Цивільна справа №2-1424/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

          29 березня 2012 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді                              Зінченко С.В.

при секретарі                                        Шевчук Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелло!», третя особа: ОСОБА_3, про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в :

          Позивачі звернулись до суду з даним позовом, в якому просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 83535,61 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 5000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також стягнути на користь ОСОБА_2 10000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що така шкода була завдана позивачам внаслідок ДТП, що сталася17.07.2009 року  за участю транспортного засобу належного ОСОБА_1 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу, належного ТОВ «Хелло!»під керуванням третьої особи ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивачі вказали, що постановою Апеляційного суду м. Києва від 10.05.2011 року ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні даної ДТП. При цьому на час скоєння ДТП ОСОБА_3 знаходився у трудових відносинах з відповідачем, а отже відповідальність за спричинення його діями шкоди має нести ТОВ «Хелло!», яке є власником транспортного засобу – джерела підвищеної небезпеки відповідно до положень ст.ст. 1172, 1187 ЦК України.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення, посилаючись на обставини та підстави, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях до неї. Також просили вирішити питання про розподіл судових витрат відповідно до наявних в матеріалах справи документальних підтверджень.

Представник відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечувала, зазначивши, що позов пред’явлено до неналежного відповідача, оскільки на момент скоєння ДТП ОСОБА_3, який є директором ТОВ «Хелло!»знаходився у відпустці, а автомобіль отримав в особисте користування відповідно до наказу по підприємству. На підтвердження вказаного представник подала копії відповідних наказів та заяви ОСОБА_3.

ОСОБА_3 проти задоволення позову також заперечував.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Шкода»д/н НОМЕР_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 96). ОСОБА_4 має право керувати вказаним транспортним засобом відповідно до вказаного свідоцтва.

17.07.2009 року по проспекту Червонозоряному в м. Києва сталася ДТП за участю автомобіля марки «Шкода»д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Власником автомобіля НОМЕР_2 з 12.09.2008 року та на момент скоєння ДТП є ТОВ «Хелло!», код ЄДРПОУ 23498103 (а.с. 15).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 18-19) керівником ТОВ «Хелло!»є ОСОБА_3.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 10.05.2011 року (а.с. 9-14) ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України. Постанова набрала законної сили негайно після її винесенні, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Вказані факти особами, які брали участь у справі, визнані та в судовому розгляді не оспорювались.

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження автомобіля марки «Шкода»д/н НОМЕР_1 (а.с. 20-51), складеного 05 жовтня 2009 року ТОВ «АК «Українська служба допомоги», матеріальний збиток, завданий власнику вказаного транспортного засобу внаслідок ДТП, складає 94866,11 гривень.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ТОВ «Хелло!»була застрахована ПАТ «СК «українська страхова група»за полісом №ВС-0003477543 від 05.09.2008 року, то на підставі Акту ЦВ-11619 від 08.06.2011 року страховиком в межах ліміту відповідальності було виплачене ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 24990,00 гривень, що підтверджується довідкою, копією поліса та видатковим касовим ордером від 10.06.2011 року в матеріалах справи.

Таким чином, сума невідшкодованої матеріальної шкоди становить 69876,11 гривень (94866,11 –24990,00).

Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як вбачається з постанови Апеляційного суду м. Києва від 10.05.2011 року (а.с. 9-14) та матеріалів адміністративної справи відносно ОСОБА_3, останній на момент вчинення ДТП володів транспортним засобом на законних підставах.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Також згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

В той же час згідно з п. 3 вказаної постанови володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Проте представником ТОВ «Хелло!»не подано жодних достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 протиправно заволодів транспортним засобом, володільцем якого є товариство. Натомість представник відповідача вказала, що транспортний засіб належний товариству був наданий ОСОБА_3 в користування для особистих цілей на період відпустки.

Суд критично ставиться до тверджень представника товариства про те, що ОСОБА_3 керував транспортним засобом перебуваючи у відпустці, як на підставу для відмови в задоволенні вимог до товариства, оскільки знаходження у відпустці працівника не припиняє трудових відносин з товариством і не змінює особу володільця джерела підвищеної небезпеки, виходячи із вказаного вище.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що обов’язок відшкодування матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_3, слід покласти на ТОВ «Хелло!»», з яким ОСОБА_3 знаходився  в трудових відносинах та яке є володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Виходячи з такого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 слід задовольнити частково, стягнувши з ТОВ «Хелло!»на її користь 69876,11 гривень невідшкодованого збитку з урахуванням виплаченого страхового відшкодування, 810,00 гривень вартості проведеного автотоварознавчого дослідження (а.с. 53) та 320,00 гривень вартості транспортування автомобіля з місця ДТП (а.с. 52), а всього 71006,11 гривень.

В задоволенні решти вимог суд вважає необхідним відмовити, оскільки такі витрати, як то оплата експертизи, призначеної Апеляційним судом, послуги з експертного дослідження обставин ДТП, послуги адвоката на ведення адміністративної справи, та інші, вказані представником в поясненнях до позову, не відносяться до предмету розгляду даної цивільної справи, а мають вирішуватись в порядку ст. 275 Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то суд прийшов до наступного.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків) встановлених частиною другою цієї статті.

Суд приходить до висновку, що з вини відповідача позивачу ОСОБА_2, як особі яка керувала транспортним засобом на момент ДТП, заподіяно моральну шкоду, яка полягає безпосередньо у самому факті настання ДТП, в порушенні його життєвого устрою внаслідок ДТП, порушенні стосунків з оточуючими людьми та настанні інших негативних наслідків, зокрема витрачанням позивачем зусиль для захисту своїх прав, який фактично триває з грудня 2009 року, тобто з часу розгляду судом адміністративної справи відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КпАП України.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості і можливості відновлення), стану здоров'я позивача,   тяжкість   вимушених   змін   у   його   життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та визначає його у розмірі 3000 грн.

В решті позов в частині вимог про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України в разі часткового задоволення позову судові витрати, понесені позивачем, присуджуються йому пропорційно задоволених вимог, а тому з ТОВ «Київська інженерна група»підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 710,00 гривень та витрати на правову допомогу, понесені ОСОБА_1 (а.с. 91, 92, 179-180), в розмірі 3500,00 гривень, а всього 4210.00 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 979, 985, 988, 999, 1172, 1167, 1187, 1194 Цивільного кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 2002 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», статтями 60, 88, 209, 212-215, 218  Цивільного процесуального кодексу України, суд  –

в и р і ш и в :

          Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелло!», третя особа: ОСОБА_3, про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди –задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелло!»на користь ОСОБА_1 71006 (сімдесят одну тисячу шість) гривень 11 копійок відшкодування завданої шкоди та 4210 (чотири тисячі двісті десять) гривень 00 копійок судових витрат, а всього стягнути 75216 (сімдесят п’ять тисяч двісті шістнадцять) гривень 11 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелло!»на користь ОСОБА_2 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позову –відмовити.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через суд, що ухвали оскаржуване рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:          Зінченко С.В.