АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-4531/11
Головуючий по 1-й інстанції Лободенко О.С.
Суддя-доповідач: Карпушин Г. Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді : Карпушина Г.Л.,
Суддів: Абрамова П.С., Винниченка Ю.М.
при секретарі : Цюрі Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 листопада 2011 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю, визначення часток в ній, вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Апеляційного суду, -
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 листопада 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано квартиру № 228, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_1, житловою площею 25,6 кв.м., загальною площею 47,3 кв.м. спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Визнано, що ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка квартири № 228, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_1 та визнано право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири № 228, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_1.
Вселено ОСОБА_3 в квартиру № 228, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_1, житловою площею 25,6 кв.м., загальною площею 47,3 кв.м.
Зобов’язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 квартирою № 228, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_1 житловою площею 25,6 кв.м., загальною площею 47,3 кв.м. та передати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей квартири № 228.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення сплаченого державного мита та витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу 137 гривень.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь державного бюджету УДК у м. Кременчуці, рахунок 31213206700008, код ЄДРПОУ 34698778, МФО 831019, ГУДКУ у Полтавській області, код ЄДРПО Автозаводського районного суду м. Кременчука 02886019 - 197 гривень судового збору.
З рішенням суду не погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу. Прохає рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції поверхнево, упереджено і неповно досліджені та оцінені обставини, які мають значення для справи, а також неправильно визначені відповідно до встановлених судом обставин правовідносини, вважає рішення місцевого суду таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судове засідання проводилося за участю апелянта та його представника, а також позивачки та її представника.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.
Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що з 23 серпня 2008 року сторони перебували у шлюбно-сімейних відносинах. Від шлюбу сторони мають сина –неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В листопаді 2010 року рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області шлюб між сторонами розірвано та визначено місце проживання їх малолітнього сина ОСОБА_4 разом з позивачкою.
Статтею 60 СК України встановлено, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно договору купівлі-продажу від 15 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в КП «Кременчуцьке міське бюро технічної інвентаризації»16 вересня 2008 року за № 17241410, ОСОБА_2 придбав квартиру №228, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_1, житловою площею 25,6 кв.м., загальною площею 47,3 кв.м. На придбання вказаної квартири позивачкою, як дружиною, в присутності нотаріуса було надано згоду, яка була посвідчена нотаріусом, в якій одночасно було зазначено, що рішення про придбання квартири подружжям прийнято спільно та будуть витрачені для цього спільні кошти, і в подальшому дане нерухоме майно буде об’єктом спільної сумісної власності.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вказане нерухоме майно є об’єктом спільної сумісної власності сторін, як подружжя. Правильним також відхилення місцевим судом заперечень проти позову відповідача в зв’язку з тим, що спірна квартира була придбана позивачкою та відповідачем під час перебування в шлюбі за їх спільні сумісні грошові кошти, оскільки з наданих до суду відповідачем доказів, а саме договору банківського вкладу «Вільні кошти»від 09.07.2008 року, квитанцій про внесення готівки від 09.07.2008 р. та її повернення від 05.09.2008 р. не вбачається, що самі ці кошти були витрачені відповідачем на придбавання спірної квартири. Крім того, відповідачем не була спростована відповідність ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України та дійсність нотаріально оформленої заяви позивачки від 15.09.2008 року про надання її згоди на вчинення відповідачем договору купівлі-продажу квартири від 15.09.2008 р. за їх спільні сумісні кошти та набуття квартири № 228 у спільну сумісну власність.
Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зважаючи, на обставини справи, судом правильно застосовано положення ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України та при визначенні часток кожного із подружжя у спільному сумісному майні, вказано, що кожній із сторін належить по Ѕ частини спірної квартири.
Згідно ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Статтею 68 Сімейного кодексу України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Місцевим судом вірно встановлено, що під час шлюбу та після його припинення між позивачкою та відповідачем будь-яких угод щодо порядку користування квартирою № 228, визначення в ній часток та розпорядження даним нерухомим майном укладено не було. Оскільки відповідач перешкоджає позивачці мешкати в спірному приміщенні, місцевий суд вірно прийшов до висновку про вселення ОСОБА_3 в спірну квартиру, зобов’язавши відповідача усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_1.
Доводи апелянта, що квартира придбана за більш високу ціну, ніж зазначена в договорі купівлі-продажу, та за особисті кошти, які належали йому та його батькам і брату, є необґрунтовані і спростовуються матеріалами справи. Судом встановлено, що спірна квартира була придбана позивачкою та відповідачем під час перебування в шлюбі за їх спільні сумісні грошові кошти. Це підтверджується нотаріально оформленою заявою позивачки від 15.09.2008 року про надання її згоди на вчинення відповідачем договору купівлі-продажу квартири від 15.09.2008 р. за їх спільні сумісні кошти та набуття квартири № 228 у спільну сумісну власність. До даного часу положення договору, в якому визначено ціну за яку придбано квартиру, не чинними не визнавалися, є дійсними, а тому не можуть бути спростовані лише суб’єктивними показання відповідача та його рідних. Крім того, по справі відсутні докази того, що кошти: зняті відповідачем з депозитного вкладу; зняті з рахунків та взяті в борг його батьками; отриманими відповідачем в кредит в подальшому були спрямовані саме оплату вартості квартири.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 листопада 2011 року. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому задоволенню вона не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 308 ,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити .
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 листопада 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя: Г.Л. Карпушин
Судді: Ю.М. Винниченко П.С. Абрамов
Копія