповідачем згідно з ч. 4 ст. 9 КАС України як акти вищої юридичної сили. Відтак, відповідач не вживав заходів до належного соціального забезпечення основних джерел існування позивача в порушення п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, чим допустив противоправну бездіяльність.

Таким чином, не обмежуючись заявленими вимогами відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суду належить для повного захисту прав позивача згідно ст. 162 КАС України постановити про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною із зобов’язанням відповідача до нарахування і виплати за ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»належних позивачу сум з розрахунку на прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, протягом відповідного бюджетного року, що складають до дня звернення до суду не менше 1 138 гривень  20 коп. і своєчасно не одержані з вини відповідача.

За ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому з огляду на затверджені повноваження органів державної влади здійснювати виконання державного бюджету нарахування соціальної допомоги здійснюється протягом бюджетного року, чим виключається такий спосіб захисту, як зобов’язання по суду виплачувати суми ще не нарахованого соціальної допомоги, право на яке ще не виникло.

Враховуючи, що у цій справі позивачу присуджується виплата державної соціальної допомоги, яка підлягає виплаті періодично щомісяця з Пенсійного Фонду, суд з власної ініціативи згідно з п. 1 ч. 2 ст. 256 КАС України в частині виплати такої допомогою звертає цю постанову до негайного виконання в розмірі всієї суми боргу.

Керуючись ст.ст. 2, 1832, 256 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська з недоплати ОСОБА_1 щомісячно 20 % мінімальної пенсії за віком з 21.03.2010 визнати протиправною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська протягом одного місяця нарахувати ОСОБА_1 щомісячну соціальну допомогу, починаючи з 21.03.2010, в розмірі 20 % від прожиткового мінімуму, затвердженого на це період для осіб, які втратили працездатність, з виплатою на користь ОСОБА_1 цих сум.

Постанову в частині виплати Управлінням Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на користь ОСОБА_1 державної соціальної допомоги дітям війни з 21.03.2010 в сумі 1 138 гривень 20 коп. звернути до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська заінтересованими особами, а так само прокурором, апеляційної скарги з одночасним надсиланням її копії безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем вручення її копії.

Суддя