АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/2090/1727/2012

Справа № 2-5052/11                                                                             Головуючий І-ої інстанції: Гетьман Р.А.

Категорія: трудові                                                                               Доповідач: Коростійова В.І.

                                                         РІШЕННЯ

                                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       20 березня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого                   - Коростійової В.І.,

суддів:                             - Ізмайлової Г.Н., Гуцал Л.В.,

за участю секретарів     -  Чабан А.В., Остапович Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и л а:

        19 травня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом.

        В обґрунтування позову посилався на те, що з 2003 року працював на посаді начальника юридичного відділу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (далі –НТУ «ХПІ»).

        З 9 квітня 2011 року юридичний відділ НТУ «ХПІ»було ліквідовано.

        Наслідком ліквідації юридичного відділу стало скорочення усіх його посад, у тому числі, і посади начальника юридичного відділу.

        З 9 квітня 2011 року створена загальноуніверситетська юридична служба –новий структурний підрозділ з новим штатним розкладом, до якої, у разі згоди на роботу зі зміненими істотно умовами, могли бути переведені працівники колишнього юридичного відділу.

        Копію наказу № 70-І від 9 лютого 2011 року про створення загальноуніверситетської юридичної служби йому вручили лише 25 лютого 2011 року.

        8 квітня 2011 року він направив заяву на ім’я ректора   про прийняття його на посаду начальника загальноуніверситетської юридичної служби.

        16 квітня 2011 року отримав від відповідача листа, яким йому була запропонована посада юрисконсульта першої категорії загальноуніверситетської юридичної служби та попереджено про можливе звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

        18 квітня 2011 року відповідач запропонував йому посаду провідного юрисконсульта  загальноуніверситетської юридичної служби.

        Від цих посад він відмовився, так як вони не відповідають його досвіду та кваліфікації.

        Наказом № 812-П від 19 квітня 2011 року його звільнено з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України –«у зв’язку із зміною існуючих умов праці та відмовою працівника від продовження роботи у нових умовах».

        Оскільки наказом № 70-І від 9 лютого 2011 року юридичний відділ, в якому він працював, ліквідовано, вважав, що мало місце скорочення штату працівників, а тому звільнення його за п. 6 ст. 36 КЗпП України є незаконним.

        Відповідач порушив порядок звільнення, встановлений ст. 49-2 КЗпП України – звільнив його без дотримання двомісячного строку попередження про звільнення.

        Про звільнення його попередили лише 16 квітня 2011 року, а звільнили –19 квітня 2011 року.

        Крім того, у день звільнення відповідач не провів з ним розрахунок.

        Посилаючись на вказані обставини, просив: поновити його на роботі на посаді начальника юридичного відділу НТУ «ХПІ»; стягнути з НТУ «ХПІ»на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та за затримку розрахунку при звільненні.

        Відповідач, в особі своїх представників, проти позову заперечував, посилаючись на те, що ОСОБА_3 звільнено з роботи з підстав, передбачених законом і з дотриманням встановленого порядку. У відповідача мала місце зміна істотних умов праці, викликана необхідністю створення потужної юридичної служби. Про зміну істотних умов праці ОСОБА_4 був повідомлений за два місяці, оскільки, як начальник юридичного відділу НТУ «ХПІ», 9 лютого 2011 року ставив свою візу на наказі № 70-І від 9 лютого 2011 року «Про створення загальноуніверситетської юридичної служби НТУ «ХПІ».

        ОСОБА_3 пропонувались посади юрисконсульта першої категорії і провідного юрисконсульта загальноуніверситетської юридичної служби, від яких він відмовився. Оскільки ОСОБА_3 відмовився від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці, його було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 6 ст. 36 КЗпП України. Скорочення штату або чисельності працівників у відповідача не було.

        Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2011 року ОСОБА_3 у позові відмовлено.

        В апеляційні скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі: поновити його на посаді начальника юридичного відділу НТУ «ХПІ»; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення, а за затримку розрахунку при звільненні –за період з 19 квітня по 12 травня 2011 року у сумі 3 757, 68 грн. При цьому посилається на: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм матеріального і процесуального права.

        НТУ «ХПІ», в особі своїх представників, подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, вважав її безпідставною, а рішення суду –законним і обґрунтованим.

        Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України –у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню і вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково з таких підстав.

        Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах з 25 листопада 2003 року.

        Позивач працював у відповідача на посаді начальника юридичного відділу НТУ «ХПІ»(а. с. 5).

        Трудовий договір припинено з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

        Згідно наказу відповідача № 812-П від 19 квітня 2011 року ОСОБА_3 звільнено з посади начальника юридичного відділу з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України «у зв’язку із зміною існуючих умов праці та відмовою працівника від продовження роботи у нових умовах»(а. с. 15).

        Відмовляючи ОСОБА_3 у позові про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав доведеним, що ОСОБА_3 звільнено з підстав, передбачених законом –п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з його відмовою від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці. Порядок звільнення ОСОБА_3 дотримано.

        Погодитися з таким висновком не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи, суд дійшов його з порушенням норм матеріального права.

        Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору  є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

        Із наказу № 812-П від 19 квітня 2011 року вбачається, що відповідач пов’язував звільнення ОСОБА_3 з тим, що він відмовився від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці.

        Матеріали справи свідчать, що підстав для звільнення ОСОБА_3 відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не було.

        Судом встановлено, що наказом ректора НТУ «ХПІ»№ 70-І від 9 лютого 2011 року «Про створення загальноуніверситетської юридичної служби НТУ «ХПІ»ліквідовано юридичний відділ НТУ «ХПІ»та три штатних одиниці за посадою, юрисконсульт з виробничого відділу НТУ «ХПІ»з 9 квітня 2011 року та з цієї ж дати створена загальноуніверситетська юридична служба НТУ «ХПІ»; внесено зміни до штатного розпису; змінено істотні умови праці; у разі згоди працівників юридичного відділу НТУ «ХПІ»передбачено їх переведення до загальноуніверситетської юридичної служби (а. с. 43-45).

        Наказом ректора НТУ «ХПІ»№ 150-І від 24 березня 2011 року затверджено Положення про загальноуніверситетську юридичну службу НТУ «ХПІ», за яким остання за своєю структурою, завданням та функціями, суттєво відрізняється від юридичного відділу НТУ «ХПІ»; затверджено нову посадову інструкцію начальника загальноуніверситетської юридичної служби.

        При цьому встановлено, що посадові обов’язки начальника загальноуніверситетської юридичної служби суттєво збільшені у порівнянні з посадовими обов’язками начальника юридичного відділу НТУ «ХПІ»(а. с. 79-98).

        За змістом вказаних локальних нормативних актів та змін до штатного розпису НТУ «ХПІ»посада, яку займав ОСОБА_3, була ліквідована. А на посаду начальника загальноуніверситетської юридичної служби НТУ «ХПІ»прийнята інша особа.

        ОСОБА_3 були запропоновані посади нижчого рівня, ніж та, яку він займав, –юрисконсульта першої категорії та провідного юрисконсульта новоствореної загальноуніверситетської юридичної служби.

        Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»припинення трудового договору за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників.

        У тому ж разі, коли такі зміни в організації виробництва і праці супроводжуються скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями, може мати звільнення працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

        З огляду на це, звільнення ОСОБА_3 з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є незаконним.

        Звільнення працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається із дотриманням встановлених законом додаткових гарантій, передбачених ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.

        Оскільки відповідач не пов’язував звільнення ОСОБА_3 з підставами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а гарантії, передбачені ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України, не дотримані суд апеляційної не може змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3

        До того ж, такі вимоги ОСОБА_3 не заявляв.

        Посилання відповідача на те, що у нього не було скорочення штату, а посада начальника юридичного відділу НТУ «ХПІ»не скорочувалась спростовується наведеними вище доказами, а також: актом перевірки територіальної державної інспекції праці у Харківській області від 2 червня 2011 року, її приписом від 2 червня 2011 року; постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2012 року, яка набрала законної сили (а. с. 50-60, 149-153).

        Згідно роз’яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 7 квітня 2011 року № 114/06/187-11 скорочення чисельності та скорочення штату –поняття не тотожні. Чисельність працівників –це списочний склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників –це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

        Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

        При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

        З огляду на наведене, судова колегія рішення суду першої інстанції у частині відмови ОСОБА_3 у позові про поновлення на роботі і стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу вважає за необхідне скасувати, поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника юридичного відділу НТУ «ХПІ»та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

        Згідно ч. 3 п. 2, ч. 1 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами) (далі –Порядок) у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

        Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

        Середня заробітна палата ОСОБА_3 за два місяці, які передували його звільненню, згідно довідки відповідача складала: за лютий 2011 року –2 909, 13 грн., березень 2011 року –2 853, 13 грн., а всього 5 762, 26 грн. (а. с. 28).

        Таким чином середньомісячна заробітна палата ОСОБА_3 за два місяці, що передували його звільненню, складала 2 881, 13 грн. (5 762, 26 : 2).

        Кількість робочих днів за лютий, березень 2011 року складала 42 дні.

        Середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 –137, 20 грн. (5 762, 26 : 42).

        Судова колегія не погоджується з розміром середньоденної заробітної плати у сумі 156, 57 грн., визначеної відповідачем і покладеною в основу розрахунку ОСОБА_5, оскільки відповідач визначив її не із розрахунку відпрацьованих робочих днів за два місяці, які передували звільненню, як це передбачено Порядком, а із розрахунку календарних днів за шість місяців, що передували звільненню.

        Оплаті за час вимушеного прогулу підлягає період з 20 квітня 2011 року по 20 березня 2012 року.

        Відповідно до листів Міністерства праці та соціальної політики України № №9111/0/14-10/13 від 25.08.2010 р. та №8515/0/14-11/13 від 23.08.2011 р. «Про розрахунки норм тривалості робочого часу на 2011 і 2012 рік»- відповідно, за вказаний період підлягає оплаті 230 днів вимушеного прогулу, що складає 31 556 грн. (230 х 137, 20).

        При присуджені середнього заробітку за час вимушеного прогулу зараховується вихідна допомога, яка була виплачена ОСОБА_3 у сумі 2 881, 13 грн. (а. с. 187).

        Стягненню підлягає заробітна плата за час вимушеного прогулу у сумі 28 674, 87 грн. (31 556 –2 881, 13).

        Відмовляючи ОСОБА_3 у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, суд першої інстанції вважав встановленим, що затримки розрахунку при звільнення ОСОБА_3 не було.

        Судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції і відмовляє у позові ОСОБА_3 у вказаній частині з інших підстав.

        Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

        Оскільки суд апеляційної інстанції поновлює ОСОБА_3 на роботі і стягує йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, то на правовідносини, що виникли вимоги ст. 117 КЗпП України не поширюються.

        Керуючись ст. ст. 303, 304, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

        Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

        Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2011 року скасувати.

        Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

        Поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника юридичного відділу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».

        Стягнути з Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 28 674 (двадцять вісім тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 87 коп.

        Рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят однієї) грн. 13 коп. допустити до негайного виконання.

        В іншій частині позову відмовити.

        Стягнути з Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» на користь держави судовий збір у сумі 286 (двісті вісімдесят шість) грн. 75 коп.

        Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

        Головуючий –

       Судді: