АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №  22ц-504/2012           

                                                                         Головуючий по 1-й інстанції Гриб М.В.                                                        

Суддя-доповідач:  Карпушин Г. Л.          

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

15 лютого 2012 року                                                                                           м.Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді :  Карпушина Г.Л.,

Суддів:   Винниченка Ю.М., Корнієнка В.І.,

          при секретарі :   Цюрі Я.В.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою  публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

          на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 грудня 2011 року

          у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення сум процентів по вкладам, пені та 3% річних

          Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Апеляційного суду, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення сум процентів по вкладам, пені та 3% річних.

          Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 грудня 2011 року позов  ОСОБА_3 задоволено частково.

          Стягнено з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»на користь ОСОБА_3 суму відсотків та пені по договорах на вклади №20/02-02/15 від 28.03.2006 року та №20/02-02/11 від 01.02.2007 року в розмірі 22995,75 доларів США та суму відсотків і пені по договору на вклад №20/02-02/19 від 12.08.2009 року в розмірі 1294,32 євро, що все в загальній сумі на день вирішення справи судом еквівалентно 197585,12 грн.

          Стягнено з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»на користь ОСОБА_3 1829 грн. у відшкодування понесених витрат на сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.  

          В решті позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»- відмовлено.

          З рішенням суду не погодилося ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»та подало на нього апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволені позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому в апеляційній скарзі вказується на неправильність та необґрунтованість висновків суду, неповне з’ясування судом обставин справи та покладення в основу рішення недоведених даних, які суд вважав встановленими.

Судове засідання проводилося за участі  представника апелянта, позивача та його  представника. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

          Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

          Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходив з того, що рішенням колегії суддів Апеляційного суду Полтавської області від 20.12.2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено та стягнуто із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»суми депозитних вкладів по вказаних вище договорах, а також відсотки по них виходячи з розмірів зазначених в договорах, тобто 25% річних. При цьому розрахунки позивачем на той час проводилися лише станом на 01.07.2009 року, а саме на момент звернення до суду.

Відповідно до договору №20/02-02/19 від 12.08.2009 р. термін нарахування відсотків по вкладу чітко обмежений днем, що передує строку закінчення дії договору, яким відповідно до матеріалів справи було 11.08.2009 року, а тому оскільки  заявлені позивачем вимоги враховували дані обставини, районний суд погодився з ними та їх задовольнив. Зважаючи на те, що по договорах №.№. 20/02-02/15 від 28.03.2006 р.,  та 20/02-02/11 від 01.02.2007 р., термін нарахування відсотків по вкладах, не обмежувався строком дії договорів, а визначався днем, що передує поверненню вкладів, яким відповідно до матеріалів справи було 06.04.2011 року, районний суд і ці вимоги позивача визнав обґрунтованими  та також їх задовольнив.

Одночасно беручи до уваги, що рішенням суду від 20.12.10 р., факт необґрунтованого неповернення позивачу вкладів, визнано доведеним, районний суд посилаючись на вимоги закону та положення зазначених договорів, знайшов підстави для задоволення вимог про стягнення пені, як виду забезпечення даного зобов’язання, але в межах позовної давності та частково вимог про стягнення 3% річних.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом встановлено, що 28 березня 2006 року  між позивачем та відповідачем укладено договір №20/02-02/15 на вклад «Валютний», відповідно до якого відповідачем було прийнято від позивача кошти в загальній сумі 32000 доларів США, за умови їх подальшого повернення з відсотками за їх користування. 01 лютого 2007 року  між позивачем та відповідачем укладено договір №20/02-02/11 на вклад «Універсальний», відповідно до якого відповідачем було прийнято від позивача кошти в сумі 10000 доларів США, за умови їх подальшого повернення з відсотками за їх користування.  12 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір №20/02-02/19 на вклад «Універсальний», відповідно до якого відповідачем було прийнято від позивача кошти в сумі 7000 доларів євро, за умови їх подальшого повернення з відсотками за їх користування.  Рішенням колегії суддів Апеляційного суду Полтавської області від 20.12.2010 року позов ОСОБА_3 було задоволено, стягнено із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його користь суми депозитних вкладів та прострочених відсотків. Фактично позивачу відповідачем повернено вклади із простроченими відсотками, нарахованими станом на 01.07.2009 року, 07 квітня 2011 року.

Доводи апелянта, що за умови, якщо суд прийде до висновку про необхідність задоволення вимог позивача в частині стягнення відсотків  по вкладах до моменту їх повернення, необхідно застосовувати тарифи для вкладу «До запитання», є необґрунтованими виходячи з наступного.

Положеннями частини 4 ст. 1060 ЦК України, які враховані п. 5.4 вказаних договорів, передбачено, що якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором. Вказаний розмір процентів передбачено частиною 3 даної статті, і у випадку вимоги вкладника про дострокове повернення вкладу.

          Відповідно до положень ст. 1061 ЦК України, які передбачені п.3.3.3 вказаних договорів, Банк за користування грошовими коштами зобов’язаний  провести нарахування та виплату відсотків у строки та в розмірах, які передбачені договором. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Беручи до уваги встановлені обставини справи та наведені норми закону, колегія суддів, вважає, що висновки суду першої інстанції про стягнення із відповідача процентів по вкладах за договорами №.№. 20/02-02/15 та 20/02-02/11 по день, що передував їх фактичному поверненню, а за договором №20/02-02/19  по день, що передував закінченню строку його дії, виходячи з розміру 25 % річних (який встановлений договором), є обґрунтованими, оскільки за таких обставин, коли повернення вкладу не відбувається з вини Банку, який при цьому продовжується користуватися взятими коштами, питання про розмір процентів та термін їх нарахування, повинні вирішуватися із загальних положень закону і договору, з перевагою на користь інтересів вкладника.

Доводи апелянта, щодо необхідності застосування до позовних вимог наслідків пропуску строків позовної давності, є також необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням закону. Так, зважаючи, на те, що позивач у липні 2009 року, в межах 3-річного строку позовної давності, звертався до суду і його позов був задоволений, строк позовної давності щодо інших додаткових вимог, які ним на той час не заявлялися, був перерваний і відповідно почався заново, це при тому що відповідно до договорів та закону зобов’язання відповідача щодо нарахування процентів та сплати пені, мають триваючий характер і залежать від часу припинення зобов’язання. Що стосується строків спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені, то вони судом першої інстанції враховані в повному обсязі.    

Доводи апелянта щодо неможливості проводити одночасно стягнення пені та 3% річних, є також необґрунтованими, оскільки за змістом ст. 624 ЦК України відповідальність за порушення боржником грошового зобов’язання у виді  3% річних  полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

В цілому всі доводи апелянта, які за своїм змістом мають не стійкий та суперечливий характер, не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому задоволенню вони не підлягають.

           Керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

          Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - відхилити .

           Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 грудня 2011 року - залишити без змін.  

           Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і  може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : (підпис)