АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 4706 Головуючий у І інстанції: Буднікова Н.П.
2006 р. Суддя - доповідач: Боєва В.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2006 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Денисенко Т.С.
Суддів: Боєвої В.В.
Коваленко А.І.
При секретарі: Бабенко Т.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, виконавчого комітету Бердянської міської ради, Бердянської міської ради, Бердянського міського управління земельних ресурсів, треті особи: ОСОБА_3, Бердянська державна нотаріальна контора - про встановлення факту прийняття в дар частини домоволодіння, про зміну розміру частин домоволодіння, що знаходяться у спільній сумісній власності, про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, свідоцтва про право власності на житловий будинок, державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, рішень виконавчого комітету та міської ради, про визнання права власності на частину домоволодіння,
· за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, виконавчий комітет Бердянської міської ради, Бердянська державна нотаріальна контора - про поновлення строку позовної давності, про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2003 року ОСОБА_2 звернулась з вищевказаним позовом до ОСОБА_1, виконавчого комітету Бердянської міської ради, Бердянської міської ради, Бердянського міського управління земельних ресурсів, треті особи: ОСОБА_3, Бердянська державна нотаріальна контора. В позові зазначала, що її батькові - ОСОБА_4 належало на праві власності 9/20 часток будинку АДРЕСА_1, а 11/20 цього будинку належить співвласнику - ОСОБА_3. Позивач вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 батько подарував їй 5/20 часток будинку АДРЕСА_1, договір було посвідчено Бердянською міською державною нотаріальною конторою НОМЕР_1, 4/20 частки цього будинку батько заповів її брату - ОСОБА_1.
Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_2, її брат ОСОБА_1. отримав свідоцтво на право власності на весь будинок, без урахування її частки, а згодом, на підставі рішення Бердянського міськвиконкому від 17.04.03 р. НОМЕР_2, оформив право власності на весь спірний будинок, отримавши свідоцтво про право власності від 23.04.2003 року. Посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати: недійсним - свідоцтво от 19.06.2001 р. НОМЕР_3 про право на спадщину за заповітом, частково недійсним - рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 17.04.03 р. НОМЕР_2, недійсним - свідоцтво про право власності на житловий будинок, виділити частку у спільній сумісній власності, виділивши їй в рахунок 5/20 часток будинку кімнати НОМЕР_4, НОМЕР_5 коридор та літню кухню, та визначити порядок користування земельною ділянкою - пропорційно часткам співвласників.
20.10.2003 р. ОСОБА_2 доповнила свої позовні вимоги і просила також визнати частково недійсним (п. п. 1, 1.1, 1.2) рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 20.02.2003 р. НОМЕР_6 „Про розділ земельної ділянки", оскільки розділ був проведений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - без урахування частки позивача.
У лютому 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 (треті особи - такі ж самі, що і у первісному позові/. Посилаючись на те, що 10.12.1997 року, у того ж саме державного нотаріуса батько склав заповіт на його користь, а ОСОБА_2 дар не прийняла, оскільки батько продовжував проживати в будинку, у витратах по утриманню будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 участі на брала, договір у БТІ не оформила, своєю часткою будинку не користувалася., просив суд, поновивши строк позовної давності, визнати недійсним договір дарування 5/20 часток спірного будинку від 10.12.1997 року, посвідчений у Бердянській міській державній нотаріальній конторі.
В червні 2005 року ОСОБА_2 доповнила позовні вимоги і просила суд додатково до вищевикладених позовних вимог встановити факт прийняття нею в дар 5/20 часток домоволодіння АДРЕСА_1 за договором дарування від 10.12.1997 року.
15 травня 2006 року ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області роз*єднано позовні вимоги ОСОБА_2. Виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 виконавчого комітету Бердянської міської ради, третьої особи ОСОБА_1 про виділ в натурі частини житлового будинку, про визначення порядку користування земельною ділянкою. Провадження в виділеній справі зупинено до набрання законної сили рішенням суду по даній справі.
22 травня 2006 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги. В позові зазначала, що рішенням виконкому Бердянської міської ради від 20.02.2003 року НОМЕР_5 частина спірного домоволодіння, власником якого є ОСОБА_3 (у розмірі 11/20 часток, що фактично є окремим житловим будинком літ. Б з відповідними господарськими будівлями/, була виділена у самостійне домоволодіння АДРЕСА_2. Посилаючись на те, що з цих підстав за висновком судово-технічної експертизи від 23.12.2005 року частки в спірному домоволодінні змінилися, а саме, 5/20 частин зараз складають 5/9 частин, а 4/20 частин складають 4/9 частин спірного домоволодіння, просила суд задовольнити всі її позовні вимоги з урахуванням зміни розміру часток домоволодіння, що знаходиться у спільній сумісній власності сторін, визначивши їх частки за висновками експертизи.
08 червня 2006 року ОСОБА_1. надав суду додаткову позовну заяву, в якій, змінивши підставу позову, просив суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні всіх її позовних вимог, його позов задовольнити, визнавши недійсним договір дарування 5/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 посвідченого Бердянською державною нотаріальною конторою ІНФОРМАЦІЯ_1. НОМЕР_1, який був укладений між ОСОБА_1та ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 червня 2006 відмовлено ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2, третіх осіб-ОСОБА_3, Бердянської міської ради, виконавчого комітету Бердянської міської ради, Бердянської державної нотаріальної контори - про поновлення строку позовної давності, про визнання недійсним договору дарування ОСОБА_15/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_2, посвідченого Бердянською державною нотаріальною конторою ІНФОРМАЦІЯ_1. НОМЕР_1.
Позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено факт прийняття ОСОБА_2 в дар від ОСОБА_4 5/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 згідно договору дарування, посвідченого 10 грудня 1997 року Бердянською державною нотаріальною конторою, р. НОМЕР_1.
Змінено розмір часток ОСОБА_2 в домоволодінні АДРЕСА_1 згідно договору дарування ОСОБА_4, посвідченого Бердянською державною нотаріальною конторою ІНФОРМАЦІЯ_1. НОМЕР_1, з 5/20 на 5/9 часток.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на їм*я ОСОБА_1 на спадкове майно - 9/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_1, посвідчене 15 червня 2001 року Бердянською державною нотаріальною конторою, р. НОМЕР_3, недійсним на 5/20 частин домоволодіння.
Визнано частково недійсним рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 17 квітня 2003 року за НОМЕР_2 „Про оформлення права власності за ОСОБА_1 на домоволодіння АДРЕСА_1" - в частині 5/9 частин домоволодіння.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 від 23 квітня 2003 року на їм*я ОСОБА_1, видане на підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 17 квітня 2003 року недійсним на 5/9 частин домоволодіння.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/9 частин домоволодіння АДРЕСА_1 Запорізької області на підставі договору дарування, посвідченого Бердянською державною нотаріальною конторою ІНФОРМАЦІЯ_1. НОМЕР_1.
Визнано, що на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння від 23 квітня 2003 року ОСОБА_1 має право власності на 4/9 частин домоволодіння АДРЕСА_1.
Визнано частково недійсним рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 20 лютого 2003 року НОМЕР_5 про розподіл земельної ділянки загальною площею 0,64 га, розташованої по АДРЕСА_1 та закріпленні земельної ділянки площею 0,0309 га, розташованої по АДРЕСА_1, для розміщення та обслуговування комплексу будівель та споруд - в частині закріплення земельної ділянки тільки за ОСОБА_1, а необхідно - за ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнано недійсним рішення Бердянської міської ради від 16 жовтня 2003 року НОМЕР_13 про передачу ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку/ площею 0,0309 га, розташовану по АДРЕСА_1.
Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку на їм*я ОСОБА_1, розташовану по АДРЕСА_1, площею 0,0309 га, виданий на підставі рішення 15 сесії Бердянської міської ради від 16 жовтня 2003 року, НОМЕР_6. Поновлено право ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду від 09 червня 2006 року та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а ОСОБА_2 в позові відмовити.
Дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія судців апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з вимогами ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1. у задоволенні його позовних вимог, вірно посилався на ст.58 ЦК України (в редакції 1963 року/, відповідно до якої недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки /мнима угода/. Якщо угода, укладена з метою приховати іншу угоду /удавана угода/, то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Підтримуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1. стверджував, що договір дарування ОСОБА_4 5/20 часток домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_2 від ІНФОРМАЦІЯ_1- мнима угода, укладена без наміру створити юридичні наслідки. В підтвердження доводів він посилався на те, що ОСОБА_2 не здійснила ніяких дій для реалізації угоди, не зареєструвала угоду в БТІ,. подарунок не прийняла. Оскільки потреби в житлі не мала, всіма 9/20 частками домоволодіння користувалися він та батько. Проте суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_2 фактично прийняла дар, одержала договір дарування, в будинку провела ремонт, дозволила проживати в усьому будинку, в тому числі і в належній їй частині, своїм рідним - батьку ОСОБА_4 та брату ОСОБА_1. Реєстрації договору дарування в БТІ не надавала великого значення, оскільки, коли звернулась для реєстрації, то в БТІ був ремонт, а потім у неї склалися складні сімейні обставини і вона не мала змоги приділити увагу цьому питанню.
Вказані обставини підтверджуються показаннями ОСОБА_2 і свідків: ОСОБА_5 - рідної сестри ОСОБА_2 та ОСОБА_1, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які суду пояснили, що неодноразово чули від ОСОБА_4, що він подарував дочці ОСОБА_2 частину будинку, а іншу частину заповідав сину ОСОБА_1. До того ж, сам факт зберігання у ОСОБА_2 оригіналів договору дарування та свідоцтва про право власності на домоволодіння від 13.10.1995 року на ім'я ОСОБА_4 свідчить про те, що ОСОБА_2 прийняла дар у вигляді частки спірного домоволодіння.
Згідно ст.ст.227, 243, 244 ЦК України (в редакції 2003 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений, підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.
Судом встановлено, що договір дарування 5/20 часток спірного домоволодіння ОСОБА_4 дочці ОСОБА_2 посвідчений нотаріально 10.12.1997 року. Суд дає належну оцінку запису державного нотаріуса, стосовно того, що договір посвідчений 9.12.1997 року ( т. 2, а.с.95). Із дослідженої в судовому засіданні справи № 03-5 Бердянської державної нотаріальної контори „Договори про відчуження" за період з 1.11.1997 року до 30.12.1997 року вбачається, що на а.с.137 зареєстровано ІНФОРМАЦІЯ_1 договір дарування ОСОБА_4 5/20 частин домоволодіння ОСОБА_2, НОМЕР_7, який посвідчено нотаріусом ОСОБА_10, (т. 1, а. с. 96). Представник нотаріальної контори консультант ОСОБА_11 суду пояснила, що вочевидь, що нотаріусом просто помилково на обороті договору дарування вказано, що договір посвідчено 9.12.1997 року, замість ІНФОРМАЦІЯ_1(т. 2, а. с. 96-97).
Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що на договорі дарування від імені батька розписалась інша людина, тому не можливо вважати такий договір дійсним, спростовуються наступним. Так, дійсно за хворого дарувальника (сліпого) ОСОБА_4 на його прохання та в його присутності договір дарування від ІНФОРМАЦІЯ_1 підписав ОСОБА_12 (т. 2, а.с. 95), але одночасно і заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 за хворого заповідача (сліпого) підписав ОСОБА_12 (а. с. 94 т.2), проте у ОСОБА_1 не виникає ніяких сумнівів щодо законності заповіту, підписаного таким же чином.
Суд першої інстанції вірно посилався на положення ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року), якою не встановлено строку та обов*язковості реєстрації договору дарування нерухомості в БТІ.
З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстав для визнання договору дарування недійсним в порядку ст. 58 ЦК України /в редакції 1963 року/ немає.
За таких обставин судова колегія вважає, що встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 фактично прийняла в дар 5/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що не суперечить правовим позиціям Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (п. 30 розділу VI „Право власності"): „Відповідно до ч. 2 ст. 128 і ч. 2 ст. 243 ЦК України за нотаріально посвідченим договором дарування квартири право власності на неї у обдарованого виникає з моменту передачі квартири в його володіння. До передачі обдарованому квартири прирівнюється передача йому дарувальником розпорядчого документа на це майно -нотаріально посвідченого договору дарування".
Таким чином, є підстави для задоволення позову ОСОБА_2 в частині встановлення факту стосовно того, що ОСОБА_2 фактично прийняла в дар подаровані їй ІНФОРМАЦІЯ_15/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1.
З метою захисту і поновлення її порушених прав власника, передбачених ст.ст. 48, 49 Закону України „Про власність" необхідно визнати за нею право власності на частину подарованого їй спірного домоволодіння.
Суд першої інстанції при вирішенні спору вірно встановив, що згідно заповіту,
посвідченого Бердянською державною нотаріальною конторою 10.12.1997 року, р.НОМЕР_8, ОСОБА_4 заповідав ОСОБА_1. все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось та взагалі все те, що йому буде належати на день смерті та на що він за законом матиме право, в тому числі належний йому на праві власності жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1(т. 1, а.с. 139). Оскільки на момент смерті ОСОБА_4 останньому належало 4/20 часток домоволодіння АДРЕСА_1 (11/20 часток подаровано 10.04.1996 року ОСОБА_3, 5/20 часток ІНФОРМАЦІЯ_1подаровано ОСОБА_2), то ОСОБА_1. на підставі заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_1 мав право на 4/20 частин домоволодіння /1 - 11/20 - 5/20 = 4/20 (в порядку спадкування за заповітом) - т. 1, а. с. 7,15; т. 2, а. с. 66.
Також суд першої інстанції дав належну оцінку письмовому доказу - матеріалам спадкової справи НОМЕР_9 за 2000 рік Бердянської державної нотаріальної контори. З цих матеріалів вбачається, що при оформленні спадщини ОСОБА_1. приховав, що 5/20 частин спірного домоволодіння вже подаровані ОСОБА_2, надав до нотаріальної контори дублікат свідоцтва про право власності на жилий будинок на ім'я ОСОБА_4 від 13.10.1995 року, замість оригіналу. В заяві про прийняття спадщини вказав, що адреса спадкоємця ОСОБА_2 йому невідома, хоча в судовому засіданні не заперечував, що останній рік перед смертю батько ОСОБА_4 себе погано почував, часто знаходився у ОСОБА_2, куди, він, ОСОБА_1., неодноразово ходив провідувати батька (т. 1, а. с. 15; т.2, а. с. 87-88). Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_13, посвідчене Бердянською державною нотаріальною конторою 10.12.1997 року, НОМЕР_3, слід визнати частково недійсним, недійсним на 5/20 частин домоволодіння.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради від 20.02.2003 року НОМЕР_5 затверджено розподіл земельної ділянки загальною площею 0,064 га, розташованої по АДРЕСА_1, виділені в окреме домоволодіння 11/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, які належать на праві приватної власності ОСОБА_3 і складають окремий житловий будинок, з присвоєнням НОМЕР_11, за домоволодінням АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 0,0309 га (т.1, а. с. 52-58).
Оскільки 9/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, які були зареєстровані за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.06.2001 року, стали складати одиницю, на підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 17.04.2003 року НОМЕР_2 йому видане свідоцтво про право власності на ціле домоволодіння АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 41-43). Згідно висновку судової технічної експертизи від 23.12.2005 року в зв'язку з встановленням факту виділу домоволодіння НОМЕР_11 із домоволодіння АДРЕСА_3 частки в домоволодінні розподіляться так: 5/20 частин складають 5/9 частин домоволодіння, 4/20 частин складають 4/9 частин домоволодіння (т. 1, а. с. 223-225).
Таким чином, свідоцтво про право власності на ціле домоволодіння на ім'я ОСОБА_4 і відповідні рішення виконавчого комітету також необхідно визнати частково недійсними, недійсними на 5/9 часток (т. 1, а. с. 41).
Досліджені судом першої інстанції матеріали інвентарних справ домоволодінь НОМЕР_12, НОМЕР_13 по АДРЕСА_4 свідчать про те, що на підставі рішення Бердянського (Осипенківського) міськвиконкому від 26.06.1952 року НОМЕР_6 ОСОБА_4 була виділена в безстрокове користування земельна ділянка площею 600 кв. м по АДРЕСА_1 /раніше - НОМЕР_13/ для будівництва житлового будинку жилою площею 24,4 кв. м, будинок „А" введений в експлуатацію 17.01.1963 року; 15.08.1995 року введено в експлуатацію ще один відокремлений будинок „Б" жилою площею 23,3 кв.м, корисною площею 30,6 кв.м, веранда „б", сіни „6-1". В угоді про дарування ОСОБА_3, посвідченій Бердянською державною нотаріальною конторою 10.04.1996 року, вказано, що ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 11/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що в користування ОСОБА_3 переходять житловий будинок „Б", веранда „б", сіни „6-1", літня кухня „К", душ „Л", ґанок до ,б", що складає 11/20 частин домоволодіння (т. 2, а. с. 30-42, 66). Тобто, 5/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 не входять в 11/20 частин, які належать ОСОБА_3
Згідно ст. 81 ЗК України громадяни України мають право безоплатно одержати у власність /приватизувати/ земельну ділянку, яка раніше їм була надана в користування. На підставі рішення Бердянської міської ради від 16.10.2003 року НОМЕР_13 ОСОБА_1. безоплатно передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0309 га, розташована по АДРЕСА_1, видано Державний акт на право власності на земельну ділянку 3.11.2003 року ( т. 1, а. с. 51, 59 ). Оскільки право користування земельною ділянкою похідне від права власності на домоволодіння, а за висновком суду ОСОБА_2 має право на 5/9 частин домоволодіння, то вона має право і на користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_4, що була передана у приватну власність ОСОБА_14. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним вищевказане рішення Бердянської міської ради та Державний акт на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до ст.80 ЦК України /в редакції 1963 року/ закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Судом встановлено, що ОСОБА_1. достеменно було відомо про те, що ОСОБА_4 в один і той же день ІНФОРМАЦІЯ_1подарував дочці ОСОБА_2 частину житлового будинку, а йому - заповідав. Про те, що ОСОБА_1. знав про існування цього договору дарування, свідчить також і те, що навіть в апеляційній скарзі (аркуш скарги 4) ОСОБА_1. зазначав, що у грудні 1997 року батько казав йому, що він для виду подарував своїй дочці частину будинку, при цьому батько поясняв, що все рівно весь будинок буде як спадщина належати йому. За таких обставин суд першої інстанції вірно встановив, що, звернувшись з позовом про . визнання договору дарування недійсним в лютому 2004 року, ОСОБА_1. пропустив строк позовної давності, оскільки причини, на які посилається ОСОБА_1., не являються поважними. Тому підстав для поновлення йому строку позовної давності немає.
Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції.
Судом першої інстанції повно і всебічно з*ясовані обставини справи, що мають для неї значення, висновки суду відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами судом визначений правильно, норми матеріального і процесуального законів при розгляді справи судом не порушені і застосовані вірно. За таких обставин судова колегія вважає, що по справі постановлено законне і обгрунтоване рішення, тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307,308,314, 317 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 червня 2006 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: