Дата документу 29.03.2012
№ 212/1772/2012
Рішення
Іменем України
22.03.2012 року Ленінський районний суд міста Вінниці
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»про визнання неправомірними дій банку в частині одностороннього збільшення процентної ставки за кредитним договором без згоди позивача, припинення права застави на автомобіль та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, суд –
Встановив:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»про визнання неправомірними дій банку в частині одностороннього збільшення процентної ставки за кредитним договором без згоди позивача, припинення права застави на автомобіль та відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
В позові зазначила, що відповідно до укладеного кредитного договору від 06.11.2006 року №VIН0А№0000976, далі - "Договір", публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»в особі Вінницького відділення "Центральне", далі - "відповідач", взяв на себе зобов'язання надати позивачу кредитні кошти на купівлю автомобіля ВАЗ 21099 шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ "Авто-Технологія", відкритий у АКБ "Мрія". Кредитні кошти мали бути надані на строк з 06.11.2006р. по 04.11.2011р. у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 49 017,76 гривень (сорок дев'ять тисяч сімнадцять грн. 76 коп.), далі - "кредит", з яких на купівлю автомобіля - 38 850,00 гривень та на сплату страхових платежів у випадках, передбачених Договором, в розмірі 10 167 (десять тисяч сто шістдесят сім) гривень,76 коп.
За умовами укладеного Договору, а також Договору страхування наземного транспортного засобу від 06.11.2006р. №VIН0АN00024180 та Договору особистого страхування від 06.11.2006р. №VIН0LК00024181, відповідач сплатив за позивача вартість автомобіля в сумі 38 850,00 гривень, вартість страхування придбаного автомобіля в сумі 1635,90 гривень та вартість особистого страхування позивача в сумі 194,75 гривень. Всього відповідач фактично надав позивачу кредит у розмірі 40 680 (сорок тисяч шістсот вісімдесят) гривень, 65 коп.
В рахунок виконання зобов'язань позивача перед відповідачем, сторони уклали Договір застави рухомого майна від 06.11.2006р. .№VIН0АN00000976. Згідно з пунктом 3 цього договору, максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою, складає 60 325,20 грн. Тобто, вказаний цим пунктом договору максимальний розмір вимоги є еквівалентом 60 (шістдесяти) місячних платежів, передбачених абзацом другим пункту 1.1 Кредитного договору від 06.11.2006р. №VIН0АN0000976, а саме: "щомісячний платіж позивача у сумі 1005,42гривень .
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що погашення заборгованості повинно здійснюватись позивачем щомісячно в період з 10 по 15 число. При цьому, за користування кредитом позивач мав сплачувати 1,34% на місяць і винагорода у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту. Як зазначалось вище, щомісячний платіж позивача відповідачу за наданий кредит, відсоткам, винагороди та комісії становить 1005,42 гривень.
Виконуючи договірні зобов'язання, позивач належним чином та у встановлений строк сумлінно сплачував грошові кошти в касу відповідача, що підтверджується копіями квитанцій про сплату та графіком здійснення платежів. Крім того, впродовж дії Договору, позивач щороку за власні кошти сплачував встановлені страхові внески (страхування автомобіля, особистого страхування, обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів).
Разом з тим, 13 січня 2009 року до позивача надійшов лист голови правління Приватбанку від 06.01.2009р. без номера. У зазначеному листі за підписом Голови правління Приватбанку з посиланням на зміну курсу долара США до гривні наголошувалось на тому, що з 01 лютого 2009 року, відсоткова ставка за укладеним позивачем Договором, складатиме 27,48% на рік. Відповідач пропонував у строк до 01.02.2009 року сплатити заборгованість за тілом кредиту у сумі 13 000 грн., тоді для позивача відсоткова ставка за Договором не буде змінюватись та залишиться на поточному рівні - 16,079% річних. Крім того, про розмір нового щомісячного платежу відповідач пропонував позивачу дізнатися звернувшись до банку після 03.02.2009 року. У листі також зазначалось про те, що у випадку незгоди позивача із наведеними змінами Договору, відповідач пропонував у строк до 20.01.2009р. звернутись у відділення Приватбанку, що обслуговує кредит та погасити заборгованість за Договором в повному обсязі.
Позивач зазначає, що аналізуючи зміст підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Договору, слід вказати на визначений Договором порядок одностороннього збільшення відповідачем розміру процентної ставки за користування кредитом. Зокрема, "відповідач повинен надіслати позивачу письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки". Тобто, із змісту наведеного підпункту Договору однозначно вбачається те, що письмовому повідомленню позивача має передувати факт вступу в чинність вже зміненої напередодні процентної ставки. Але з листа відповідача від 06.01.2009р. без номера, випливає повна протилежність договірній процедурі зміни процентної ставки, яку відповідач мав намір нав'язати позивачу. Так, у вказаному листі, відповідач чітко обумовив строк (дату) зміни процентної ставки буде здійснено автоматично 01.02.2009 р., а про розмір нового щомісячного платежу позивач мав дізнатись після 03 лютого 2009 року, звернувшись у відділення відповідача. Тобто через 40 (сорок) днів після набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI щодо заборони в односторонньому порядку змінювати умови договору.
Беручи до уваги те, що з 10.01.2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року N 661-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", позивач невідкладно підготував листа від 15.01.2009р. та вручив його відповідачу з посиланням на цей Закон та додав до листа примірник Закону. При цьому, у своєму листі позивач однозначно наголосив на тому, що не дає згоди та заперечує проти зміни умов кредитування, визначеного кредитним договором від 06.11.2006р. №VIНОАN00000976. Копія листа з додатком та відміткою (штампом) відповідача від 19.01.2009р. вхід.№0084 - додається. Крім того, примірник аналогічного за змістом листа від 15.01.2009р. з додатком Закону України, позивач поштою надіслав відповідачу, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення до цінного листа та квитанцій про сплату за відправку листа відповідачу. Таким чином, позивач вважає, що строк, зазначений у листі відповідача, а саме, з 01.02.2009 року, з якого відповідач мав намір змінити умови кредитування для позивача (збільшити відсоткову ставку за Договором), порушував вказаний Закон України (ст. 1056-1 Цивільного кодексу України), згідно з яким "встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною".
Зважаючи на закріплений частиною 1 статті 58 Конституції України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, всі рішення відповідача у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)".
Враховуючи наведені вище норми Конституції, Закону, Цивільного кодексу України та рішення Конституційного Суду України, а також керуючись роз'ясненнями уповноважених державних органів та Національного банку України, позивач дійшов висновку про невідповідність чинному законодавству дій відповідача щодо зміни в односторонньому порядку Договору. У зв'язку з чим, позивач продовжував сплачувати відсотки, передбачені первинним Договором (за попередньою ставкою) та не вчиняв дій щодо прийняття пропозиції відповідача, викладені у його листі від 06.01.2009р. без номера.
Більше того, 13 травня 2009 року позивач звернувся до відповідача для сплати чергового щомісячного платежу, однак касир відповідача відмовився приймати від позивача визначений Договором черговий щомісячний платіж, мотивуючи свої дії нібито наявною у позивача сумою заборгованості у розмірі 24 копійки, яких на переконання позивача не повинно бути. З огляду на цей факт позивач підготував письмовий запит до відповідача від 14.05.2009р., копія -додається, та надіслав його поштою відповідачу з вимогою терміново надіслати позивачу письмове пояснення з приведеним розрахунком утвореного боргу у сумі 24 копійки за Договором. Відповіді на це письмове звернення, як і на попередні свої письмові звернення від 15.01.2009р., позивач не отримав.
Наявний факт необґрунтованого збільшення відповідачем розміру щомісячного платежу порівняно з Договором, змусив позивача здійснювати щомісячні платежі за допомогою платіжних терміналів відповідача. Цими терміналами позивач користувався включно до здійснення останнього платежу, передбаченого Графіком, що додається. Незважаючи на те, що передбачені Договором щомісячні платежі здійснювались позивачем своєчасно та виключно у визначені Договором строки, відповідач починаючи з червня 2009 року у телефонному режимі, а з липня 2009 року - письмово, почав здійснювати погрози та чинити моральний тиск на позивача з метою примусити його до сплати додаткових сум грошових коштів, що нібито утворились як прострочена заборгованість. Підтвердженням цьому позивач додає копії листів відповідача за №2169418382 від 06.07.2009р., від 06.08.2009р., від 15.03.2010р., від 11.08.2010р. та від 14.09.2010р. У цих листах та в телефонному режимі відповідач перелічував заплановані ним заходи, серед яких зазначав як-то: звернення до суду про стягнення заборгованості; накладення арешту на належне позивачу та членам його родини майно; звернення до органів МВС України з приводу обмежень щодо пересування за кордон; передачі відповідної інформації до Бюро кредитних історій тощо.
Морально-психологічний тиск відповідача негативно позначився на взаємовідносинах між членами родини позивача. Атмосфера в сім'ї до цього часу залишається напруженою, із постійними докорами та лайками з приводу систематичних залякувань відповідача та членів родини по телефону.
Періодичний системний моральний тиск та залякування, що чинились відповідачем не могли не спричинити позивачу розладу морального та фізичного здоров'я. Так, в період з 2009 по 2011 рік, позивач змушений був пройти відповідне стаціонарне лікування у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. акад. О.І.Ющенка, у 1-й міській лікарні міста Вінниці, пройти санаторне лікування у місті Трускавець тощо, з приводу неврологічних, серцевих хвороб та утвореної шлункової язви. Копії виписок з історіями хвороби, епікризів, санаторної книжки -додаються.
Періодичність дзвінків відповідача по залякуванню та тиску на позивача щодо виконання позивачем Договору дещо зменшилась після публікації рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/20П щодо офіційного тлумачення положень пункту 23 статті 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України „Про захист прав споживачів".
Зокрема, вказаним рішенням Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону України „Про захист прав споживачів", які є предметом офіційного тлумачення у справі, спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою. Тому в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Права споживачів на стадії виконання кредитного договору передбачаються також положеннями статті 1056і Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 55 Закону про банки, частини другої статті 6 Закону про фінансові послуги, згідно з якими банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом.
Свої позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує частиною 2 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996р. №5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист споживачів", при задоволенні вимог споживача суд також повинен вирішувати питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З урахуванням зазначених вище вимог законодавства, вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги до відповідача, наголошує на тому, що відповідач протягом трьох років неправомірно вимагає незаконних виплат за збільшеною ним в односторонньому порядку відсотковою ставкою, чим завдав позивачу моральних страждань, що негативно позначились на його стані здоров'я та відволікли із сімейного бюджету додаткові грошові кошти на придбання необхідних ліків та перебування певних проміжків часу в спеціалізованих медичних закладах та на лікарняних під час амбулаторного лікування.
До цього часу, позивач продовжує вживати відповідних зусиль, необхідних для відновлення його попереднього стану. Винною поведінкою відповідача його морально-психологічним тиском, погрозами та залякуваннями, позивачу завдано реальної моральної (немайнової) шкоди, яку Позивач вважає за необхідне просити суд відшкодувати у заявленому позивачем розмірі згідно з позовною заявою.
Попри наведене вище, після повної сплати позивачем загальної суми, передбаченої Договором (на сьогодні фактично сплачено 60 328,55 гривень), відповідач продовжує здійснювати заходи по інформуванню позивача про наявність у нього заборгованості за Договором, що свідчить про його стійке ігнорування чинного законодавства, вимог Національного банку України та рішень Конституційного Суду України з приводу кредитних відносин споживачів з банками.
Заслуговує на увагу суду той факт, що 17 та 18 листопада 2011 року, позивач по черзі звернувся до керівника Вінницького відділення Приватбанку "Центральне" та до директора Винницької філії ПАТ "Приватбанк", де з посиланням на повністю сплачені позивачем за Договором грошові кошти, передбачені Договором по тілу кредиту, відсоткам, винагороди та комісії за користуванням кредиту, просив надати відповідне письмове підтвердження цього факту з метою звільнення із під застави належного позивачу автомобіля ВАЗ 21099, копії - додаються.
Відповідь відповідача від 24.11.2011р. №30.1.0.0/2-111121/2786, копія -додається, на вказані звернення позивача змусила його переглянути світогляд. Із змісту відповіді відповідача виявляється, що з письмовими запитами до відповідача позивачу звертатись неможна, оскільки це є порушенням банківської таємниці, а тому позивачу належить особисто прийти до відділення банку, де йому буде надана відповідь. Іншим листом від ЗОЛ 1.2011р. №30.1.0.0/2-111118/1413, відповідач інформував позивача про те, що довідку про повне погашення заборгованості позивач зможе отримати по факту повного погашення. Вартість такої становить 100 грн., копія - додається.
Зважаючи на те, що позивач повністю сплатив суму грошових коштів, передбачених Договором, позивач особисто звернувся до відповідача із письмовою заявою від 20.12.2011 року, копія -додається, в якій просив забезпечити видачу за відповідну плату, на якій наполягав відповідач, довідки про повне погашення заборгованості за Договором. Після внесення в касу відповідача 100 гривень, позивач отримав необхідну йому довідку, але не ту, на яку він розраховував.
На підставі отриманої довідки від 20.12.2011р. №131997, позивач дізнався про те, що станом на вказану дату сума заборгованості становить 13 239,29 грн.
Дії відповідача по нарахуванню надуманої суми заборгованості 13 239,29 грн. є незаконними, у зв'язку з чим нарахована сума підлягає скасуванню судом, як така, що нарахована з порушенням законодавства України.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, аргументуючи їх мотивами викладеними в позовній заяві та просили суд визнати неправомірними дії ПАТ КБ "Приватбанк" в частині
одностороннього збільшення ним процентної ставки за Кредитним договором без згоди на те позивача; скасувати нараховану відповідачем суму заборгованості в розмірі 13 239,29 грн. як незаконну; визнати позивача таким, що повністю та належним чином виконав зобов'язання відповідно до Кредитного договору від 06.11.2006р. №VIН0АN00000976; у зв'язку із належно виконаним позивачем зобов'язанням за Кредитним договором від 06.11.2006р. №VIН0АN00000976, припинити право застави на автомобіль ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1; стягнути з відповідача на користь позивача 100 гривень, сплачених позивачем за довідку про відсутність заборгованості за Договором; ухвалити рішення, на підставі якого зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 13 239,29 гривень, завдану йому у зв'язку із систематичним морально-психологічним тиском, погрозами та залякуваннями позивача, що завдано йому реальної моральної (немайнової) шкоди та у зв'язку з цим погіршення стану здоров'я; судові витрати покласти на відповідача.
Предстанвик банку в суді позов не визнав, аргументувавши письмовими та усними запереченнями на позовнку заяву.
По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
6-го листопада 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір №VIН0А№0000976, за умовами якого публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»в особі Вінницького відділення "Центральне" взяв на себе зобов'язання надати позивачу кредитні кошти на купівлю автомобіля ВАЗ 21099 шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ "Авто-Технологія", відкритий у АКБ "Мрія". Кредитні кошти мали бути надані на строк з 06.11.2006р. по 04.11.2011р. у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 49 017,76 гривень (сорок дев'ять тисяч сімнадцять грн. 76 коп.), далі - "кредит", з яких на купівлю автомобіля - 38 850,00 гривень та на сплату страхових платежів у випадках, передбачених Договором, в розмірі 10 167 (десять тисяч сто шістдесят сім) гривень,76 коп.
Згідно з умовами укладеного Договору, а також Договору страхування наземного транспортного засобу від 06.11.2006р. №VIН0АN00024180 та Договору особистого страхування від 06.11.2006р. №VIН0LК00024181, відповідач сплатив за позивача вартість автомобіля в сумі 38 850,00 гривень, вартість страхування придбаного автомобіля в сумі 1635,90 гривень та вартість особистого страхування позивача в сумі 194,75 гривень. Всього відповідач фактично надав позивачу кредит у розмірі 40 680 (сорок тисяч шістсот вісімдесят) гривень, 65 коп.
В рахунок виконання зобов'язань позивача перед відповідачем, сторони уклали Договір застави рухомого майна від 06.11.2006р. .№VIН0АN00000976. Згідно з пунктом 3 цього договору, максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою, складає 60 325,20 грн. Тобто, вказаний цим пунктом договору максимальний розмір вимоги є еквівалентом 60 (шістдесяти) місячних платежів, передбачених абзацом другим пункту 1.1 Кредитного договору від 06.11.2006р. №VIН0АN0000976, а саме: "щомісячний платіж позивача у сумі 1005,42гривень .
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що погашення заборгованості повинно здійснюватись позивачем щомісячно в період з 10 по 15 число. При цьому, за користування кредитом позивач мав сплачувати 1,34% на місяць і винагорода у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту. Як зазначалось вище, щомісячний платіж позивача відповідачу за наданий кредит, відсоткам, винагороди та комісії становить 1005,42 гривень.
Судом встановлено, що виконуючи договірні зобов'язання, позивач належним чином та у встановлений строк сумлінно сплачував грошові кошти в касу відповідача, що підтверджується копіями квитанцій про сплату та графіком здійснення платежів. Крім того, впродовж дії Договору, позивач щороку за власні кошти сплачував встановлені страхові внески (страхування автомобіля, особистого страхування, обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів).
13 січня 2009 року позивач отримав лист голови правління Приватбанку від 06.01.2009р. без номера, в якому зазначено, що в зв’язку із зміною курсу долара США до гривні, з 01 лютого 2009 року, відсоткова ставка за укладеним позивачем Договором, складатиме 27,48% на рік. Відповідач пропонував у строк до 01.02.2009 року сплатити заборгованість за тілом кредиту у сумі 13 000 грн., тоді для позивача відсоткова ставка за Договором не буде змінюватись та залишиться на поточному рівні - 16,079% річних. Крім того, про розмір нового щомісячного платежу відповідач пропонував позивачу дізнатися звернувшись до банку після 03.02.2009р. У листі також зазначалось про те, що у випадку незгоди позивача із наведеними змінами Договору, відповідач пропонував у строк до 20.01.2009р. звернутись у відділення Приватбанку, що обслуговує кредит та погасити заборгованість за Договором в повному обсязі.
Аналізуючи зміст підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Договору, слід зазначити, що в Договором визначений порядок одностороннього збільшення відповідачем розміру процентної ставки за користування кредитом. Зокрема, "відповідач повинен надіслати позивачу письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки". Тобто, із змісту наведеного підпункту Договору однозначно вбачається те, що письмовому повідомленню позивача має передувати факт вступу в чинність вже зміненої напередодні процентної ставки. Але з листа відповідача від 06.01.2009р. без номера, випливає повна протилежність договірній процедурі зміни процентної ставки, яку відповідач мав намір нав'язати позивачу. Так, у вказаному листі, відповідач чітко обумовив строк (дату) зміни процентної ставки буде здійснено автоматично 01.02.2009 р., а про розмір нового щомісячного платежу позивач мав дізнатись після 03 лютого 2009 року, звернувшись у відділення відповідача. Тобто через 40 (сорок) днів після набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI щодо заборони в односторонньому порядку змінювати умови договору.
Беручи до уваги те, що з 10.01.2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року N 661-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", а також те, що позивач невідкладно підготував листа від 15.01.2009р. та вручив його відповідачу з посиланням на цей Закон. При цьому, у своєму листі позивач однозначно наголосив на тому, що не дає згоди та заперечує проти зміни умов кредитування, визначеного Кредитним договором від 06.11.2006р. №VIНОАN00000976, що підтверджується копією листа з додатком та відміткою (штампом) відповідача від 19.01.2009р. вхід.№0084. Крім того, примірник аналогічного за змістом листа від 15.01.2009р., позивач поштою надіслав відповідачу. (копія повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення до цінного листа та квитанцій про сплату за відправку листа відповідачу). Тому суд вважає, що визначений відповідачем у листі строк з 01.02.2009 року, з якого відповідач мав намір змінити умови кредитування для позивача (збільшити відсоткову ставку за Договором), порушує Закон України (ст. 1056-1 Цивільного кодексу України), згідно з яким "встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною".
Зважаючи на закріплений частиною 1 статті 58 Конституції України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, всі рішення відповідача у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)".
Враховуючи наведені вище норми Конституції, Закону, Цивільного кодексу України та рішення Конституційного Суду України, а також керуючись роз'ясненнями уповноважених державних органів та Національного банку України суд приходить до висновку про невідповідність чинному законодавству дій відповідача щодо зміни в односторонньому порядку умов кредитного договору. Тобто, позивач вважається таким, що належним чином та повністю виконав зобов’язання за кредитним договором, тому право застави на автомобіль ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1 припиняється в зв’язку з припиненням зобов’язання, забезпеченого заставою (п.1 ч.1 ст. 593 ЦК України).
Судом не можуть бути прийняті до уваги заперечення представника відповідача на позов щодо права банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом у разі зміни кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні, більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення цього договору, зміні облікової ставки ИБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ).
Аналізуючи розпорядження ПриватБанку від 25.12.2008р. №3.40.0.0.0/1-20 "Об изменении процентной ставки по действующим кредитам бизнесов "Ипотечное кредитование", "Авто в кредит", суд вважає, що дане розпорядження не є підставою для зміни умов кредитного договору, оскільки у преамбулі розпорядження ПриватБанку, проведені зміни процентної ставки запроваджуються у зв'язку із змінами на мировому фінансовому ринку та для збереження доходності по операціях "Ипотечное кредитование", "Авто в кредит ". Тобто, жодної підстави, визначеної підпунктом 2.3.1 Кредитного договору, яка б давала право ПриватБанку вносити зміни до цього Договору, надане суду представником відповідача розпорядження не містить, а відтак це розпорядження не стосується предмету спору та не може бути прийняте як належна правова підстава для зміни відповідачем укладеного з позивачем Кредитного договору. Крім того, відповідно по пункту 11 частини 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" зміна умов договору на підставах, не зазначених у договорі є несправедливою умовою, яка згідно з частиною 5 цієї ж статті Закону має бути визнана недійсною.
Суд вважає, що представник відповідача в своїх письмових запереченнях на позов з посиланням на статті 207, 640 та ч. З статті 653 ЦК України, дійшов до помилкового висновку про те, що якщо сторони досягли домовленості та уклали Кредитний договір, в якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони нібито мають виконуватись і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав. Представник відповідача помилково вважає, якщо банком до 10.01.2009р. прийняте рішення щодо зміни в односторонньому порядку процентної ставки, а позичальник отримав повідомлення про це після вказаної дати, то це нібито є механізмом виконання домовленості сторін.
Умови підвищення процентної ставки чітко визначені підпунктом 2.3.1 Кредитного договору від 06.11.2006р. №УІНОАМ)0000976, серед
яких не міститься умови "у зв'язку із змінами на мировому фінансовому ринку та для збереження доходності по операціях "Ипотечное кредитованне", "Авто в кредит", як то передбачено у згаданому розпорядженні ПриватБанку від 25.12.2008 р. №3.40.0.0.0/1-20. Відповідно по пункту 11 частини 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" зміна умов договору на підставах, не зазначених у договорі є несправедливою умовою, яка згідно з частиною 5 цієї статті Закону має бути визнана недійсною.
Із позовної заяви з посиланням на доданий до неї лист позивача від 14.05.2009р. та із копій квитанцій про щомісячну оплату платежів за кредитним договором вбачається, що реальне підвищення процентної ставки за Кредитним договором, укладеним позивачем, відбулось у травні 2009 року, коли не отримавши від відповідача відповіді на своє письмове звернення, позивач став здійснювати щомісячні платежі через платіжні банківські термінали (для порівняння аркуші №№21 та 22 додатку до позову).
В листі ПриватБанку від 06.01.2009р. без номера, що міститься у додатку до позову, відповідач чітко наголосив на тому, що позивач, має висловити свою згоду або незгоду щодо зміни Кредитного договору. Для цього, позивачу надавався час для того щоб звернутись у відділення ПриватБанку, що обслуговує цей Договір. На підставі зазначеного листа відповідача від 06.01.2009р. та керуючись тим, що з 10.01.2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони
банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", позивач підготував листа від 15.01.2009р. та вручив його відповідачу з посиланням на цей Закон. У своєму листі позивач однозначно наголосив на тому, що не дає згоди та заперечує проти зміни умов кредитування, визначеного Кредитним договором від 06.11.2006р. №VIНОАN00000976.
При цьому, незважаючи на запевнення відповідача про надання у передбачений строк відповіді позивачу, останній ніякої відповіді так і не отримав. Саме неотримання відповіді від відповідача, було підставою вважати, що відповідач погодився з аргументацією позивача.
Відповідно до статей 642 та 646 ЦК України, акцептом (згодою) визнається лише повна і безумовна згода з отриманою пропозицією. Якщо ж особа, якій була зроблена пропозиція щодо укладення договору, дала згоду укласти договір, але на інших, ніж були запропоновані, умовах, то вважається, що вона відмовилася від раніше зробленої пропозиції і водночас звернулася з новою пропозицією до первісного оферента. При цьому немає значення, які саме умови були змінені чи додатково додані: у всіх випадках договір вважається неукладеним. Більше того, фактична (реальна) поведінка позивача, який подовжував добросовісно виконувати умови первісного Кредитного договору, сплачував передбачені договором щомісячні платежі за попередньою ставкою згідно з доданими квитанціями та не вчиняв інших дій щодо прийняття пропозиції, це однозначно підтверджує та свідчить про відсутність домовленості між сторонами, а відтак у такому випадку треба виходити з умов зазначеного Кредитного договору.
Аргументи відповідача, викладені ним у заявлених запереченнях від 12.03.2012р., згідно з якими "після укладення договору коли між сторонами виникли договірні відносини, які перш за все регулюються нормами ЦК України, а не Законом України "Про захист прав споживачів", не відповідають законодавству та Конституції України. В підтвердження цього висловився Конституційний Суд України, який своїм рішенням від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пункту 23 статті 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", вирішив, що дія цього Закону поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Щодо вимог позивача про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої неравомірними діями відповідача, то суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки позивачем не надано доказів заподіяння такої шкоди, крім того позивач не сплачував нараховану банком суму боргу в розмірі 13239,29 гривень в звязку з збільшенням ним розміру процентної ставки за кредитним договором.
Враховуючи наведене, згідно ст. 58 конституції України, Закону України «Про захист прав спозивачів», Закону України «Про банки і банківську діяольність», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 643, 646, 593, 1056-1 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 та керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 209, 212-218 ЦПК України, суд -
Вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»в частині одностороннього збільшення процентної ставки за кредитним договором без згоди позивача.
Визнати незаконною та скасувати нараховану банком заборгованість за кредитним договором в сумі 13239,29 гривень.
Припинити право застави на автомобіль ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1 в зв’язку з належним виконанням позивачем зобов’язання за кредитним договором.
В задоволені решти позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»в дохід держави судовий збір в розмірі 214,60 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: