Справа №
Провадження №11-195/12
11/1090/409/12 Головуючий у І інстанціїОмельченко
Категорія61Доповідач у 2 інстанції Орел
03.04.2012
УХВАЛА
Іменем України
13 січня 2012 року Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Орла А.І.
суддів Димарецького В.М., Полосенка В.С.
з участю прокурора Точиліна С.В.
захисника ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілої ОСОБА_2, Головного управління МВС України в Київській області –цивільного відповідача на вирок Києво-Святошинського районного суду від 22 жовтня 2010 року, яким :
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працює генеральним директором ТОВ «Будівельний центр «Спеціаліст»зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, мешканця АДРЕСА_2, раніше не судимого, засуджено за ст.367 ч.1 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки; за ст.366 ч.1 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_3 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки. На підставі п.5 ст.74 КК України ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1000 грн. матеріальної шкоди та 5000 грн. моральної шкоди, з Головного управління МВС України в Київській області 20000 грн. моральної шкоди.
Колегія суддів , -
В С Т А Н О В И Л А:
Згідно вироку суду, ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за вчинення злочину при наступних обставинах.
ОСОБА_3 з 24.06.2002 року працював на посаді оперуповноваженого відділення карного розшуку Києво-Святошинського райвідділу міліції, мав спеціальне звання лейтенант міліції - був працівником правоохоронного органу. 19 серпня 2003 року до Вишнівського міського відділу міліції звернулася ОСОБА_2 і з заявою про безвісне зникнення її сина –ОСОБА_4, 1972 року народження, який 13.08.2003 року пішов з дому та не повернувся. Зазначена заява 19.08.2003 р. була зареєстрована та її перевірку було доручено ОСОБА_3. Однак, оперуповноважений ОСОБА_3 в період з 19 по 22 серпня 2003 року в порушення вимог п. 9.1.6 (в) «Інструкції з організації розшуку осіб органами внутрішніх справ України»не виконав відповідних дій, направлених на встановлення місцезнаходження розшукуваного і фактично розшук зниклого ОСОБА_4 не здійснював. 18 серпня 2003 року до Васильківського MB ГУ МВС України у Київській області надійшло повідомлення про виявлення у м. Василькові по вул. Авіаторів, 3 невідомого чоловіка без свідомості. Вказану особу, якою виявився ОСОБА_4, каретою швидкої медичної допомоги, було доставлено до інфекційного відділення Васильківської ЦРЛ із діагнозом «отруєння невідомою отрутою». Про знаходження ОСОБА_4 у лікарні черговий Васильківського міськвідділу міліції 21.08.2003 року повідомив начальнику Вишнівського МВМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України у Київській області ОСОБА_5, котрий передав вказану інформацію ОСОБА_3 та дав вказівку їхати до лікарні і перевірити її. Проте, ОСОБА_3 не перевірив цієї інформації, а тільки 28.08.2003 року виїхав до Васильківської ЦРЛ, де отримав довідку про перебування ОСОБА_4 у лікарні в період з 18 по 23.08.2003 року, не з'ясувавши причин отруєння ОСОБА_4, не опитавши з цього приводу лікарів, інших хворих, які б могли вказати про причини отруєння та можливого місця знаходження ОСОБА_4 Не вживши відповідних заходів по розшуку ОСОБА_4, передбачених законом, ОСОБА_3 28.08.2003 року, перебуваючи у своєму робочому кабінеті Вишнівського MB, діючи умисно з метою створення видимості проведення перевірки по заяві ОСОБА_2, бажаючи приховати недоліки у роботі, тобто в інших особистих інтересах, склав рапорт на ім'я начальника Вишнівського MB ОСОБА_5, у який вніс завідомо неправдиві відомості про те, що ним, з метою встановлення місцезнаходження ОСОБА_4 була опитана медична сестра інфекційного відділення Васильківської ЦРЛ ОСОБА_6, яка на пред'явлену їй фотокартку ОСОБА_4 впізнала його як особу, що знаходилась на лікуванні у відділенні в період з 18 по 23.08.2003 року з діагнозом «отруєння невідомою отрутою». Також, у рапорті ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_6 знала, що ОСОБА_4 наркоман, оскільки він їй про це казав, і що до лікарні його привезла бригада швидкої медичної допомоги, яка забрала його з вул. Авіаторів, 3 м. Василькова. Під час перебування на лікуванні ОСОБА_4 про те, що він став жертвою чиїхось злочинних посягань чи протиправних дій нічого не говорив та 23.08.2003 року був виписаний з лікарні у здоровому глузді.
Продовжуючи свої дії, на приховування неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них при перевірці заяви ОСОБА_2, 28.08.2003 року ОСОБА_3 на підставі рапорту, з внесеними до нього завідомо неправдивими відомостями, прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи по факту зникнення ОСОБА_4 за відсутності події злочину, про що виніс відповідну постанову, підробивши таким чином цей документ.
Після цього, ОСОБА_3 28.08.2003 року з метою надання законності зазначеній постанові погодив її з начальником Вишнівського міськвідділу міліції ОСОБА_5, начальником слідчого відділу ОСОБА_8 та затвердив у в.о. начальника Києво-Святошинського райвідділу міліції ОСОБА_9
28.08.2003 року ОСОБА_2 повторно звернулась до Вишнівського міськвідділу міліції із заявою про продовження розшуку ОСОБА_4, яка також була в той же день зареєстрована і передана ОСОБА_3 для проведення перевірки.
Однак, ОСОБА_3, діючи умисно, в порушення вимог Інструкції, не виконав жодних дій, направлених на встановлення місцезнаходження ОСОБА_4, а 05.09.2003 року посилаючись на підроблену постанову про відмову в порушенні кримінальної справи по факту зникнення ОСОБА_4 склав рапорт на ім'я в.о. начальника Києво-Святошинського райвідділу міліції ОСОБА_9, яким безпідставно долучив заяву ОСОБА_2 від 28.08.2003 року до матеріалів попередньої перевірки і 08.09.2003 року направив до Васильківського міськвідділу міліції, при цьому, ОСОБА_3 було достовірно відомо, що станом на 28.08.2003 року ОСОБА_4 у Васильківській лікарні вже не лікувався. Крім того, ОСОБА_3 не мав будь-яких інших даних щодо знаходження ОСОБА_4 на території Васильківського району.
Неналежне виконання ОСОБА_3 своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, призвели до того, що ОСОБА_4 у м. Василькові своєчасно виявлений не був та про його місцезнаходження не було повідомлено заявнику - ОСОБА_2.
Таким чином, внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, заяви ОСОБА_2 від 19.08.2003 року та 28.08.2003 року про зникнення її сина не були належним чином розглянуті, розшук не здійснювався, а заявниця ОСОБА_2 була позбавлена можливості встановити місцезнаходження сина, чим її інтересам заподіяно істотної шкоди, а також державним інтересам у вигляді підриву авторитету та престижу органу виконавчої влади, в особі Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України, на який, згідно ст. ст. 1, 10 Закону України «Про міліцію», покладено обов'язок захисту життя, здоров'я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань та розшуку осіб, які пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством.
Крім того, за вищевказаних обставин, ОСОБА_3 28 серпня 2003 року, перебуваючи у своєму робочому кабінеті Вишнівського міськвідділу міліції, діючи умисно, з метою створення видимості проведення перевірки по заяві ОСОБА_2, склав рапорт на ім'я начальника Вишнівського MB ОСОБА_5, у який вніс завідомо неправдиві відомості про те, що ним, з метою встановлення місцезнаходження ОСОБА_4 була опитана медична сестра інфекційного відділення Васильківської ЦРЛ ОСОБА_6, яка на пред'явлену їй фотокартку ОСОБА_4 впізнала його як особу, що знаходилась на лікуванні у відділенні в період з 18 по 23 серпня 2003 року із діагнозом «отруєння невідомою отрутою». Також, у рапорті ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_6 знала, що ОСОБА_4 наркоман, оскільки він їй про це казав, і що до лікарні його привезла бригада швидкої медичної допомоги, яка забрала його з вул. Авіаторів, 3 м. Василькова. Під час перебування на лікуванні ОСОБА_4 про те, що він став жертвою чиїхось злочинних посягань чи протиправних дій нічого не говорив та 23 серпня 2003 року був виписаний з лікарні у здоровому глузді.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на приховання неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них 28 серпня 2003 року, ОСОБА_3, діючи умисно, перебуваючи у своєму робочому кабінеті Вишнівського міськвідділу міліції у м.Вишневе, на підставі рапорту з внесеними до нього завідомо неправдивими відомостями, прийняв рішення про відмову у порушенні кримінальної справи по факту зникнення ОСОБА_4 за відсутності події злочину, про що виніс відповідну постанову, підробивши таким чином цей документ. Після цього, ОСОБА_3 28.08.2003 року з метою надання законності зазначеній постанові, погодив її з начальником Вишнівського міськвідділу міліції ОСОБА_5, начальником СВ Києво-Святошинського райвідділу міліції ОСОБА_8 та затвердив у в. о. начальника Києво-Святошинського райвідділу міліції ОСОБА_9 Зазначені особи затвердили постанову про відмову в порушенні кримінальної справи без належної перевірки викладених у ній фактів.
Таким чином, внаслідок підробки ОСОБА_3 матеріалів перевірки по заяві ОСОБА_2 від 19.08.2003 року про зникнення її сина, розшук ОСОБА_4 не здійснювався, заявниця ОСОБА_2 була позбавлена можливості встановити місцезнаходження сина.
В апеляції прокурор, котрий брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок щодо ОСОБА_3 скасувати та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_3 за ч.3 ст.364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на 2 роки з конфіскацією всього майна, що належить засудженому на праві власності, за ч. 2 ст.366 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на 1 рік. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарань, призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на 2 роки з конфіскацією всього майна, що належить підсудному на праві власності. Позов потерпілої про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди просить задовольнити в повному обсязі. До вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу ОСОБА_3 змінити з підписки про невиїзд на взяття під варту, посилаючись на те, що суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч.1 ст.367, та ч.1 ст.366 КК України, оскільки докази досліджені в судовому засіданні дають підстави вважати, що дії ОСОБА_3 стороною обвинувачення були кваліфіковані правильно. Дії ОСОБА_3 стали однією з причин, які призвели до смерті ОСОБА_4, тобто до тяжких наслідків. В апеляції також зазначено, що судом не дана юридична оцінка діям ОСОБА_3 28.08.2003 року при розгляді заяви ОСОБА_2 про розшук її сина. Апелянт вважає, що вирок, щодо ОСОБА_3 є незаконним через невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону. Крім того, на думку прокурора, суд залишив поза увагою той факт, що злочинами завдано тяжкі наслідки, зокрема настала смерть ОСОБА_4. При цьому ОСОБА_3 не тільки жодним чином не відшкодовані збитки потерпілій ОСОБА_2, а він навіть не вибачився перед нею. В апеляції також зазначено, що судом не прийнято до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнала потерпіла внаслідок втрати єдиного сина, не враховано стан її здоров’я та тяжкість вимушених змін у її житті. В змінах до апеляції прокурор просить вирок суду скасувати та постановити свій вирок, яким засудити ОСОБА_3 за : ч. 1 ст. 367 КК України до 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративно-господарських функцій терміном на 2 роки; за ч. 1 ст. 366 КК України до 1 року позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій терміном на 1 рік; за ч. 3 ст. 364 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій терміном на 2 роки з конфіскацією всього майна що йому належить; на підставі п. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_3 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 367 та ч. 1 ст. 366 КК України у зв’язку із закінченням строків давності; позов потерпілої про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди задовольнити у повному обсязі; запобіжний захід до вступу вироку в законну силу змінити з підписки про невиїзд на взяття під варту.
Потерпіла ОСОБА_2 у своїй апеляції також просить вирок щодо ОСОБА_3 скасувати і постановити новий вирок, яким засудити останнього за ч. 3 ст.364 та ч.2 ст.366 КК України, цивільний позов щодо неї задовольнити в повному обсязі, оскільки вважає, що вирок Києво-Святошинського районного суду від 22.10.2010 року є незаконним через неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, невідповідність висновків суду викладеним у вироку фактичним обставинам справи. На думку потерпілої, судом першої інстанції необґрунтовано перекваліфіковано дії ОСОБА_3 з ч.3 ст.364 та ч.2 ст. 366 КК України. Крім того вважає, що суд першої інстанції свідомо умисно уник надання оцінки діям ОСОБА_3 по заяві від 28.08.2003 року, де вона просила терміново продовжити розшук ОСОБА_4 Також суд не обґрунтував розмір моральної шкоди стягнутої на її користь із засудженого.
Головне управління МВС України в Київській області, як цивільний співвідповідач, просить вирок щодо ОСОБА_3 в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди з управління на користь ОСОБА_2 скасувати та в задоволенні цивільного позову за рахунок коштів ГУ МВС України в Київській області відмовити повністю, оскільки у разі відшкодування позивачці завданої шкоди (матеріальної та моральної) відшкодувати їй таку шкоду повинна держава за рахунок коштів Державного казначейства України, яке є розпорядником коштів державного бюджету.
Заслухавши суддю доповідача, думку прокурора, який підтримав зміни до апеляції і просить вирок суду скасувати та постановити свій вирок, яким визнати винним ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч. 3, 366 ч. 1, 367 ч. 1 КК України і призначити йому покарання : за ч. 1 ст. 367 КК України у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій терміном на 2 роки; за ч. 1 ст. 366 КК України до 1 року позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій терміном на 1 рік; за ч. 3 ст. 364 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій терміном на 2 роки з конфіскацією всього майна що йому належить; на підставі п. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_3 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 367 та ч. 1 ст. 366 КК України у зв’язку із закінченням строків давності; позов потерпілої про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди задовольнити у повному обсязі; запобіжний захід до вступу вироку в законну силу змінити з підписки про невиїзд на взяття під варту; потерпілу ОСОБА_2, яка підтримала свою апеляцію та погодилася з доводами прокурора, засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_1, які вважають вирок суду законним та обґрунтованим іпросят апеляції залишити без задоволення, а вирок суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають до часткового задоволення.
У відповідності до ст. 323 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим.
Згідно ст. 334 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форму вини і мотиви злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою –підстави для цього.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, суд зазначених вимог закону не дотримався та постановив вирок без всебічного повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, належним чином не обґрунтувавши свої висновки.
Так, свій висновок про недоведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України суд обґрунтовує тим, що відсутній причинний зв’язок між діяннями ОСОБА_3 та наставшими наслідками - смертю потерпілого ОСОБА_4.
Однак, диспозиція статті 364 КК України передбачає настання відповідальності за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо вона завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Суд же відсутність причинного зв’язку пов’язує лише між діяннями ОСОБА_3 та смертю потерпілого ОСОБА_4.
ОСОБА_3 органами досудового слідства інкримінувалося зловживання владою в особистих інтересах з метою приховати недоліки у своїй роботі, яке виразилося в невжитті заходів по перевірці заяв ОСОБА_2 про зникнення її сина. Тобто, те, що ОСОБА_3, будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, використовуючи своє службове становище та діючи всупереч інтересам служби, в особистих інтересах, а саме з метою приховати свою бездіяльність та уникнути відповідальності за допущені недоліки в роботі та створити видимість проведення належної перевірки, не провів доручену йому перевірку заяв потерпілої ОСОБА_2 про зникнення її сина, що зобов’язаний був зробити в силу своїх функціональних обов’язків, вніс завідомо неправдиві відомості до офіційного документу –рапорту на ім’я начальника Вишнівського МВМ і на його підставі виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Зазначені вище дії ОСОБА_3 за версією слідства нанесли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, в даному випадку потерпілої ОСОБА_2, поскільки вона позбавлена можливості своєчасно надати допомогу своєму сину, а також нанесли шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету правоохоронних органів.
Суд першої інстанції зовсім не обґрунтував у вироку чому він не погоджується з висновками органів досудового слідства щодо заподіяння діяннями ОСОБА_3 істотної шкоди інтересам потерпілої ОСОБА_2 та державним інтересам, та чому він відкинув докази обвинувачення з цього приводу.
В зв’язку з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи, а тому вирок суду у відповідності до 369 КПК України підлягає скасуванню.
Статтею 378 КПК України визначений перелік випадків, в яких апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок :
1) в разі необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину в такому обсязі і він від цього обвинувачення захищався в суді першої інстанції;
2) необхідності застосування більш суворого покарання;
3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
4) неправильне звільнення засудженого від відбування покарання.
Зазначений вище перелік випадків є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
ОСОБА_3 було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч. 3, 366 ч. 2 КК України. При розгляді справи за апеляціями прокурора та потерпілої було поставлено питання про постановлення вироку щодо ОСОБА_3 та засудження його за ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 364 КК України, тобто збільшується обсяг обвинувачення. Зокрема, ОСОБА_3 не було пред’явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 367 КК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд в даному випадку позбавлений можливості постановити свій вирок.
Оскільки вирок суду першої інстанції не може бути визнаний законним та обґрунтованим, він підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, в ході якого слід усунути вказані в даній ухвалі недоліки, всебічно, повно та об’єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та дати їм належну юридичну оцінку.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України , колегія суддів , -
У Х В А Л И Л А :
Апеляції прокурора та потерпілої ОСОБА_2 задовольнити частково. Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.10.2010 року щодо ОСОБА_3 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд в той же суд, іншим складом суду.
С У Д Д І :