Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
20.03.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючого– судді Фазикош Г.В.,
суддів – Власова С.О., Мацунича М.В.,
при секретарі – Козаковій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік» на рішення Свалявського районного суду від 28 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік», Свалявської районної адміністрації про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні автомобільною дорогою загального користування , приміщенням власного гаражу, джерелом мінеральної води та демонтування санаторієм самовільно побудованих комунікацій на території бази відпочинку Квасний Потік та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік» до ОСОБА_2 про зобов’язання демонтувати гаражі, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 в квітні 2007 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік» та Свалявської районної адміністрації, в якому просив:
- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 26 липня 2004 року Свалявською РДА Товариству з обмеженною відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік» серії ЗК №0321192, виключивши з її меж земельну ділянку, на якій розташований гараж бази відпочинку «Квасний Потік» та частину автомобільної дороги, яка є під’їздною дорогою до вказаного санаторю, бази відпочинку « Квасний потік» та лісових ділянок Свалявського держлісгоспу;
- зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік» демонтувати бетонний бордюр, який перешкоджає заїзду автомобілів в приміщення гаражів бази відпочинку «Квасний потік»; демонтувати самовільно побудований через територію бази відпочинку трубопровід подачі води та підземну лінію електропостачання;
- не перешкоджати користуватися мінеральною водою з джерела мінеральної води;
- до Державного акту на право власності на земельну ділянку Товариства з обмеженною відповідальністю санаторію «Урочище Квасний потік» внести запис про встановлений 13 вересня 2002 року розпорядженням №317 голови Свалявської районної державної адміністрації земельний сервітут на право проходу та право проїзду на транспортному засобі по нявному шляху до земельних ділянок бази відпочинку, та право проходу громадянам для забору мінеральної води з джерела мінеральної води ( Т.1., а.с.1-6).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач ОСОБА_2 на підставі двох договорів купівлі-продажу від 25.05.2006 року, які посвідчені натаріально, придбав у власність в малого колективного підприємства «Омега» цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Квасний потік», а саме 5 будинків відпочинку, приміщення для охорони, недобудоване приміщення сауни та інші будови, які розташовані на земельній ділянці площею 0.2945 га та окремо розташоване приміщення гаража корисною площею 93,6 кв. м. ( зовніші межі 110 кв.м.), які знаходяться в Урочищі «Квасний потік» села Стройне Свалявського району.
Під час оформлення цих договорів було виявлено, що 26.07.2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю санаторій «Урочище Квасний потік» одержало Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 1,1742 га серії ЗК №032192, до плану якого включено земельну ділянку, на якій розташовано вказане вище приміщення гаражу, придбаного позивачем, а також частину автомобільної дороги, яка починаючи з 1995 року по даний час є єдиною під’їздною дорогою як до санаторію «Урочище Квасний потік», так і до бази відпочинку «Квасний потік», майно якої було придбано позивачем в Малого колективного підприємства «Омега» на підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу, а також до лісових ділянок Свалявського держліспоспу. Позивач вважає, що, оскільки таке включення є незаконним, виданий відповідачу Державний акт про право власності на земельну ділянку слід визнати недійсним.
Крім того, позивач ОСОБА_2 стверджує, що до оспореного ним Державного акту на право власності на земельну ділянку Товариства з обмеженною відповідальністю санаторію «Урочище Квасний потік» слід внести запис про встановлений 13 вересня 2002 року розпорядженням №317 Голови Свалявської районної державної адміністрації земельний сервітут на право проходу та право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельних ділянок бази відпочинку, та право проходу громадянам для забору мінеральної води з джерела мінеральної води.
Також позивач стверджував, що керівництво Товариства з обмеженною відповідальністю санаторію «Урочище Квасний потік» створює йому та іншим особам перешкоди у користуванні наявною під’їздною дорогою, що веде до належного йому майна, а саме приміщення належного йому гаражу та території бази відпочинку. Крім того, перед в’їздом до гаражу побудовано високі бетоні бордюри, із-за яких в’їхати до цих приміщень неможливо, а над джерелом мінеральної води, яке розташовано на території санаторію «Урочище Квасний потік» та поряд із пішохідною доріжкою встановлено дерев’яну надбудову, що перешкоджає позивачеві, жителям села Стройне та працівникам санаторію користуватися цією водою.
В ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю санаторій «Урочище Квасний потік» звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, в якому просив зобов’язати останнього демонтувати гаражі загальною площею 93,6 м.кв.,що знаходяться на земельній ділянці Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний потік» площею 1,1742 га і належать ОСОБА_2 на підставі зазначеного договору купівлі-продажу від 25 травня 2006 року ( Т.1., а.с. 102).
Вимоги зустрічного позову обрунтовані тим, що вказані гаражі дійсно знаходяться на території тієї земельної ділянки, яка належить Товариству з обмеженною відповідальністю санаторію «Урочище Квасний потік» на підставі Державного акту про право власності на земелю серії ЗК №032192 від 26.07.2004 року. Будівництво цих гаражів було здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена для цих цілей, тобто самовільно. Хоча це будівництво було здійснено не позивачем ОСОБА_2., а придбане ним у 2006 році, відповідач вважає, що саме позивач має нести обов’язок по його утриманню. Між тим, на даний час гаражі перебувають у непридатному для експлуатації стані. Крім того, на момент офомлення договору купівлі-продажу гаражів, земельна дялнка, на якій вони були розміщені вже повністю входила до складу земельної ділянки, яка належала Товариству з обмеженною відповідальністю санаторію «Урочище Квасний потік».
Рішенням Свалявського районного суду від 28 жовтня 2011 року по даній справі позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік», Свалявської районної адміністрації задоволено частково. Визнано недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку ТОВ «Урочище Квасний Потік» серії ЗК №032192, виданий 26 липня 2004 року Свалявською РДА в частині земельної ділянки площею 0,0157 га, на якій розташовано приміщення гаража, земельної ділянки площею 0,0240 га, на якій розміщена залізобетонна доріжка зі східями та перилами, яка являється шляхом для проходу з території санаторію до бази відпочинку, земельної ділянки під дорогою з твердим покриттям загального користування. Зобов’язано керівництво Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік» не чинити перешкод щодо проїзду на автотранспорті та проходу по наявному шляху через територію санаторію до гаража, джерела мінеральної води та бази відпочинку, демонтувати самовільно побудований навіс і бордюри, які розташовані перед в’їздом у бокси приміщення гаража, не чинити перешкоди в користуванні мінеральної водою з джерела мінеральної води. В решті вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік» до ОСОБА_2 –відмовлено. ( Т.3, а.с.86-87).
На це рішення апеляційну скаргу подало Товариство з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік». В скарзі апелянт просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті справи, яким у задоволені первісного позову відмовити повінстю, а зустрічний позов задовольнити. Свою позицію апелянт мотивує тим, що, на його думку, рішення постановлено без належної оцінки зібраних у справі доказів з порушенням норм матеріального та процесуального права ( Т.3, а.с. 91-95).
Зокрема, місцевий суд не врахував, що оспорений Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЗК №032192 був виданий ТОВ «Урочище Квасний Потік» 26 липня 2004 року. Суміжним землекористувачем на той час було МКП «Омега», яке ніяких претензій до товариства не висувало.
МКП «Омега» у свою чергу оформило право власності лише на одну земельну ділянку в урочище «Квасний потік» розміром 0,2945 га, одержало відповідний державний акт про право власності на землю 23 березня 2006 року, спорів із ТОВ «Урочище Квасний Потік» з цього приводу також не було. Саме на цій земельній ділянці й розташовано нерухоме майно, а саме майно бази відпочинку «Квасний потік», яке 25 травня 2006 року придбав позивач ОСОБА_2 При цьому вказана земельна ділянка й на даний час перебуває у власності МКП «Омега» і не має ніякого відношення до земельної ділянки, яка належить ТОВ «Урочище Квасний Потік»
Що стосується гаражів, які придбані ОСОБА_2 у того ж МКП «Омега», то ця купівлі-продаж була оформлена окремим договором купівлі-продажу, на якому не зазначено ніякої земельної ділянки. При цьому апелянт визнає, що фактично ці гаражі побудовано на земельній ділянці, яка включена до оспореного державного акту на право власності на землю санаторію, однак вважає, що оскільки це будівництво було здійснено незаконно, то й підстав для визнання за позивачем прав на цю частину земельної ділянки немає.
Апелянт також вказує на те, що вилучаючи із оспореного державного акту на право власності на землю земельну ділянку розміром 0,0240 га, на якій розміщена залізобетонна доріжка зі східями та перилами, та земельну ділянку під дорогою з твердим покриттям загального користування, суд не врахував, що таку земельну ділянку ніхто ні у попереднього землекористувача – Свалявського держлісгоспу, ні в ТОВ санаторію «Урочище Квасний Потік» у встановленому законом порядку для загального користування не вилучав, ніяких договорів із цього приводу між землекористувачами та санаторієм і базою відпочинку не укладалося. Наявне у справі розпорядження від 13 вересня 2002 року №317 голови Свалявської районної державної адміністрації насправді не є земельним сервітутом, встановленим у передбаченому законом порядку. Крім того, ніякої дороги із твердим покриттям загального користування для проїзду на автотранспорті до бази відпочинку і джерела мінеральної води через територію ТОВ санаторію «Урочище Квасний Потік» не існувало і облаштувати її не видається можливим, що підтверджено й висновком наявної у справі комплексної судової інженерно-технічної експертизи №579 від 18 травня 2010 року, яку суд першої існатнції взагалі не взяв до уваги.
Позивач ОСОБА_2 з рішенням суду першої інстанції погодився, апеляційну скаргу на неї не подавав.
В судовому засіданні в апеляційній інстанції представники апелянта скаргу підпрималаи та просили задовольнити із викладених у ній підстав. Позивач ОСОБА_2 скаргу не визнав та просив відхилити як необгурнтовану. Щодо мирової угоди сторони не досягли згоди та укласти її не змогли.
Представник Свалявської районної державної адміністрації в судовому засіданні в апеляційній інстанції апеляційну скаргу не визнав та просив відхилити, зокрема у тій частині, що стосується земельної ділянки, на якій знаходяться придбані позивачем ОСОБА_2 спірні гаражі. За твердженням представника Свалявської державної адміністрації ця земельна ділінка була включена до державного акту на право власнсоті на землю санаторію помилково. У подальшому 11 березня 2006 року тодішній директор ТОВ санаторію «Урочище Квасний Потік» ОСОБА_5 звертався до Свалявської державної адміністрації з письмовим клопотанням, в якому просив внести зміни до державного акту у цій частині у зв’язку із технічною помилкою, однак це клопотання так по суті розглянуто не було.
Представник ДП «Свалявське лісове господарство» в судовому засіданні в апеляційній інстанції залишив розгляд апеляційної скарги на розсуд суду, повідомив, що оспорюваний державний акт інтересів цієї третьої особи не зачіпає. Що стосується дороги загального призначення, щодо користування якою ставить питання позивач ОСОБА_2, то ДП «Свалявське лісове господарство» цією дорогою не користується, параметри цієї дороги державному підприємству не відомі.
Сільський голова Стройненьської сільської ради подав суду письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив залишити рішення місцевого суду в силі і, водночас, пояснив, що громада села Стройне Свалявського району вимагає скасувати державний акт на земельну ділянку ТОВ санаторій «Урочище Квасний Потік» з метою вилучення у санаторію дороги загального користування та доступу громадян до джерела мінеральної води. В решті вимог просить вирішувати спір згідно вимог чинного законодавтсва та справедливості ( Т.3, а.с.41).
Вислухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія прийшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші. Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з’ясувати фактичні обставини справи та вирішити спір у межах заявлених позовних вимог та зібраних у справі доказів.
В даній справі суд першої інстанції встановив, що Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 1,1742 га ТОВ «Урочище Квасний Потік» серії ЗК №032192 було видано 26 липня 2004 року Свалявською РДА. При цьому до вказаної земельної ділянки було включено земельну ділянку, на якій розміщено приміщення гаражів, які було придбано позивачем ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівл-продажу нерухомого майна від 25 травня 2006 року. Колегія апеляційного суду констатує, що ця обставина підтверджена наявними матеріалами справи та сторонами не заперечується.
При цьому колегія враховує, що 25 травня 2006 року між ОСОБА_2 та МКП « Омега» було укладено два договори купівлі-продажу. Відповідно до одного із цих договорів ОСОБА_2 придбав у власність від МКП «Омега» нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс, який складається із проф. корпусів під літерою «А», «Б», «В», «Г», «Д», сауни літ. «Ж», будинку мисливця літ. «З», альтанки під літ. «І», огорожі, замощення, а також земельну ділянку, на якій розташовано цей комплекс загальною площею 0,2945 га в АДРЕСА_1 ( а.с.25).
Відповідно до наявної у матеріалах справи копії державного акту про право власності на земельну ділянку МКП «Омега» серії ЗК №020729 від 23 березня 2006 року у власності МКП «Омега» перебувала земельна ділянка розміром 0,2945 га. При цьому відповідно до плану меж цієї земельної ділянки, остання є цільною та межує лише із землями Свалявського держлісгоспу. До її складу не включену земельну ділянку, на якій розташовано придбані ОСОБА_2 приміщення гаражів на підставі самостійного договору купівлі-продажу ( Т.1, а.с. 35).
Відповідно до другого договору купівлі-продажу від 25 травня 2006 року позивач ОСОБА_2 придбав у МКП « Омега» гаражі під літерою Е, що розташовані за адресою с.Стройне, урочище «Квасний потік» Свалявського району Закарпатської області. При цьому статус та розмір земельної ділянки, на якій розташовані ці гаражі, у договорі купівлі-продажу не зазначено. Фактичний розмір гаражів складає 110 кв.м. ( Т.1, а.с. 28). Водночас, відповідно до наявної у справі копії Державного акту на право постійного користування землею серії II-ЗК №001899 від 04 квітня 1996 року малому колективному підприєству «Омега» в урочище «Квасний потік» Свалявського району було надано у постійне користування земельну ділянку в межах згідно з планом землекористування, до складу якої входила земельна ділянка, зазначена на плані під №2 загальною площею 0,010 га як довиділена в 1997 році під будівництво гаражів (Т.1, а.с. 60-63). В судовому засіданні в апеляційній інстанції було досліджено оригінал цього державного акту. Жодних доказів вилучення цієї земельної ділянки із постійного користування МКП «Омега» суду надано не було.
Таким чином, колегія приходить до висновку, що станом на момент виготовлення Державного акту про право власності на земельну ділянку ТОВ «Урочище Квасний Потік» серії ЗК №032192, виданого 26 липня 2004 року Свалявською РДА, до цієї ділянки неправомірно було включено земельну ділянку, право на постійне користування якою мало МКП «Омега» і на якій розташовано приміщення гаражів, які в подальшому було придбано позивачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2006 року.
При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно із положеннями чинної до цієї дати ст.30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після ж 31 грудня 2001 року право власності на земельну ділянку або її частину може переходити відповідно до ст.120 ЗК України на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди, укладеного відчужувачем або набувачем. На це зокрема, звернуто увагу й у п.18 (г) Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». З цього правила, зокрема, слідує й те, що, якщо об’єкт відчудження розташований на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні, то до набувача об’єкта земельна ділянка у відповідних розмірах переходить на праві постійного користування чи оренди, що дає право набувачу захищати відповідне право у судовому порядку.
Враховуючи вказані обставини, колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку ТОВ «Урочище Квасний Потік» серії ЗК №032192, виданого 26 липня 2004 року Свалявською РДА, в частині земельної ділянки площею 110кв.м., на якій розташовано приміщення гаражів, що на праві власності належать позивачу ОСОБА_2 є обгрунтованим, доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Що стосується висновку місцевого суду щодо визнання недійсним цього ж державного акту на право власності на земельну ділянку в частині включення до нього земельної ділянки площею 0,0240 га, на якій розміщена залізобетонна доріжка зі східями та перилами, яка являється шляхом для проходу з території санаторію до бази відпочинку, земельної ділянки під дорогою з твердим покриттям загального користування, то, на думку колегії, цей висновок не грутується на наявних у справі доказах. Зокрема, в матеріалах справи відсутні достатні відомості щодо наявної дороги з твердим покриттям загального користування, щодо довжини, ширини такої, щодо рішення про її прокладення тощо, а також будь-які рішення щодо вилучення із земельної ділянки санаторію земельної ділянки площею 0.0240 га чи іншої площі для облаштування самостійної доріжки загального користування тощо.
Натомість в матеріалах справи наявний висновок комплексної судової інженерно-технічної експертизи №579, яка була проведена відповідно до ухвали Свалявського районного суду від 01 липня 2008 року по даній справі ( Т.2, а.с.90). Відповідно до цього експертного висновку в’їзд на територію бази відпочинку «Квасний Потік» через ТОВ санаторій «Урочище Квасний Потік» неможливий в зв’язку із тим, що територія санаторію складного рельефу, технологічно і процедурно ув’язана. Інший шлях в’їзду на територію бази відпочинку «Квасний Потік» можливий при умові приведення існючої лісової грунтової дороги, яка використовується для трелювання ( транспортування) лісу до нормативного технічного стану, або власшування дороги, яка б використовувалася базою відпочинку «Квасний Потік» та лісовим господарством, в обхід ТОВ санаторію «Квасний Потік» ( Т.2, а.с. 148-158).
Крім того, колегія звертає увагу й на те, що однією із позовних вимог первісного позову ОСОБА_2 було внесення до оспореного ним Державного акту на право власності на земельну ділянку Товариства з обмеженною відповідальністю санаторію «Урочище Квасний потік» запису про встановлений 13 вересня 2002 року розпорядженням №317 Голови Свалявської районної державної адміністрації земельний сервітут на право проходу та право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельних ділянок бази відпочинку, та право проходу громадянам для забору мінеральної води з джерела мінеральної води. У задоволенні цієї вимоги первісного позову було відмовлено, з чим позивач ОСОБА_2 погодився, апеляційної скарги на рішення не подавав.
Що стосується змісту цього розпорядження голови Свалявської районної державної адміністрації, то колегія констатує, що його наявність не є підставою для часткового визнання недійсним державного акту на право власності на землю. Відповідно до вимог ст.98 ЗК України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Причому встановлення земельного сервітуту не веде до позбалення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею, а тому й не є підставою для визнання недійсним державного акту про право власності на землю. За наявності підстав, земельний сервітут може бути встановлений лише у такий спосіб та відповідно до того порядку, які передбачені ст. 98- 102 ЗК України.
Водночас колегія констатує, що із наявних у матеріалах справи схем земельної ділянки, яка передана у власність Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік», слідує, що на цю територію існує один заїзд, який завершується безпосередньо перед гаражами, які перебувають у власності позивача ОСОБА_2 Це, зокрема, зафіксовано й у висновку вкаазної вище комплексної судової інженерно-технічної експертизи №579. Матеріалами справи також доведено, що перед в’їздом у ці гаражі облаштовані бетонні бардюри, які є перешкодою для користування цими приміщеннями за їх призначенням. Ці обставини сторонами , зокрема й апелянтом, не спростовані.
У зв’язку із цим, колегія вважає, що висновок суду першої інстанції щодо зобов’язання Товариства з обмеженною відповідальністю «Урочище Квасний Потік» демонтувати бордюри, розташовані перед в’їздом в приміщення вказаних гаражів, та не чинити перешкод позивачу у проїзді до приміщення цих гаражів, є вірним, узгоджується з фактичними обставинами справи та вимогами матеріального закону, який гарантує власнику майна право на доступ до свої власності.
Що стосується інших вимог позивача, у т.ч. й щодо зобов’язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні позивачем джерела мінеральної води, то колегія констатує, що докази наявності таких перешкод в матеріалах справи відсутні. В судовому засіданні в апеляційній інстанції позивач ОСОБА_4 визнав, що на даний час він може користуватися цим джерелом, однак вважає, що у будь-який час в майбутньому відповідач може чинити йому перешкоди у цьому.
Між тим, відповідно до вимог ст.1, ст.3, ст.4 ЦПК України у порядку цивільного судочинства судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси особи у передбачений законом спосіб. Що стосується прав інших осіб на користування джерелом мінеральної води, зокрема, мешканців села Стройне чи працівників бази відпочинку, то колегія наголошує, що позивач ОСОБА_2 не відноситься до категорії тих осіб, які в даній справі можуть пред’являти позовні вимоги на захист прав та інтересів інших осіб відповідно до вимог ст. 45-46 ЦПК України.
Що стосується вимог зустрічного позову, то колегія вважає, що підстав для його задоволення немає, доводи апеляційної скарги відповідного висновку місцевого суду не спростовують, підстави для задоволення апеляційної скарги у цій частині відсутні.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.10,11, 60, 303, п.2, 3, 4 ч.1 ст.309, ст.314, ст.316, колегія суддів -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік» - задовольнити частково.
Рішення Свалявського районного суду від 28 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік», Свалявської районної адміністрації про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні автомобільною дорогою загального користування , приміщенням власного гаражу, джерелом мінеральної води та демонтування санаторієм самовільно побудованих комунікацій на території бази відпочинку Квасний Потік та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік» до ОСОБА_2 про зобов’язання демонтувати гаражі в частині задоволення первісного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю санаторію «Урочище Квасний Потік», Свалявської районної адміністрації – змінити, виклавши цю частину в наступній редакції:
Визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку ТОВ «Урочище Квасний Потік» серії ЗК №032192, виданий 26 липня 2004 року Свалявською РДА в частині земельної ділянки площею 110кв.м., на якій розташовано приміщення гаражів, що на праві власності належать позивачу ОСОБА_2.
Зобов’язати Товариство з обмеженною відповідальністю «Урочище Квасний Потік» демонтувати бордюри, розташовані перед в’їздом в приміщення вказаних гаражів, та не чинити перешкод позивачу у проїзді до приміщення цих гаражів.
У задоволенні інших вимог первісного позову ОСОБА_2 – відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча: Судді: